З пісенних скарбів

пташки, калина, сіделечко

кінь, огонь, тютюн і люлька

барвінок, кохана, козак, кінь

мати, туман, поле, дрібні дощі

пташки, калина, сіделечко

кінь, огонь, тютюн і люлька

барвінок, кохана, козак, кінь

мати, туман, поле, дрібні дощі

пташки, калина, сіделечко

кінь, огонь, тютюн і люлька

барвінок, кохана, козак, кінь

мати, туман, поле, дрібні дощі

розпач і біль за сина, якого матір проводжає у військовий похід

оплакування дівчиною коханого хлопця, який загинув у бою на чужин

захоплення відважністю і почуттям гумору козаків, які йдуть боронити рідний край

тужливий настрій молодого козака та його загибель на чужині

розпач і біль за сина, якого матір проводжає у військовий похід

оплакування дівчиною коханого хлопця, який загинув у бою на чужині

захоплення відважністю і почуттям гумору козаків, які йдуть боронити рідний край

тужливий настрій молодого козака та його загибель на чужині

розпач і біль за сина, якого матір проводжає у військовий похід

оплакування дівчиною коханого хлопця, який загинув у бою на чужині

захоплення відважністю і почуттям гумору козаків, які йдуть боронити рідний край

тужливий настрій молодого козака та його загибель на чужині

Мене, мати, звірі знають,

Як я іду — утікають...

Бились наші козаченьки до ночі глухої,

Полягло наших чимало, а татар — утроє.

Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький...

Звелів собі насипати високу могилу,

Звелів собі посадити червону калину...

Мене, мати, звірі знають,

Як я іду — утікають...

Бились наші козаченьки до ночі глухої,

Полягло наших чимало, а татар — утроє.

Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький...

Звелів собі насипати високу могилу,

Звелів собі посадити червону калину...

Мене, мати, звірі знають,

Як я іду — утікають...

Бились наші козаченьки до ночі глухої,

Полягло наших чимало, а татар — утроє.

Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький...

Звелів собі насипати високу могилу,

Звелів собі посадити червону калину...

вісім

десять

дванадцять

чотирнадцять

 її чути на все село

«не сопілка тото грає, а любкове серце»

сопілка сумно грала й вона тепер ходить засмучена

дівчина не любить музики сопілки

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Лінується до ня прийти один кілометер.

Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Посадила над водою, та й украла муха.