поема "Наймичка"

«Марія»

«Катерина»

«Наймичка»

 зненавидів Ганну, дізнавшись правду

  ставився до Ганни, як до рідної матері

  одружився й почав чумакувати

  одружився з панською донькою

 пішов у москалі

підкинула його багатому бездітному подружжю

 віддала на виховання до монастиря

 важко трудилася, щоб дати синові гарну освіту

вийшла заміж за багатого селянина, який ставився до її сина, як до рідного

 І дід, і баба у неділю

На призьбі вдвох собі сиділи

Гарненько в білих сорочках

 Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу, стане жаль

Мені її, і зажурюся

  А пан глянув... Одвернувся...

Пізнав препоганий,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бровенята...

  Ой тумане, тумане -

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану...

Батьки Катерини

 Батьки Ганни

Бездітні заможні селяни

Обидві покритки

Обидві живуть на чужині

 Їхні сини стали кобзарями

Вірш

Поема

Казка

Прославлення невмирущої любові і жертовності жінки-матері

Історія самопожертви жінки-матері

Уславлення сили дружби між жінками зі схожими долями

Сенс життя в любові до людей, у відстоюванні правди, у боротьбі проти насильства навіть ціною власного життя

 наймичка стає черницею

 Ганна зізнається Маркові, що вона його мати

 жінка накладає на себе руки

Ганна залишає хату сина і вирушає у мандри

мала можливість бути зі своєю дитиною

 ходила на прощу до Києва

 батьки дозволили їй повернутися додому

підкинула дитину чужим людям

 Перед самим перелазом

Дитина сповита —

Та й не туго й новенькою

Свитиною вкрита.

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься.

Через тиждень молодиці

Коровай місили

На хуторі. 

  Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати...

 бідна сирота, яку покинув коханий

 селянська донька, яку покинув москаль

наймичка, яку вигнав пан після того, як вона народила від нього сина

  донька багатих батьків, яка пішла з дому після народження позашлюбної дитини