Складне речення

Вітер не тривожив зелених ялин і безлистих беріз.

Сідають ластівки мені на руки

Відкурликали в синьому небі журавлі.

Цвітуть волошки в золотому житі, а над смарагдом луки сяє мак.

І віщий голос подали вітри, ласкаві ластівки зашелестіли

Щастя може іноді й роз’єднати з заздрощів чи ще чого, але нещастя спаює.

Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилі підійма.

По садах загуляли золоті падолисти, срібне павутиння літає в повітрі

Щонеділі прокочуються по селу весільною перезвою дружки й бояри, гудуть бубни, лунає весільна музика.

Він пройнявся думкою, що туман вже не розвіється ніколи.

До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невід’ємною частиною родини

Прийшов березень з під сніжником на шапці і над татарським бродом, і під його ходою вибухнули криги

Зеленим духом дихнули смереки, зеленим сміхом засміялися трави

Український рушник пройшов крізь віки й нині символізує чистоту почуттів.

Захисти бджілки, винеси їх на красну весну.

Навесні однією з перших розквітає на лісових галявинах пухнаста сон-трава.

Над полями вітер ласкавий хмарки пурпурові жене, і роси, і птиці, і трави з росою вітають мене.

Дорога була слизька, і сани йшли в затоки

Василько загорнув руки в рукава, насунув на очі шапку й схилив голову, щоб хоч трохи захиститись від холодного вітру та снігу.

Люди працювали, спини їх мокріли від поту, а палки та сокири спалахували на сонці й сліпили очі.

Синіє ранок, і роса горить до хвилі хвиля ще не гомонить

Я нетерпляче ждав, коли вересень сполохає над селом ранковий сон.

Дзвенить у зорях небо чисте, палає синім льодом шлях.

Прийшла весна, шумить Десна та хвилі розганяє.

Мене водило в безвісти життя, та я вертався на свої пороги.

У Сумах ішов дощ а в Чернігові світило сонце.

У хаті батько урочисто сповіщає що Святий вечір уже почався.

На краю поля червоно зоріли маки а далі золотіла стигла пшениця.

Холодно, сиплеться осіннє листя.

Пахне ніч липневою матіолою, дише стиглим житом далина.

Вишневий сад розквітне коло хати, світання човном випливе зелене.

Весною поля оборюють, і ціле літо зеленіють вони густою пахучою травою.

Гудки пароплавів я чув у кіно, але тут він лунав зовсім інакше.

Зрушились зими, збудилися води.

Розсипалось сонце пилом квіток, і легким ходом ідуть по царинках нявки.

Великий ліс виглядав поважно і стурбовано, і лиш де-не-де дрижало пожовкле листя на чорному гіллі.

Не затуляй мені, хмарино, долин і гір.

Нехай гнеться лоза, а ти, дубе, кріпись, ти рости та рости.

Гостро пахло дубовим молодняком.

У долині хвилюються жита.

Між сосен стелиться стежина, гойдає вітер царство трав.

Гуля розгойдана стихія, ламає душі і дерева.

Коли хата горить, тоді люди не сваряться.

Тільки тим історія належить, хто сьогодні бореться й живе.

І соловей не співає, коли він їсти не має.

Де один панує, там сотня бідує.

Коли заходить сонце, то й соняшники вечоріють.

Шумить у долині трава, хлюпотить срібноводе озерце, а на схилі дуб розпросторив темні вузлуваті віти.