Пряма мова

власне мовлення

частина художнього тексту

чуже мовлення, передане дослівно, без змін

У народі говорили, що хліб – всьому голова.

 Як хліб на столі, не болить голова так лагідно й тихо сказала бабуся.

 Мама попросила сина, щоб допоміг скопати грядку.

 Дитина спитала у батька, чому у нього сумні очі.

 «Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся», - часто говорив мені дідусь.

 Брехун сам собі ворог,- казала наша сусідка.

 «А що таке щастя?», - спитав я у матері.

 «Разом із правдою ходить кривда, мій любий сину» - промовила мати. 

реплікою

власними словами

словами автора

А: « П».

«П?» - а.

«П», - а.

«П, - а, - п».

перед прямою мовою;

після прямої мови;

усередині прямої мови;

немає слів автора.

перед прямою мовою;

після прямої мови;

усередині прямої мови;

немає слів автора.

«Васильку, а йди сюди» — гукнув з подвір’я батько.

«Голубчику, рятуй!» — тут простогнала Щука.

«Чого ти журишся?» — вона спитала тихо.

«Ніщо так не красить людину, як натхнення», — подумала Ярославна.

Ярославна подумала «Ніщо так не красить людину, як натхнення».

Мудрець наполягав: «Краще слухати, ніж говорити».

І тихо-тихесенько я промовляла: Сон літньої ночі, мені тебе жаль…

Струна бринить лагідною луною «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

  Лисиця запитала в борсука: "Скільки ти знаєш хитрощів?"

  Мама думала, що син занепокоїться, стривожиться.

А: "П?"

А: "П".

 "П?" - а.

А: "П!"