" Упізнай письменника" ( цікавинки про літературних митців)

Він мав свої переконання щодо українського правопису - казав, що "писати треба так, як люди говорять!". Особливу "любов" він відчував до літер "і" та "й", а також до апострофу. Наприклад, слово "сім'я" він писав як "сімя", а в прикметниках у місцевому відмінку ігнорував закінчення, тож виходили у нього "на зелені траві", "у сиві шапці". Письменник вважав, що саме так говорить більшість населення України. 

Він першим поєднав повсякденний піджак з вишиванкою, що для тодішньої австро-угорської та польської публіки було дивакуватим.

 Вона настільки любила читати, що це навіть неабияк вплинуло на її особисте життя. Коли їй виповнилося 18, вона вийшла заміж за пана - відомого інтелектуала, декана філософського факультету. Свого чоловіка письменниця називала не інакше як "старою мумією", очевидно, він не був обранцем її мрії. Однак в нього була чимала перевага - величезна бібліотека, що і спонукало її зробити такий вибір. 

Він спав де випаде нагода, ще й демонстративно і доволі зухвало бентежив людей на вулицях антирадянськими лозунгами та висловлюваннями. Наприклад, одного разу біля газетного кіоску він привселюдно почав розпитувати знайомого, чому він читає "їхні газети" і "невже ти їм прислужуєш". Звичайно, для того часу це був доволі необачний вчинок. А ще неодноразово намагався перетнути кордон, навіть написав прохання випустити його в Галичину або Канаду.

Відомим був той факт, що цікаві та гумористичні оповідання жахливо дратували радянське керівництво. За це ...... й намагалося знищити тодішнє правління комуністичного режиму. В 30-х роках він був заарештований та звинувачений в підготовці замаху на партійного "боса" Постишева. Самого Постишева вже через декілька років звинуватять у зраді та вб′ють. Самого ж ....... відправлять у заслання, куди приходить наказ його розстріляти. Та тут знову втручається доля. Виконання затягується через погодні умови і поки готується кара, керівника табору самого відправляють на страту, а документи та наказ про покарання зникають.

Знав аж 14 мов, причому перекладав твори 48-ми мовами. У Львові письменник прожив близько сорока років. Серед псевдонімів та криптонімів письменника - Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин і навіть Джеджалик. Протягом сорока років його творчого життя він кожних два дні створював якийсь новий літературний шедевр. З-під пера виходили вірші, повісті, романи, новели, різноманітні монографії. Уявіть собі, що кожного року друкувалося 5-6 його книжок.

Не дарма сучасники називали його Батьком українського театру.За своє довге сценічне життя він зіграв понад 500 ролей українського, російського і західноєвропейського репертуару. Це були справді шедеври, у яких визначний метр сягав глибини розкриття і розуміння сценічного образу. Він прагнув, аби його побачили і почули в найвіддаленіших куточках країни.

Тринадцятого він народився і помер.

За написання п’єс антикомуністичних напрямів засудили до ув’язнення на 10 років у спец таборах. Тримали його на Соловках як небезпечного злочинця, після чого його було розстріляно.

Віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора.

Одружився з сестрою Миколи Лисенка, хоча вона була лише 14-літньою дівчиною. Шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на дітей.

Була змішаної крові. Мати походила з княжого роду Радзивілів, а бабця матері була полькою-литовкою. Батько мав білоруське коріння. Родина жила в Росії (Орловська губернія), а сама письменниця з чоловіком-українцем жила в Україні.

Письменник був гарний, як дівчина. Шкільні товариші прозвали його «Наталкою», натякаючи на вроду і ніжну вдачу. Він мав живі блискучі очі, лагідне і задумливе обличчя. У побуті був простий і привітний. Любив співати і сам складав пісні. Його пісня «В полі доля стояла» стала народною.

Найбільше мов серед українців знав ...... — український вчений, письменник, перекладач. Коли його запитували, скільки мов він знає, відповідав: «Мабуть, із шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. Мови він вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць. Він перший доніс до українського читача безпосередньо з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки.

Письменник прославився як літературними, так і кулінарними витворами. Чоловік сам придумав коктейль із рому та козиного молока.Письменник також добре готував українські страви — вареники і галушки.

Український письменник  виграв партію в більярд у поета Володимира Маяковського, за що той, програвши, мусив залізти під стіл і декламувати вірш Пушкіна. Хто він?

Український поет та філософ відзначався тим, що легко змінював переконання, як і імена. Справжнє його ім’я Елеазар. Щоб поповнити свою освіту, він поїхав у 1698 році за кордон, покинув православ’я й перейшов на унію; прийнявши ім’я Єлисея, став у Володимирі-Волинському дияконом і префектом тамтешніх шкіл, рівночасно викладаючи поетику й риторику. Незабаром його послано для здобуття освіти до Риму, де прийнято в колегію св. Атанасія, утворену папою Григорієм XIII для католиків, греків та слов’ян. У Римі пробув три роки; начальник колегії, єзуїт, дуже полюбив талановитого молодика, взяв його до себе на мешкання, дозволив вільно відвідувати міські й монастирські бібліотеки. Єзуїти намовляли , щоб той вступив до їхнього ордену, але він не згодився. 1702 року повернувся в Україну і знову став православним, прийнявши постриг у ченці під іменем Самуїла, а в 1705 році прийняв у честь свого покійного дядька його ім’я .

Його називали Сонцепоклонником і соняшником, адже найбільше письменник любив сонце, квіти і дітей. Він служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, а на роботу ходив з обов'язковою квіткою в бутоньєрці. Він знав дев'ять мов - три слов'янські: українська, російська, польська; три романські: французька, італійська, румунська; і три східні: татарську, турецьку та циганську.

Перший український вчений, який заявив світовій спільноті про утиски української мови і культури в Російській імперії. Цьому була присвячена його доповідь на Паризькому літературному конгресі 1878 року.

Вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала афоризмом.