Сполучник

Сполучник - це самостійна частина мови.

Сполучник в реченні частіше всього буває додатком.

Сполучник вживають для зв'язку однорідних членів речення.

Сполучник - це службова частина мови.

будовою

способом використання

походженням

утворенням

або, для того щоб, проте

а, й, коли

та, тому що, але

неначе, у міру того як, якщо

Влітку з-за кучугур сходило веселе сонце.

Осінній дощ навіває спогади про літо.

У дворі було повно квітів, біля хати притулився кущ калини.

Я допоможу, бо ти - моя найкраща подруга.

Якщо, так що, або

Та, але, то...то

Однак, зате, для того щоб

Ні ...ні, коли б, та

та й, хоч, щоб, так що, аби

що, щоб, неначе, ніби, як, проте

як, чим, тим, мов, наче, неначе, ніби

і, й, та,або, чи, або ... або, чи ... чи, то... то

так

ні

та й, хоч, щоб, так що, аби

що, щоб, неначе, ніби, як, проте

як, чим, тим, мов, наче, неначе, ніби

і, й, та,або, чи, або ... або, чи ... чи, то... то

Якщо, так що, або

Та, але, то...то

Однак, зате, для того щоб

Ні ...ні, коли б, та

ні...ні, якщо ...то, або... або

проте, щоб, якби, немовби

коли, хоч, мов себто

але ж, тому що для того щоб

Єднальні, протиставні, розділові

Причинові, умови, порівняльні

Часу, допусту, з'ясувальні

Протиставні, мети, наслідкові

коли,як, мов,хоч;

аби,щоб, немовби, якби;

але ж, все ж, тому що, для того щоб;

якщо, зате, чому;