"У нашої Хвеськи..." (Народні перекази)

Народні перекази - це усні оповідання про визначні історичні події та їх героїв.

Коли запорожці випробовували новачка, вони доручали йому варити кашу.

Запорожці швидко бігли куштувати кашу, коли хлопець, зваривши, почне їх гукати.

Запоржці приймали в товариство лише того хлопця, який не розгубився і почав сам їсти кашу.

Запоржці - то такі богатирі були - земля не держала!

Запоржці такі мали вуса, що ними можна було Січ обмотати!

Запорожці лише однією мовою вміли говорити.

Запоржці вміли, коли треба, і сон на людей насилати, і туман, на кого треба, пускати, і в річки переливатися…

Запорожець подивиться в бінокля й каже: «Туди не йдімо, бо там ляхи йдуть, і туди не йдімо, бо там турки або татари заходять, а сюди йдімо, бо тут аж нікогісінько немає»

А всі здібності запорожців від того, що вони знаючий народ були. На своїй землі їх ніхто не міг узяти.

Іван Сірко був характерником і міг перетворитися на хорта.

Пройшло років чимало, як жив Сірко та як його не стало, а слава про нього не пройшла, не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а для християн — дуже добрий та милостивий.

Художник І.Рєпін зобразив Івана Сірка на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові"

Пам'ятник Івану Сіркові споруджено в Харкові біля станції метро "Історичний музей"