Речення з однорідними членами та узагальнювальним словом

Осінь стояла напрочуд погожа й тепла.

Я люблю і вітер і сніг.

У принишклих полях і луках ще лежить сніг.

Налетів сильний і холодний вітер і зірвав останні листочки.

Тополі й пальми, кедри й осокори тебе зустрінуть з висоти.

 Я живу і борюсь, і творю для людей (В. Забаштанський).

 В серце бери і навік пам’ятай щемну красу Батьківщини (М. Сингаївський).

З-поміж верб та садків виринають білі хати (І. Нечуй- Левицький).

Буря його зламала, чи дощ, чи осколок? (О. Гончар).

Місяць світить, та не гріє (нар. тв.).

Вітер хвилю б’є та крутить, та шумить

(Леся Українка). 

Яблуні дихають цвітом росяно червоно й біло

(А. Малишко).

Я так люблю жагуче літо, і даль, і зоряну блакить (В. Сосюра).

Не хлібом єдиним а творчості дивом, а криком дитини існує людина (І. Жиленко).

Людей питай а свій розум май (нар. тв.).

Найпрекрасніша мати щаслива (В. Симоненко).

 На лісових горбках солодко пахли налиті сонцем суниці (О. Донченко). 

На травах мигтіла самоцвітами роса (Петро Панч).

Сонце вже височенько підбилося над землею (Є. Гуцало).

Ти даєш мені сонце погоже, і повітря даєш, і снагу (В. Ткач).

На коні їде і коня шукає.

Заблукав між хатою й коморою.

Біда і помучить і мудрості научить.

Лисиця спить і курей бачить.

Старанність і труд усе перетруть.

 І людські і пташині мовчать голоси (М. Рильський).

 І долини і левади мерехтять переливаються (П. Перебийніс). 

Білий туман оповив річку ліс і лан (А. Камінчук). 

Мені потрібне слово а не слава (Л. Костенко). 

Весна зіткала вчора гобелен із трав із квітів з верболозів (Є. Гуцало).

Згадався свіжий але ніжний ранок (М. Рильський). 

Наша пісня, наша дума не вмре, не загине (Т. Шевченко).

Тільки на хмари, на небо виллю і жаль, і жагу (В. Сосюра).

Справа і зліва віяло свіжістю й ароматом води (Ю. Смолич).

Сніг замітає дороги й вулиці, лежить по городах і садках

(Є. Гуцало).

 Ніжно і радісно хиляться кущі й дерева (С. Васильченко).

Люблю твій шум і шепіт серед поля і серцем чую силу наливну (А. Малишко). 

Сонце все ще яскраво світило та вже не гріло.

Добре слово говориться не язиком а душею (нар. тв.).

Гори трохи лякали нас своєю неприступністю і таємничістю але водночас приваблювали.

Уже в садках наливаються свіжим соком яблука груші та вишні (В. Скуратівський). 

Над нивами лугами та долинами велика хмара йшла

(Л. Глібов).

Від щедрості думок, сердець і рук залежить наше з вами майбутнє.

За мною лежать несходимі поля, яруги, пущі.

Всі дерева в парку вкрилися рясним зеленим листом.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

І хороше, і дивно, і радісно мені стає...

Мені приємно і світло на душі.

Справа і зліва, і спереду стояли озера й озерця.

Світ вкчірнього сонця заглянув у моє вікно.

Там лист осик у вічному танку тремтить і поривається, і лине у височінь.

Зверху почало щось сіятись: то дощ, то мряка.

Не згинуть думи вікові, ні наша мова кришталева.

І ця пісня, і дві тополі, і веселка над селом привернули увагу парубка.

Все знайоме до болю в душі і криниця і рідна стежина.

Надворі повсюди лежала роса на жовтій траві осінній на круглій павутині під стріхою.

А далі стояли хати і хати рівні й перехняблені під соломою і черепицею як у селі.

Обабіч дороги чулися невмразні шерехи то тріск сухого бур'яну то причаєне шарудіння.