однорідні члени речення

ясен, єгер, доля, сіль.

ялина, тиша, шаль, тюль;

рояль, баян, Яків, мрія, ясний.

їжа, єнот, явір, мить.

щітка, щавель, юність

щетина, їстоньки, койот

мальви, їдальня, поїздка

польський, ходжу, повінь

синя кулька, веселе свято, білий гладіолус

білий сніг, білий голуб, біла заздрість, білі скроні;

гострий погляд, добре серце, тепле слово, солодкий спів;

теплий одяг, гострий ніж, гостре слово, тверда рука.

… i пригинав до землi дерева

… i здiймав на дорозi куряву

… i починав накрапати дощ

… i розганяв чорнi хмари

Навшпиньках пiдiйшов вечiр, i засвiтив зорi.

Земля гуде, i ридають дерева.

До землi ти голову притулиш, i матiр’ю тихенько назовеш.

Сiї гори стоять одвiку, i стоятимуть довiку.

Митi жодної не можна повернути щоб заново по-iншому пожить.

Вiдбились зорi у водi летять до хмар тумани.

Із серця виросла калина над хвилями Днiпра злетiла пiсня журавлина.

Хтось стиха завiв пiсню до нього пристав ще один голос.

Барви ярiли мiнилися переходили однав одну й нарештi меркли.

Прозора пелюстка молодого мiсяця не тьмарилась не танула а наливалася свiтлом.

Сонце скотилося майже до самого обрiю але раптом застигло на мiсцi.

Сонце до половини сховалося за хмару тiльки червоний пiвкруг його ще палахкотiв зверху.

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

Людина має бути здоровою.

тільки сполучників

тільки інтонації

сполучників, сполучних слів, інтонації

Спи, моя пташка, то вітер завив.

Спи, моя ластівко, солодко спи.

Геть, розбишака, в далекі степи.

менший, тітоньчин

вишеньці, хустинці

радість, українська

тоньше, млинці

Пиріг пече МАТИ.

Легкі тумани вкривають сонні ДОЛИНИ.

Гай повниться ВЕСНЯНИМИ піснями птахів.

Ліс якусь хвилину стояв НЕРУХОМО.