Персоналії (ЗНО з історії України)

Ілля Ілліч Мечников (1845 — 1916) — український, росiйський та французький науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології, творець наукової школи. Член-кореспондент, почесний член Петербурзької АН.

Іва́н Па́влович Пулю́й (1845 - 1918) — український фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Один із першовідкривачів радіоактивного випромінювання. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.

Агата́нгел Юхи́мович Кри́мський (1871 — 1942) — український історик, мовознавець, вчений, орієнталіст, письменник і перекладач, поліглот, один з організаторів Академії наук України. Український науковець походив з вихрещених кримських татар.

Жертва сталінського терору.

Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (1855 - 1940) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф. Один із фундаторів Обласного краєзнавчного музею ім. О. М. Поля. Автор понад 1500 наукових праць. Один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва та історію дніпровських порогів.

Марія Костянти́нівна Занькове́цька (1854 — 1934) — українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР.

Ісмаї́л Ґаспри́нський (1851 — 1914) — великий кримськотатарський та тюркський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Засновник пантюркізму. Був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар та загалом тюрко-мусульманського світу, модернізатор їхньої традиційної ісламської культур.

Барвінський Олександр Григорович (1847 — 1926) — український громадсько-політичний діяч Галичини, історик, педагог.

У 1891–1907 роках — посол до австрійського парламенту. Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 році був державним секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті ЗУНР.

Миха́йло Миха́йлович Верби́цький (1815 —1870) — український композитор, хоровий диригент, священник УГКЦ, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (1842 — 1912) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші.

Богдáн Іванович Ханéнко (1849 — 1917) — український колекціонер старовини і творів мистецтва, меценат, промисловець. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Член Державної ради Російської імперії.

Василь Федорович Симиренко (1835 — 1915) — український промисловець, інженер-конструктор та технолог у галузі цукроваріння, визначний меценат української культури, видавець, син Федора Симиренка, серед українського громадянства відомий як «Великий Хорс». Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.

Петро́ Петро́вич Гула́к-Артемо́вський (1790 — 1865) — український письменник, науковець, перекладач, поет, байкар.

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський ( 864 — 1913) — український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові.

В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata morgana», «Що записано в книгу життя», «Тіні забутих предків».

Тере́щенко Ніко́ла (Микола) Арте́мович (1819 — 1903) — український підприємець та благодійник, старший син засновника династії Терещенків Артемія Яковича Терещенка. Таємний радник, почесний громадянин міста Києва.

Євге́н Харла́мпійович Чикале́нко (1861 — 1929) — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. Один з ініціаторів скликання Центральної Ради.

Мико́ла Іва́нович Міхно́вський (1873 — 1924) — ідеолог українського самостійництва, адвокат, публіцист. Діяч Української Республіки і організатор її війська, збройних сил. Член Братства тарасівців, засновник Української народної партії, один із лідерів Української демократично-хліборобської партії, член Братства самостійників. Один з популяризаторів словосполучень «козаки-українці» і «українці-козаки» в якості назви і самоназви представників українського народу. Автор брошури «Самостійна Україна», підготував проєкт Конституції.

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (1879 — 1926) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ. Головний отаман військ УНР. Голова Директорії УНР. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Сергі́й Олекса́ндрович Єфре́мов (1876 — 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук, віце-президент ВУАН, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти.