ПОВТОРЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й ПОГЛИБЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення в простому реченні. Складне речення. Пряма мова.

Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці.

Весна пролетіла світом, і літо спішить услід.

Добра не шкодую ні людям, ні сину.

Усі закохані в тебе, жайворонку.

Ждуть вологи і гори і ниви просить пити зерниста земля.

Словом і піснею славити хочу щедре братерство і нашу родину.

Людські тривоги і боління я прагну в слово перелить.

Спокійну совість і чисті руки я мушу ревно оберігати.

Благословенні будьте, мамо, я чую ласку ваших рук.

Кажуть, сніг на полі — хліб у коморі.

«Чи може бути чорне білим?» — спитало чорне в білого.

А світ навкруг простий і звичний, і усміх стелиться над ним.

 підметом   

додатком  

не є членом речення   

означенням

Тихі, ніжні зорі спадали з неба. 

Фіалка уособлює прихід весни, пробудження природи.

Лози, кручі, ліс ─ усе блищить і сяє на сонці.

А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним квітом.

Ми садили ліс у полі: і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону горобину .

…І вода, і трава, і земля: все любов’ю тобі промовля.

Подяка вам за все: і за здоров’я, й за любов.

 Луки, гори, пишні сади — усе зелене й  принишкле.

Скрізь червоно на небі і на узгір’ях і на горі. 

У саду яснім свіжі осінні квіти… 

Земля України і сонце і небо усе мені рідне.

Наче в провесні чи в літі зацвіли поля.

почуття радості    

 упевненість

невпевненість

почуття жалю  

Здається, з-за лісу з’явилася темна хмарка.

Вітру нема, а хмарка на диво сунеться.

По-моєму, то величезна зграя шпаків.

Виявляється, вони восени завжди збираються в зграї.

Там шпак доспівує пісню всю душу виливає.

Над степом сяє сонце і вітри літають там.

Тихо, тихо вітер віє і з травою гомонить.

Ми хоч бідні але чесні.

Він пишався тим що був сином своєї країни.

Чого зажурився мій любий козаче.

Ніщо так не красить людину як натхнення подумала Ярославна

Співають у пісні що нема кращого на вроду як ясна зоря на погоду.

Але цар ходив, пишався, він із зятем цілувався, похвалявся: «Недоступним став для всіх голосний і щирий сміх».

«Оце вже і втретє моя правда» – сказав радісно дядько.

«Хто це мене кликав?», обізвався чоловічок.

От пан вийшов на ґанок і питає «Чого вам, люди добрі?»