Сполучник

Сполучник - це самостійна частина мови.

Сполучник в реченні частіше всього буває додатком.

Сполучник вживають для зв'язку однорідних членів речення.

Сполучник - це службова частина мови.

будовою

способом використання

походженням

утворенням

або, для того щоб, проте

а, й, коли

та, тому що, але

неначе, у міру того як, якщо

Не тільки були дівчата, а й хлопці.

Треба бути однаково чесним, як у великому, так і в малому.

Більше що дров, більший то вогонь.

Бої не тільки точилися за кожний будинок, але й за кожну кімнату.

Влітку з-за кучугур сходило веселе сонце.

Осінній дощ навіває спогади про літо.

У дворі було повно квітів, біля хати притулився кущ калини.

Я допоможу, бо ти - моя найкраща подруга.

Робота гарна, та день малий.

Без роботи ані хліба, ані хати.

Уночі панують сови та сичі.

Будь слугою у власної совісті й господарем волі.

Осінні шелести в саду, та сичі голосять.- сурядний, єднальний

Моя бабуся і зараз пече хліб у печі, дарма що в магазині продають готовий. - підрядний, причини

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів. - сурядний, протиставний

Якщо він твій друг, то зрозуміє тебе. - підрядний, умови

Здається, (не)наче лебединим пухом вкрився луг.

Сходження на вершину відкладається, тому(що) прогноз погоди несприятливий.

Що(б) мати добрі знання, треба працювати.

Залунали пташині голоси, (як)тільки зблиснув перший промінь сонця.

Вершники побачили сонце, що сідало за гору.

Усе вийде, коли постаратися.

От жаль, Дмитре, що ми рушниці не взяли.

Заспівай, як соловей у гаю.