Односкладні речення (3)

Вона злякалася, затулила широким рукавом обличчя і вискочила в сіни.

Але він знайшов її там і під дружний регіт хлопців і дівчат привів її назад у хату, посадив коло себе і вивернув перед нею купу волоських горіхів та цукерок.

Восени Оксен супроти волі батька одруживсь і забрав Олену до Троянівки.

Для радості життя, для щастя Батьківщини твори, завжди твори.

Степаниді й Марті, і малим дівчаткам було трохи якось ніяково.

Всі вони поправляли на собі одежу, оглядали своє убрання,котре хоч було й гарне, але не було підхоже до обставин.

На софі сиділа начальниця Турман й, очевидячки, їх дожидала.

Вже вони підступали до мраморного стола, за котрим сиділа Турман, а вона все сиділа й не ворушилась.

А з-за хати повиходили черемхи, - повтікали з тайги і стоять, як дівчата, запишались, заквітчані.

Стара, але дебела ще хата, рублена з доброго дерева, стоїть на схилі сопки і дивиться всіма чотирма вікнами на річечку.

Я часто згадую своє дитинство і рідну землю.

Сонечко викотилось на обідній пруг і поливало гарячим промінням землю.

Згадували свої пригоди хлоп`ячі. Вечоріло.

Не буде він цього робити. Переніс на наступний тиждень.

Хтось на роялі грає свою бентежну сонату Бетховена. Місячну сонату.

Ось і вечір настав. Вітристий. Погрозливий.

Я люблю читати історичну літературу.

Ти будеш вивчати вірш?

 Читай уважно завдання!

Васильки в полі.

 Ранні пташки росу п'ють, а пізні сльози ллють.

Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги.

Бережи рідну землю!

 У мене в голові пішло все шкереберть.

 Бери Орисю! Рятуй її! Ховай! 

Не дуже тут затишно. Як думаєш, Чумаченку? 

З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати

Марійка принесла книгу.

На незабудці бринів рудий джмелик.

Золота осінь.

 В'їжджає в степ червоне літо на незагнузданім коні .

 З-поміж хмар переблискує місяць.

Широкий лан. Глибокий став. Безкраї луки.

  І піски берегів, і ласкавий степовий вітер.

Жилося і працювалося весело.

 Арфа вечорова.

 Дешеву юшку надвір виливають.

Найкраща птиця - ковбаса.

 Іще земля не хоче холодів.

 Добра риба на чужому блюді.

 Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

 Бережи честь змолоду.

 Сто зозуль кувало щовесни.

 Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.

По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.

Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.

У тихім сквері серед віт мармурова Венера.

У селі вузенька вуличка.

У синіх відрах листя лопушине.

Твої спогади світлі, але щемливі.

День народження святкуватиму пізніше.

Правда перетягне.

Немає пісні без любові.

Держи кишеню і уста замкненими.

Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.

В траві стихло навкруги.

Дорога. Ранок. Тиша.

За бортом дунайська хвиля.

називне

означено-особове

безособове

узагальнено-особове.

Життя гортає сторінки, годинник свариться роками на стіні.

 Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі біжить 

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки.

Бери мене в свої блаженні сни. 

Добрій пораді ціни немає.

За добро віддячують добром, а не злом. 

Степ і ніч.

А моє Полісся не любить не можна.

 Вже не журно мені.

Вклоняюсь кожному ліску з любов’ю й відданістю сина. 

 Над обрієм сонце звелося.

Не люблю осінньої ночі.     

Я йшов все далі й далі в глибину лісів.  

Темна хмара озвалася громом  гучним.

Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх.

Для добрих друзів відчиняю дім і маю серця щиру насолоду.

Війна. Фронти. Вогню й металу шквал.

Люблю я ключі журавлині, копитами вибитий шлях, сади на моїй Україні і зорі в її небесах.

Удосвіта встанеш - більше діла зробиш.

означено-особове

неозначено-особове

називне

безособове

1, 2, 3, 5, 7, 9

1, 2, 5, 6, 7, 8

2, 4, 5, 6, 8, 9

1, 3, 5, 6, 7, 8

 Не всякому слуху вір.

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

Добре тому ковалеві, що на обі руки кує.

Схотілось сонця, веселого шуму ріки, теплого хатнього духу.

Будь сміливим не язиком, а ділом.