Розділові знаки при прямій мові

 «П, - а: - П»

«П , — а, — п».

А: «П!»

«П, - а: - П»

«П, - а. - П»

«П, — а, — п».

А: «П!»

«Щасливий ти в нас, Даньку» – щебетали дівчата, хрумаючи бублики.

«Де ж він, де?» – гукнув Бертольдо, – «Що ж він криється між вами?»

«Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі, – думав молодий Джеря.

Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?»

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько, — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

«П», — а.

«П! — а. — П...»

«П, — а: — П».

«П, — а, — п».

Синоптики попереджали про можливість ускладнення погодних умов.

А що, хлопці, будемо рушати?

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

«Що там, — дума Чіпка, — там, мабуть, гарно так».

"Ось, Михайлику, твій перший сніп... - у задумі говорить батько, а потім запитує (?) Запам'ятаєш його?"

" Що це за дівчина? - думав молодий Джеря (?) Де вона взялася в нашому селі? "

Пацюк читає синові нотацію (?) "Що, зголоднів? Берись за дисертацію!"

"Яка ти розкішна, земле, - думала Маланка (?) Весело засівати тебе хлібом, прикрашати тебе зелом, заквітчати квітами".

Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна.

Скільки світа стільки й дива сказала б на це моя мати.

Учітеся ти нам прорік борітеся з ярмом неволі.

Доводила одна нікчемність що підлабузництво це чемність.

"Чому це ви радієте? - запитує Тетянка. - Сонця ж нема. Хмарно"

Ходить мій сум по землі, по-журавлиному плаче: "Де ж ви, веселики, де ж ? Чом не вернулись додому?"

"Нічого, згодяться кошики, - мовить Овдій. - Руки в людини для того, щоб роботу ними робити".

"Я піду посплю, а о другій годині ночі зміню тебе", - мовив надвечір Митько.

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

На моє питання: "Коли прийде потяг?" - ніхто не міг відповісти. А:"П?" - а.

"Життя в неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!" "А, - п, - А"

Софія Петрівна благала Аркадія: "Заспокойся!" А: "П!"

"Мабуть, немає кращого місяця за вересень", - думав Василь Олександрович. "П," - а.

Чується немолодий голос хазяйки та двері, двері зачиняйте.

Це ти, Андрію спитала з полу мати.

Дивіться гукнула тепер ми, як боги!

Диктатори, королі, імператори гукали, що вони є символом доби.

Диктатори, королі, імператори гукали ми - символ доби.

"Яка ти розкішна (1) земле (2) - думала Маланка (3) - радісно прикрашати тебе зелом".

"А оце бачите (1)" - спитав Шевченко Тургенєва.

Вона гукнула (1) Дивіться!

Доводила одна нікчемність (1) що підлабузництво (2) це чемність.

Щоб угадати ім’я судженого, питали перехожих чоловіків: Дядьку, як вас звати? 

«Прощавайте, люди добрі! Прощавайте! — Голосно прощався з козаками бранець.— Повісять мене вражі ляхи». 

«Мушу йти в полонину, Марічко», — відказав Іван. 

«Ну чого ж тебе понесло в поле? Чого? — допитувалась мати...». 

Я відразу впізнаю Любин голос підводжуся на санях і гукаю через став Любо не застуди голос. 

Михайлику хочеш побачити диво обертається до мене дядько Себастіян і грає засніженими віями. 

Княже несподівано голосно вигукнув Добриня не вір цьому чоловікові. 

Не чуєш як літо пішло нашим городом дивується мати. 

 «П, - а , - П».

  «П, - а : - П».

«П, - а . - П».

«П! – а. - П».

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка?»

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійдидо мене…»

«Не проводжайте мене.» - Попросила дівчина рідних.

 Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле.

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

 Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

 Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.