Пряма мова. Діалог

А Трохим крізь сон почув, як двері від повітки скрипнули, і одразу розплющив очі.

Б Гривко, що лежав поруч з ним, зірвався й загарчав.

В Він казав, що визволення наше недалеке.

Г Я тобі, Ібрагіме, кажу, відзивався якийсь татарський голос, що з нього нічого не вийде.

А Гнівно він гукнув із трону Гей ледачі сльозівці, хто впіймає Лоскотона, буде муж моїй дочці.

Б Хто із вас додому хоче? каже власник бороди.

В Хто такі? спитав похмуро найстаріший мацапура.

Г Смерть, погибель наша прийшла загомоніли всі дерева.

А Лесик скаржився Хлоп'ята, страх як тяжко жить мені.

Б А Володя скиглить Тато змусив квіти поливать.

В І зітхає вся четвірка Як нам тяжко, як нам гірко!

Г Поможу я вам охоче каже власник бороди.

А Обізвавсь Тарас Трясило гіркими сльозами: "Бідна моя Україно, стоптана ляхами!"

Б "Що болить?" мене питали.

В "Ну що ж ви, снігу давайте!" - гукнув у небо розлючений мороз.

Г "Побіжу, - думаю, - в машину, та рачки попід тютюнами".

А особливий різновид чужого мовлення.

Б точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливостей.

В дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб.

Г чуже мовлення, уведене автором розповіді в текст.

А береться в дужки.

Б відокремлюється з обох боків комами.

В береться в лапки.

Г відокремлюється з обох боків тире.

А — От знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванько-о-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!

— Знаю, знаю, — ледь чутно зітхає мій друг і нарешті наважується подати голос.

— Діду! — жалібно озивається він.

Б — Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!

— Знаю, знаю — ледь чутно зітхає мій друг і нарешті наважується подати голос.

— Діду! жалібно озивається він.

В — От знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванько-о-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!

— Знаю, знаю, — ледь чутно зітхає мій друг і нарешті наважується подати голос.

— Давай—давай!

— Діду — ще жалібніше повторює мій друг — ви одійдіть за хату, ми виліземо. Бо ж ви битиметесь.

Г От знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванько-о-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!

Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!

Знаю, знаю, — ледь чутно зітхає мій друг і нарешті наважується подати голос.

Діду! — жалібно озивається він.

Давай—давай!

Діду, — ще жалібніше повторює мій друг, — ви одійдіть за хату, ми виліземо.

А — Та ми ж не хотіли. Ми ж хотіли метро. Таке, як у Києві.

— Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що…

— Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо — нічого й видно не буде. Одійдіть, діду.

Б Ява сам говорив:

— Ми, — говорив, — з тобою, Павлушо, хлопці будь здоров. Точно-точно, без брехні, ми таки хлопці з фантазією. Скажи?

— З фантазією, — підтакував я.

В — Ні, — сказав він — Жора дуже балакучий. Весь час мекекече. Ми й оплесків не почуємо, і йдеться про бій биків, а не цапів. Треба, щоб було щось бичаче, коров'яче щось — велике і крутороге.

— Коров'яче? кажу. Слухай, то, може, узяти просто корову? Бо, крім Петьки, справжніх биків у нас чортма, а корів скільки хочеш. І взагалі ніде не сказано, що обов'язково має бути бик.

Г Ява задумався:

— Хтозна, може й так.

— Тоді, — кажу, — кращої кандидатури, ніж ваша Контрибуція, і не придумаєш.

А  – І що ти майструєш? спитав татко.

Б Татко всміхнувся “Хочеш, допоможу?”

В – Я, татку, хочу змайструвати шпаківню.

Г – Дякую, буду дуже радий! – вигукнув Макар.

А  слова одного з учасників діалогу.

Б слова, які вказують, кому належить пряма мова.

В пряма мова.

Г слова кожного із співрозмовників (у діалозі)

А зірочку

Б знак оклику

В тире

Г дефіс

А кому.

Б двокрапку.

В крапки.

Г тире.