Коренізація

подолати масову неписьменність дорослого населення країни.

остаточно утвердити радянську владу в національних республіках.

знищити «буржуазно-націоналістичну», антирадянську інтелігенцію.

налагодити культурне співробітництво з країнами Заходу.

впровадження укр.мови в державних установах, школах

дозвіл на торгівлю

розвиток української культури було тимчасово призупинено

підготовка осіб корінної національності для керування на місцях

відновлення приватної власності

Засоби масової інформації та книги випускалися національними мовами республік.

«Наше завдання: добити контрреволюційні елементи, викрити націоналістичні ухили, розгорнути роботу з виховання партійних мас, а також широких мас у дусі пролетарського інтернаціоналізму».

«Від російської літератури нам треба тікати якомога швидше, тому що вона тяжить над нами в віках... Вигодовувати на ній наше молоде мистецтво — це значить затримати його розвиток».

«Зростання української культури та інтелігенції йде швидкими темпами, що коли ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо нас. ...віддавати цей рух у руки чужих нам елементів не можна ні в якому разі».

«Замість того, щоб... розвивати зв’язок з культурою російського народу ...частина інтелігенції скочується на позиції занепадницької буржуазної культури. Ці митці відриваються від народу, захоплюючись техніцизмом».

політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам. 

політика українізації, ініційована національними меншинами України

політика більшовиків, направлена на переселення корінних народів України до інших регіонів СРСР

політика національних меншин, направлена на розвиток національної культури

забороною української мови в УРСР

запровадженням викладання в усіх неросійських школах російською мовою

запровадженням викладання в національних школах національними мовами

забороною всіх творів, крім російськомовних

запровадження загальної обов'язкової середньої освіти.

згортання політики українізації

ліквідація неписменності серед дорослого населення

створення системи університетської освіти.

більшість населення, що у важких післявоєнних умовах не сприймали ідей відродження української культури.

державні чиновники та партійні функціонери, переважно не українці, яким інтереси українського культурного відродження були чужі, наприклад, Дмитро Лебідь, виступив з "теорією боротьби двох культур".

значна частина селянства, яка в силу своєї неосвідченості, не розуміла важливість процесу відродження української мови та культури.

українська інтелігенція, що не хотіла співпрацювати з більшовиками, вважаючи політику українізації тимчасовою й обмеженою

перебудова культури в Україні на ідеологічних засадах марксизму.

поширення культурних досягнень українських діячів культури в інших радянських республіках, передусім у РСФРР.

розбудова української державності та незалежності.

утвердження національної свідомості та патріотизму серед українців.

VI Всеукраїнський з'їзд рад (грудень 1921 р.).

VII Всеукраїнський з'їзд рад (грудень 1922 р.).

ХІІ з'їзд РКП (б) (квітень 1923 р.).

ІІ Всесоюний з'їзд рад (січень 1924 р.).

добровільне вивчення української мови, запровадження двомовних шкіл, підготовка працівників, які розуміють українську мову.

запровадження державності української мови, здобуття вищої освіти тільки українською мовою, підготовка і висування кадрів української національності у партійні та державні органи.

запровадження навачання, видання книг і преси українською мовою, підготовка кадрів української національності у партійні та державні органи, запровадження діловодства українською мовою.

обов'язковість української мови для партійних і державних працівників, запровадження навчання в школах лише українською мовою, організація культосвітніх закладів, видання книг і преси українською мовою.

причини українізації

характер українізації

зміст українізації

результат українізації

О. Шумський

В. Липківський

М. Скрипник

М. Волобуєв