ОЛЕКСАНДР КУПРІН "ГРАНАТОВИЙ БРАСЛЕТ"

1.      «…сьогодні був день її іменин — …(?)".

«…(?) була суворо проста, з усіма холодно й трохи звисока люб'язна, незалежна й величаво спокійна».

"Її граціозна некрасивість збуджувала і привертала увагу чоловіків значно частіше й сильніше, ніж аристократична краса її сестри", - сказано про...

У Анни «колишня палка любов до чоловіка давно вже перейшла в почуття міцної, відданої, справжньої дружби»?

Віра "була замужем за дуже багатим і дуже дурним чоловіком, який зовсім нічого не робив, але рахувався на службі при якійсь благодійній установі і мав звання камер-юнкера. Чоловіка вона не могла терпіти, але народила від нього двох дітей — хлопчика й дівчинку; більше вона вирішила не мати дітей і не мала". 

"Я люблю ліс... Хіба може він коли-небудь надокучити? Сосни!.. А які мохи!.. А мухомори! Неначе з червоного атласу і вишиті білим бісером. Тиша така... прохолода", - сказала...(?)

"... (?) вся складалася з веселої безладності і милих, іноді дивних протиріч". 

«Перед тим як вставати з-за столу, Віра Миколаївна машинально порахувала гостей. Виявилось — …(?)»

У кого «було велике, грубе, червоне обличчя з м'ясистим носом і з тим добродушно-величним, трохи презирливим виразом у примружених очах, розташованих променистими, підпухлими півколами, який властивий мужнім і простим людям, які бачили часто і близько перед своїми очима небезпеку і смерть».

«Він завжди ходив без зброї, в старомодному сюртуці, в кашкеті з великими полями і з величезним прямим козирком, з ціпком у правій руці, із слуховим ріжком у лівій і неодмінно в супроводі двох ожирілих, лінивих, хриплих …(?), в яких завжди кінчик язика був висунутий назовні й прикушений».

"За обідом всіх забавляв... (?) . У нього була незвичайна і дуже своєрідна здібність розповідати. Він брав за основу оповідання дійсний епізод, де головною дійовою особою був хто-небудь із присутніх чи спільних знайомих, але так згущував фарби й при цьому говорив з таким серйозним виглядом і таким діловим тоном, що слухачі надривалися зо сміху."

Хто «був високий на зріст, худорлявий, з довгим, пушистим м'яким волоссям. …дуже блідий, з ніжним дівочим обличчям, з блакитними очима і впертим дитячим підборіддям з ямочкою посередині; років йому, певно, було коло тридцяти, тридцяти п'яти»?

«Вона жодного разу не бачила його і не знає його прізвища. Він тільки писав їй і в листах підписувався…(?)»

«Вісім років тому я побачив Вас…(?) в ложі, і тоді ж в першу секунду я сказав собі: я її люблю тому, що на світі немає нічого подібного до неї, немає нічого кращого, немає ні звіра, ні рослини, ні зірки, ні людини прекраснішої від Вас і ніжнішої. У Вас неначе втілилась вся краса землі...»

«…може, твій життєвий шлях, Вірочко, перетяла саме така любов, про яку мріють жінки і на яку більше не здатні мужчини». Це слова… (?)

"Князь Василь Львович, сидячи за великим круглим столом, показував своїй сестрі, Аносову і шурину домашній гумористичний альбом з власноручними малюнками". Як називалась "нова повість", "свіжа новина книжкового ринку"?

Як закінчується "зворушлива поема", яку написав та ілюстрував чоловік княгині, для головного героя - закоханого у Віру телеграфіста П. П. Ж.?

Що подарував незнайомець княгині на День Ангела?

Чий візит до Желткова спровокував швидку розв'язку історії, що тягнуася довгих 7 років?

"Загадкова смерть. Вчора ввечері, біля сьомої години, покінчив життя самогубством чиновник контрольної палати Г. С. Желтков. Судячи з даних слідства, смерть покійного сталася з причини…(?) . Так принаймні самовбивця згадує в своєму листі». 

Віра "зараз же дістала з маленької бокової кишені кофточки ... (?), підняла трохи вгору лівою рукою голову трупа, а правою рукою поклала йому під шию квітку". 

"Коли трапиться, що я помру і прийде подивитися на мене яка-небудь дама, то скажіть їй, що у …(?) найкращий твір

Son № 2, ор. 2.

Largo Appassionato."

"І в умі її складались слова. Вони так збігалися в її думках з музикою, що це були неначе куплети, які закінчувалися словами:...(?)"

Звідки автор взяв ідею для свого твору?