Речення з однорідними членами. Звертання. Вставні слова. Складні речення.

Натомлені села вечеряти сіли під грушами, вишнями, і небесами.

Чи влітку, чи в осінню негоду, чи в найлютішу зимову заметіль - завжди до нього могли постукати.

І птахам і звірям цікаво було дивитися на людей.

Бобри натягали гілля, склали його впоперек річки, й обмазали мулом.

Село стоїть на спадистій горі й красується в яблунях.

Кругом ставка біліє смуга з вишневих і черешневих садів.

Старезні дерева пахнуть свіжим хлібом, вощиною і медами.

Навкруги нашої школи ростуть троянди, айстри, гвоздики.

Говорила моя співрозмовниця дрібно, швидко, тонким сопрано.

Зацвили всі діброви, і долини, і садки.

Падали на пісок сині, зелені, жовті кружала світу.

Усе здавалося прекрасним і простим.

Саме верба слугувала для виготовлення домашнього начиння ложок, кошиків і навіть човнів.

Ось-ось прокинуться жоржини від снігу, розплющать повіки й заграють різними барвами свого цвітіння синьою, рожевою, фіалковою.

Багато чого бачили мисливці на своєму віку і звірів усіляких, і птахів, і різні пригоди.

Жито, пшениця, овес усе разом поспіло.

Верни мені, світла пам'яте,усіх друзів.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Чи знаєш, ти хлопче, якого коня тобі серед поля вготовила доля?

Летіть, летіть, нестримні журавлі, через усі держави і кордони.

Я напоїти силою твоєю хотів би пісню, земле ти моя!

Пиши, не розгинайся повістяре.

Звідкіль, ти птице, прилетіла?

Спогади ніжні, ви, ще не зів'яли.

Спочатку воно здається простим.

Він здається на милість ворогів.

Усе здається справжнім і можливим.

Здається вчора це було.

Напевне, так і не зумію загадку дива розгадати.

А може, б ти нас, Наталко, почастувала?

А він навіть голосу не подав.

І, звісно, змалку боровик скидати капелюх не звик.

та зберігати в віках.

неухильно дотримуючи їх.

і передавати у спадок молодому поколінню.

щоб не загубилися вони в наш технічний вік.

Не оралось наше поле ясними плугами, а оралось наше поле гострими шаблями.

Вийди, вийди, сонечко, на на наше віконечко, на бабине зіллячко, на наше подвір'ячко.

Вічно світитиме над неозорим степом гаряче сонце, любов'ю огортаючи його.

Вічно колихатимуться на щедрій землі важкі бронзові колоски.

Підніматися на гору важко, але згори краще видно.

Блисне блискавиця, загуркоче далекий грім.

Дощ був м'який, і гречка пахла медом.

Пісня плаче і сміється, й голос ніжний і м'який.

Хлопчина запитав бабусю, чи виходить вона на наступній зупинці.

Ніхто не хотів брати участь у цих змаганнях.

Тато попросив мене зробити підписку на газети.

Ми все робили згідно інструкції.