Політика коренізації в УСРР

 жовтні 1923 року

 квітні 1923 року

  вересні 1925 року

  грудні 1927 року

 запровадження в усіх навчальних закладах української мови

  видання книжок, журналів російською мовою

 виховання кадрів з представників некорінної національності

 вивчення національної історії, відродження традицій

підготовка, виховання та висування кадрів на керівні посади

політика більшовиків, що передбачала додаткову увагу розвитку сільського господарства

надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах

комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років

політика повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції

налагодити культурне співробітництво з розвиненими країнами Заходу

контроль національного відродження більшовиками

стимулювати розвиток української культури

 подолати масову неписьменність дорослого населення

створення враження в світовій спільноті про вільний та гармонійний розвиток радянського суспільства

замінено російську мову в діловодстві, освіті, засобах масової інформації державною українською мовою

реорганізовано національні адміністративні райони на території республіки в звичайні райони.

 розширено повноваження республіки у сфері зовнішньої політики для здійснення культурної роботи серед українців за кордоном

збільшено питому вагу українців серед керівних кадрів республіканського партійно - державного апарату

підготовка кадрів з представників некорінної нації

створенню окремих адміністративно-територіальних одиниць в місцях проживання неукраїнського населення

1932 році

1933 році

1938 році

1939 році

11 серпня 1922 року

26 серпня 1923 року

12 жовтня 1924 року

12 листопада 1924 року

11 листопада 1921 року

22 жовтня 1921 року

18 жовтня 1921 року

11 червня 1921 року

жовтень 1921 р.

листопад 1921 р.

жовтень 1922 р.

липень 1924 р.

соціальної та економічної

економічної та політичної

 культурної та політичної

соціальної та культурної

А. Шептицький

Й. Сліпий

В. Липківський

Л. Гузар

утворення Всеукраїнської академії наук

здійснення владою політики українізації

входження УСРР до складу СРСР

відновлення діяльності університетів

запровадження навчання, видання книг і преси українською мовою, підготовка кадрів української національності у партійні та державні органи, запровадження діловодства українською мовою

обов’язковість української мови для партійних і державних працівників, запровадження навчання в школах лише українською мовою, організація культосвітніх закладів, видання книг і преси українською мовою

запровадження державності української мови, здобуття вищої освіти тільки українською мовою, підготовка і висування кадрів української національності у партійні та державні органи

добровільне вивчення української мови, запровадження двомовних шкіл, підготовка працівників державних органів, які розуміють українську мову

VI Всеукраїнський з’їзд рад (грудень 1921 р.).

VII Всеукраїнський з’їзд рад (грудень 1922 р.).

XII з’їзд РКП(б) (квітень 1923 р.).

II Всесоюзний з’їзд рад (січень 1924 р.).

1, 3

1, 4

2, 3

2, 4

«Від російської літератури нам треба тікати якомога швидше, тому що вона тяжить над нами в віках... Вигодовувати на ній наше молоде мистецтво — це означає затримати його розвиток...»

«Замість того, щоб... розвивати зв’язок з культурою братнього російського народу ...частина інтелігенції скочується на позиції занепадницької буржуазної культури. Ці митці відриваються від народу, захоплюючись техніцизмом...»

«Зростання української культури та української інтелігенції йде швидкими темпами і якщо ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо нас. ...віддавати цей рух у руки чужих нам елементів не можна ні в якому разі...»

«Наше завдання: добити контрреволюційні елементи, викрити націоналістичні ухили, розгорнути роботу з виховання партійних мас, а також широких мас у дусі пролетарського інтернаціоналізму...»

більшість населення, що у важких післявоєнних умовах не сприймали ідей відродження української культури.

державні чиновники та партійні функціонери, переважно не українці, яким інтереси українського культурного відродження були чужі, наприклад, Дмитро Лебідь, виступив з «теорією боротьби двох культур».

значна частина селянства, яка в силу своєї неосвіченості, не розуміла важливість процесу відродження української мови та культури.

українська інтелігенція, що не хотіла співпрацювати з більшовиками, вважаючи політику українізації тимчасовою й обмеженою.