ЯК СЕРГІЙКО НАВЧИВСЯ ЖАЛІТИ. В. Сухомлинський

Прочитай текст:

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.

Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:

- Не заважай мені слухати, як хлюпа­ють хвилі.

Сергійко здивувався. Він кинув у ста­вок камінець.

Дівчинка запитала:

-      Що ти кинув у воду?

Сергійко ще більше здивувався.

-     Невже ти не бачиш? Я кинув камі­нець.

Дівчинка сказала:

-      Я нічого не бачу, бо я сліпа.

Сергійко від подиву широко розкрив очі й довго дивився на дівчинку.

Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву.

Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно.

Сергійкові стало страшно. Йому прига­далася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.

Як же вона, бідна, живе в такій тем­ряві?!

Сергійкові хотілося, щоб скоріше на­став день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.

 Де гуляв хлопчик?

Що слухала дівчинка?

Чому здивувався хлопчик?

Чому Сергійко прокинувся серед ночі?

Що змусило Сергійка навчитися жаліти?

 Що зробить хлопчик наступного дня?