Постмодернізм у живописі (за підручником Назаренко)

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); наслідування зразків античного мистецтва; нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон дії, часу й місця; обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

культ незалежної особистості; потяг до міфу; прагнення поєднати істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, які взаємодоповнюються; іронічність та пародійність; невизначеність тощо.

плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

істиною

ілюзією

в науці

в мистецтві

Маріо Мерц, Міммо Паладіно, Ернст Фукс, Дуглас Х’юблер

Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель

Клод Моне, Жан Беро, Вінсент ван Гог, Поль Сезан

Едуард Мане, Мері Кассат, Альбіні Лебланк

Маріо Мерц, Міммо Паладіно, Ернст Фукс, Дуглас Х’юблер

Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель

Клод Моне, Жан Беро, Вінсент ван Гог, Поль Сезан

Едуард Мане, Мері Кассат, Альбіні Лебланк

картина

скульптура

колаж

мініатюра

Переміщення акценту з художника на аудиторію неминуче змінилозначення аудиторії. Вона стала активною складовою не тільки процесу сприйняття

того, що представлено ї ї увазі художником, а й нерідко активним учасником самого акту створення твору мистецтва

Припущення наявності внутрішньої єдності і цілісності твору мистецтва і приділення великої уваги тому, як його частини поєднуються одна з одною, утворюючи єдине ціле

Аудиторія є пасивним спостерігачем твору мистецтва. Активною стороною були ху дожники, які не тільки створювали картини, а й давали ключ до їх тлумачення

Неприйняття мистецтва всерйоз, гра з ним, непрагнення до істини. Піддавання сумніву старої концепції авторства, творчого генія, неповторності таланту тощо. Прагнення зробити свою аудиторію повноправним співавтором того, що «творить» художник