Речення зі вставними словами та сполученнями слів

так

ні

мабуть, по-перше, по-друге

безумовно,по-моєму,зверніть увагу

навіть, майже, приблизно

видно, здається, на щастя

Дивна річ лежить переді мною.

Дивна річ лелеки залишилися зимувати в селі.

Ранньою весною буває на річці повінь.

Дружба буває справжньою і несправжньою.

На щастя до міста йшов автобус.

Мої діти завжди кажуть мені добрі слова.

Дарую вам на щастя цей рушничок.

У сонячних променях сніг здається рожевим.

Трава в полі як там кажуть аж шумить лізучи із землі.

На жаль тут не було ніяких сумнівів донька не повернеться.

Словом були ми схвильовані й ентузіазм усе-таки в нас буяв.

Ріка звичайно не Егейське море котре походить звісно від «еге».

У кожному ділі є свої майстри і своє так би мовити натхнення.

… весна вже настала?

Кожен … мріяти про велике.

… орел здійнятись вище хмар?

Україна … знову перемогти.

Наш тренер… Дніпро перепливти.

Кожен має посадити в житті, принаймні, одне дерево.

 І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани.

Горе, кажуть за горе чіпляється.

Товариш, видно, не зрозумів жарту.

Життя (кажуть) прожити — не поле перейти.

На щастя  потяг було затримано через технічні проблеми.

Усі іспити сестра  на щастя  склала на високі бали.

На щастя  злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

Поки працювали в полі дощу  на щастя  не було.

Відчиняли люди широко ворота поливали  на щастя дорогу.

Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи

Видно, знову нам доведеться йти пішки.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

 Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли. 

У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.

Років йому сто чи може й менше але приємно чомусь думати що саме сто бо це було давно й красиво.

Зараз на превеликий жаль вони знову зчинили галас.

На думку фахівців конструкцію машини можна дещо вдосконалити.

Здавалось він якось трохи ніби сяяв а коли й не сяяв то так видавалось бо він посміхався.

Він був не дуже балакучий і якийсь ніби потайний але діда мабуть любив і провідував його не менш як тричі на рік.

На щастя, підходив Андрій. 

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

 Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.

Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали.

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.

Малоросійство багатонаціональне, так би мовити, його головну ударну силу становлять колишні українці.

Так чудно її звуть на ймення, що їй-богу, ніяк не второпаю. 

Правду кажучи, його вабив не розкішний палац, а столітні дуби в лісі. 

Чи, може, у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?