Підсумкова контрольна робота

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя.

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію 

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий 

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік 

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості 

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі 

Увечері, справді, пішов дощ 

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих 

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю.

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! 

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов 

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік 

Гей рицарю жадібний, стережись 

Я сирота з Вільшаної, бабусю 

Краю героїчний, пісне соколина, ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми 

Гірке, Тарасе, твоє панування, краще б до людей ішов у найми 

Південний краю, як тепер далеко лежиш від мене ти 

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим 

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно 

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру 

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було 

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога 

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку 

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста 

І ось, нарешті, вершина 

Печаль і гордість повніть, моє слово… 

Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом… 

Ой водо-водограй грай для нас, грай, танок свій жвавий ти не зупиняй 

Луки, луки, пропахлі сіном прілим, чи ви мене впізнали, земляка? 

Народна мудрість стверджує “Добро  засієш - людську любов збереш!”

 “Дай, Боже, щастя", - просила Настя.  

"Без вірного друга великая туга" говорить мудрець.  

в лапки;

в дужки;

в тире з обох боків.

діалогом

монологом

прямою мовою

цитатаою

різновид прямої мови, що передає розмову двох осіб

слова, що вказують, кому належить пряма мова

 зв’язне висловлювання однієї особи

фраза кожного учасника

Візьмімося браття за руки щоб не було між нами розлуки закликав старий.

Поглянь зауважив Василько он та ялинка.

Учітеся читайте писав Тарас Шевченко.

Марійка подумала трішки і сказала Буде тільки по-моєму.

А : «П».

«П,- а,- П».

 «П»,- а: «П».

«П,- а,- п».

 Михайлик казав що татар хтозна й скільки.

 Еге подумав Остап так ось воно що!

 Я запитав Тараса чи прийде він до мене.

Леся прошепотіла що знайшла холодну м'яту.

"Як гарно"! - сказала сестра.

"Я піду на річку ловити рибу" - сказав Олег.

На плакаті написано: "Дружіть з книгою!"

Тут поет запитав Хто там;

Лицар крикнув От спасибі.

Не на тебе ждать я буду поет відповідає;

 слово, що називає особу, яка бере участь у розмові

прикінцеві слова кожного з учасників діалогу

фраза (слова) кожного учасника діалогу

1

2

3

4

 Хлопчик запитує дідуся:

-        Що у світі найкрасивіше?

-        Найкрасивіше – це праця людська - каже дідусь.

-        А що ж найпотворніше?

-        Те, що пускає працю на вітер - продовжує старенький.

  Були собі два Івани. Два мрійники. Хотіли для людей добро зробити, щоб їх героями назвали.

  Ось перший Іван каже:

-        Вийду на високу гору, сяду на камінь.

-        Для чого? – питає другий Іван.

-        Щоб було видно, коли люди покличуть мене на подвиг, - відповідає перший Іван.

-        А я піду до людей, - сказав другий, - посаджу сад, викопаю криницю, допоможу будинки будувати.

  -        Доброго ранку, синочку! Ти вже встав?

-        Встав, встав. А тобі що?

-        Як тобі спалося? Що снилося?

-        Ну чого причепилася з самого ранку?

-        Та я ж нічого, мій хороший! Іди ж, синочку, снідати.

-        Дай спокій! Я ще маю час. Не спішу.

Сергію, знайди, будь ласка, дієслово у реченні «Хлопчик відпочиває».

Тут немає дієслова.

Чому?

Дієслово відповідає на питання «Що робити?», а хлопчик нічого не робить.

Мама каже Оксано хату підмети

Дмитре ти куди перепитала сина Докія

Менший брат запитав здивовано То собака купається

«Ні, не клич мене, весно, - казала я їй, - не чаруй і неваб надаремне».

«Яка ти розкішна, земле, - думала Маланка. – Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітом».

Кує зозуля. Я зіскакую з ліжка і гукаю у вікно до зозулі: «Ку-ку… ку-ку…Добридень!..»

другорядними членами

звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення

розділовими знаками

одна граматична основа

є другорядні члени речення

дві і більше граматичних основ

Він правді дивився у вічі;

Віддай мені корову назад каже багатий вбогому братові

На плакаті написано щоб учні дружили з книгою

“Той лиш пошани достоїн, хто мову шанує свою”, – підкреслював Володимир Сосюра

Я запитав товариша: “Ти підеш на річку ловити рибу?”

“Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину” – слушно застерігає Василь Симоненко.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Зненацька за одну ніч упав сніг, і тепер пущі лежали під холодним небом.

Кінь вийшов на піщану косу, а вода стікала по його стрункому тілу.

Шептало молотив копитами теплуваті хвилі і бризки смачно лоскотали губи.

Панас Мирний писав — «Життя — стерняста нива».

Панас Мирний писав: «Життя — стерняста нива».

Панас Мирний писав: Життя — стерняста нива.

«Панас Мирний писав»: Життя — стерняста нива.

Складне, сполучникове.

 Складне, безсполучникове речення.

Просте речення, ускладнене однорідними членами.

Просте неускладнене речення.

Гука гроза Ходім! Прополощу!

Мати каже Не плач Бери собі мій калач.

 Що це діється на світі? розкривають очі квіти.

Буркотить незадоволено ведмідь Чим би це мені солодким закусить?

Чим більше темніло, тим вітер дужчав.

Краю мій, люблю я тебе і знаю, що будеш жити.

Тихо за вікнами плакав вітер, і танцював холодний дощ на даху.

Здається мені, що починається буря.

вставними словами;

словами автора;

прямою мовою.

А: “П?”;  

“П”, – а;  

“П?” – а.

Не на тебе ждать я буду поет відповідає;

Тут поет запитав Хто там;

Лицар крикнув От спасибі .