Просте речення

Хлопець виявився не ликом шитий.

Дітям весело.

Життя, як відомо, швидкоплинне.

Сину, будь чесним.

По стінам візерунками спускались сині дзвіночки білі конвалії дикі тюльпани і лілеї буйні квіти лісів.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

 Все бачить поет у широкім роздоллі і небо і море красу світову і людям співає він пісню свою.

Все одбивається в пісні як в морі рожева зоря і червоная кров.

Ти постаєш в ясній обнові, як пісня, линеш, рідне слово.

Ти звертав увагу, друже милий, що таке в житті веселе слово?

Та бачиш, Мотре, я ж оце й сама вже націляюсь.

Вслухайсь, друже із Тулузи, у слова пророка ти.

Раніше вважали що жирафи взагалі не сплять.

Та насправді це не так.

Високі тварини сплять стоячи.

Правда недовго не більше п'яти хвилин.

Правда і в огні не горить.

Кажуть, мудрість приходить з роками.

Плавай, плавай, лебедоньку, по синьому морю.

Може, думаю, яку звістку про вас почую.

Прибульці, сприйнявши спокійно цей жар, присіли біля старого.

На відміну від алегорії, символ тяжіє до багатозначності.

У серці сяють очі, сині і кохані.

Додому йдучи, усіх обминав, а то позаздрять і віднімуть мішок.

Біле, повнощоке, Володьчине обволікається похмурістю.

Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перед цвілими будяками.

Чужа, не потрібна вона стояла десь сбоку мертвим докором.

Побілений вапном мур огороджує просторе подвір'я.

Зриваючи конвалію, не можна порушувати кореневища.

Корінь, пошкоджений в одному місці, спричиняє загибель усіх квітів на галявині.

Конвалія - травнева лілія долин - відома в багатьох країнах світу.

Українці вважають конвалію сміхом Мавки, розсипаним весняним лісом.

Ой братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Умостився Морозенко на столітнім дубі (В.Скомаровський).

Сніговик Морквяний ніс вгору віника підніс (О.Сенатович).

По дорозі торохтить зима на возі (Т.Коломієць).

Стали білі всі доріжки, вулиці, дахи, сад (Н.Мудрик).

Ех ти, доле моя, циганко, не лякай мене тузом пік!

О кучері ясні і очі Беатріче, чого ж ви в тьмі моїй неясні і смутні?

Там в борі вітер листям шевеліє: Пречиста Діво, радуйся, Маріє!

Ой не сійтесь, сніги, ой не сійтесь, рясні, згиньте в темній безодні навіки!

Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко!

Молодий козаче, чого зажурився?

Колиш мене, бабко, колиш…

Завжди можу стати в нагоді, моїх вам порад не злічить.

Промчала ніч стрілою наді мною.

Важким холодним сном спала земля.

Королівство завмерло в очікуванні чогось нового.

Розквітнуть каштани весною.

Нове життя нового прагне слова.

З моря повіяло вітерцем.

П'єм дикого ячменю буйний солод.

 звертання

відокремлені члени речення

однорідні члени речення

вставне слово

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії...

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Напевно, колядували раніше весело, яскраво.

Не забувай, що пам'ять і совість за тобою бредуть, як тінь.

Черешні в нашому саду розкішні.

Не міряй усіх на свій аршин.

Небо над дорогою синій кришталь.

Твої очі як зорі.

Кожен має посадити, принаймні, одне дерево.

Товариш, видно: не зрозумів жарту.

Горе, кажуть, за горе чіпляється.

Моє серце мабуть болітиме, як не стрінемось ми в житті.

1Г 2А 3В 4Д

1Г 2В 3А 4Д

1Г 2А 3В 4Б

1А 2Г 3В 4Д

1Г 2А 3Д 4В

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку (Л. Костенко).

На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик (М. Стельмах).

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.