Відомості з синтаксису й пунктуації

Дрібні дощики восени зовсім не схожі на літні грози.

Труд оживляє гори й води…

Далеко чути гучні звуки.

звертання

узагальнювальне слово

вставні слова

У червні садок прикрашали барвисті квіти півонії, півники, ромашки, маки.

І на вулицях, і обабіч дороги до заводу росли клени й каштани.

По узліссях ростуть червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки…

Іван Петрович Котляревський народився і творив у Полтаві.

Його «Енеїда» і «Наталка Полтавка» досі полонять читача іскрометним гумором.

Із Полтавою пов’язане життя Панаса Мирного і Юрія Кондратюка.

Київ, Черкаси, Запоріжжя, Херсон розташовані на берегах Дніпра.

Улітку ми відвідали Київ, і Миколаїв.

Суми розташовані на берегах Псла і Сумки.

Десна, Дніпро, Рось, Сула

Верба, дуб, каштан, клен, липа

Маслюк, опеньок, сироїжка, підберезник

Плач же, серце, плачте, очі, поки не заснули. (Т. Шевченко)

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік. (Л. Костенко)

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим. (А. Малишко)

Вийди, вийди, ясне сонечко, на дідове полечко!

Молодий козаче, чого зажурився?

Колиш мене, бабко, колиш…

Соловейку мене полонила твоя душевна пісня.

Любі друзі Запрошуємо взяти участь у щорічній благодійній акції «Подаруй книгу бібліотеці».

Мамо моя дорогенька я тебе дуже-дуже люблю.

На щастя, мої мрії здійснилися!

Сад, напевно, буде гарно цвісти.

Зупиніться, будь ласка.

Життя прожити не поле перейти.

Пронеслася над галявиною ціла зграйка птахів сороки ворони граки.

На галявині в лісі в полі всюди чується гомін птахів.

Грім креснув і дощ полився.

Відцвіли голубі матіоли згасло літо на жовтих полях.

Дрімає сад і гостро пахне м’ята.

Шофер гальмує мимоволі стоять колеса в шелюзі несе хтось яблука в приполі.

На тиху ніч, на вечір золотий у синє небо висипали роси.

Проводжають мене чорні очі ожин, між березами дуб заблудився крислатий.

Сонце світить так ласкаво, що аж каміння сміється.

Сани біліють у лузі, у сани запряжено вітер.

Життя біжить, як музика дзвенить. 

Ожиною терпкою пахне ліс, на пагорбі замріялась ялиця.

Зібрала ніч поважно зорі в клунок, бо стукає світанок у вікно.

Вродлива пісня розсипає бризки, гойдає в небі золоті колиски.

Я йду вздовж узлісся і насолоджуюся цією казковою красою.

Зима встановлює свої закони й правила.

Сніг переливається різнобарвною веселкою, легкий морозець.

У сонячнім промінні купались і ярі лани, і весела гора.

Синіють небо, і ліс, і гори.

Тече вода в синє море, та не витікає.

Літо минуло, і осінь приспіла.

Хмара небо криє сонечко не блисне вітер вовком виє дощ потоком висне.

Цвіте й гуде земля і серце повне вщерть.

Іду шляхом сонце сяє вітер з травами говорить.

Пишається калинонька явір молодіє кругом їх верболози й лози зеленіють.

Пішла вона ще під інше віконце послухати може, там на неї чекають (І. Мацко).

Пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають (І. Мацко).

Пішла вона ще під інше віконце послухати, може там на неї чекають (І. Мацко).

Усе це: мішечки з горішками, шишками та грибами принесли в подарунок білочці.

Усе це: мішечки з горішками, шишками та грибами — принес­ли в подарунок білочці.

Усе це — мішечки з горішками, шишками та грибами принес­ли в подарунок білочці.

Я іду по парку золотому, і прощально листя шелестить.

Чи то я заспівав, чи то мною земля заспівала?

Де відвага там перемога.

Щоб уволю всього мати, треба добре працювати.

Над широкими сіножатями, над зеленими ярами встав леге­сенький туман (І. Нечуй-Левицький).

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Блакитними очами дивляться мені в очі весна й небо (За Є. Гуцалом).

слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням

чуже мовлення, передане дослівно, без змін