займенник

частина мови, що називає предмет.

 службова частина мови.

частина мови, що називає ознаку предмета.

 частина мови, що вказує на предмет, але не називає його.

займенник;

 дієслово.

прислівник;

Я, ми

 Він, вона, воно, вони.

Ти, ви.

Мене, нами, тобі.

Особові

Вказівні

Питальні

підмета;

присудка;

додатка;

обставини.

присудкові, заперечні, особові;

якісні, відносні, присвійні;

означальні, зворотні, питальні.

кількісні, дробові, збірні;

абихто, хто, який

бозна-що, щось, дехто

що, нікого, мені

себе, твій, казна-хто

ні/хто, ні/з/ким, ні/на/що, ні/в/кого;

ні/ким, ні/що, ні/скільки, ні/котрий;

ні/до/чого, ні/в/чому, ні/який, ні/з/чим.

ні/за/що, ні/ким, ні/який, ні/в/кого.

Щоб жить, ні/в/кого права не питаю...

У нас склалася дружба, яка не допускала будь/яких секретів.

Я не пораджу тобі аби/чого.

Казна/коли те діялося.

ті (вказівний), нічий (неозначений), цей (означальний)

нам (особовий), ніякий (неозначений), цих (вказівний)

їх (особовий), когось (неозначений), кожний (вказівний)

тобі (особовий), собою (зворотний), мого (присвійний)

будують питальні речення;

уживаються для зв′язку частин складного речення;

підкреслюють шанобливе ставлення до адресата мовлення;

найчастіше вживаються в листуванні, творах художньої літератури.

означенням, підметом, обставиною

присудком, обставиною, підметом

підметом, означенням, додатком