В.Дрозд "Білий кінь Шептало"

Шептало змалку ненавидів табун, гурт, загорожі.

Конюх Степан ставився до Шептала, як і до всіх коней.

Шептало в роботі полюбляв найбільше крутити привід і їздити до міста.

(*При́від (техніка) — це пристрій для надання руху машинам, механізмам)

Інстинкт білого коня підказав йому, що рано чи пізно люди зломлять його.

Шептало не розумів, чому деякі коні на кожному кроці огризаються, показують свій характер, адже цим нічого не досягнути, крім батога.

Коли Степан зненацька вдарив Шептала, того охопив глибокий відчай.

На удар хлопчака Шептало не звернув уваги.

Шептало упав на траву і сумно задрімав, не відчуваючи дощу, не здригаючись від грому і блискавки.

Шепталові не хотілося вже чути голос свого конюха.

Викупавшись у річці Шептало вже не став білим, як раніше, а залишився брудно-сірим.

КІнь був згоден, щоб його покарали, аби лише повернутися до стайні.

Шептало думав, що головне, щоб він знав про свою білизну, а для інших краще залишитися колишнім.