ТИ - завжди у нашій пам'яті!

Сценарій заходу присвяченому Дню пам`яті І. Альберта

Написи на дошці Війна – це жах…Війна – це руйнація…Війна – це смерть…

1. У жалобі нині Україна
   Хустки чорні одягли жінки,
   Похилилася зажурена калина,
   Й скапує кривавими слізьми.
2. А війна жалю й туги не знає,
   Що їй до вдови і сироти,
   Чорними нитками вишиває,
   І ламає долі назавжди.
3. Обриває пісню соловейка,
   Топче цвіт,обламує гілки,
   Не побачить сина більше ненька,
   Чорним вишиті могили і хрести.
4. Ляже кров червоними стібками,
   Тих синів, що землю берегли,
   За дружину, за дітей і маму,
   У бою нерівнім полягли.
5. Пам"ять незабудкою розквітне,
   І вплететься в чорне вишиття,
   І навіки в серці України
   Шиті золотом славетні ІМЕНА.

Ведуча. У житті кожного народу є свої герої. Ними з упевненістю можна називати тих українських солдатів, які воюють у зоні АТО. Щодня ми чуємо новини про те, скільки бійців загинуло, скільки було поранено. Багато з них залишаться інвалідами назавжди. У нас в селі Дубаневичі жила людина, яка достойна поваги й пам’яті про неї. Це патріот нашої Держави, чудовий батько, чоловік, брат,найдорожчий син для матінки, герой Іван Альберт, життя якого сповнене різних подій і переживань. Змалку був хоробрим завзятим хлопцем. Допомагав рідним, ніколи не відмовлявся від будь-якої роботи ,  був справедливим і працьовитим хлопцем. Вчителі згадують  його як доброго учня, людину із загостреним почуттям справедливості. Ще з шкільних років його цікавила історія України, її доля.

Воїн. Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,-

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чесно, незрадливо,

Усе як є — дорога, явори,

Усе моє - все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

 

Ведучий. Іван любив свою Батьківщину,робив усе, щоб добре жилося людям. Коли дізнався з телебачення, що на майдані розпочалися великі сутечки, він одразу зібрався і  вирушив туди. Боронив, захищав демократичні  цінності нашого народу, робив, що доручали керівники Майдану. Він активний учасник Революції Гідності. На Майдані був у 12-ій сотні.

Вірш. Ми боролись за сонце .

На Майдані дзвеніла молодо

Наша мова і пісня, й сміх.

Ми боролися разом за Сонце,

Що зігріє усіх.

Ми тримались за вітер уперто,

Що обпалював руки й лице.

Ми у Київ прийшли помирати,

Хоч не знали про це.

Нам ночами всміхалися зорі

Поміж куряви, диму від шин.

Україну самотню у горі

З нас ніхто не лишив…

Як в ту мить нам хотілося жити!

Та Майдан -  протиборство, не гра.

Ми жадали волі і правди,

Але ще не пора.

Ведуча. Зрозуміло, що не міг він стояти осторонь, коли наш одвічний ворог – Москва – пішов війною на Україну, сіючи розбрат і смерть. Він із самого початку протистояння душею перебував з українськими воїнами. Коли побачив, що його друзям почали приходити повістки, він одразу попередив, що коли йому прийде повідомлення, щоб  не ховали від нього її. І згодом у  сім’ю Альбертів прийшла повістка Івану. І він вирішив іти на фронт. Його переконували усі: мати, дружина,  діти, сестри, але він ішов боротись -  не просто щоб убити ворога, щоб його діти жили у вільній, прекрасній неньці Україні.

Вірш: «Повертайся живим».

Ні страхів, ні вагань,

Ні зневір, ні безсиль!

Кожна мить дорога

Для розправлених крил,

Що залюблені в синь

У бездонні небес…

Чи Мене хтось просив?

Ні, Я сам взяв цей хрест!

Двійко діток дрібних,

В оченятах: « Татусь,

Не кидай нас, не йди…»

Обіцяю: «Вернусь!».

В мами терпне душа

З молитов і від сліз,

Гіркотою прощань

Вся просякла наскрізь.

І дружина в журбі:

«Як без Тебе ми, як?».

Ну а Я – весь свій біль

Міцно стис у кулак…

Ведучий. Воля – мета , до якої треба йти проти будь-якого насильства, перешкод, негараздів, торуючи шлях до світлого майбуття, не шкодуючи власного життя. Власне з такою метою жив герой нашого села Іван Альберт. Наприкінці листопада 2014 року, перебуваючи у гарячій точці Донеччини, Іван  зазнав осколочного поранення. Йому наскрізь пробило ногу, втім, на щастя, серйозних ушкоджень не було.

Вірш. «Спочинь, солдатику».

Спочинь, солдате, поруч я стою –

Твоїм опертям стану, прихилися,

Я бачу в твоїх грудях серце чисте,

Хоч втомлене в кривавому бою.

Ледь чутно доторкнусь тобі спини,

Зніму утому, як знімав її щоразу,

Летіла в твоє серце куля вража –

Не долетіла, знаєш хто спинив?

В ясних очах я бачу тінь вагань,

Як сил тобі забракне – я примножу,

Стоятиму щомиті на сторожі,

Щоби вогонь життя твого не згас!

 Це час борні, де Дух – цінніше золота,

 Лиш ті, хто прагнуть світла і прозрінь,

 Здолають зло!... Хай янголи вгорі

За тебе, мій солдатику, помоляться!

Спочинь ще трішки, поруч я стою…

Ведуча. Після двох тижнів лікування у Львівському госпіталі, коли ще й рани не встигли цілком загоїтись, він вже рвався на фронт, знову в бій. Друзі та родичі відмовляли від такого кроку, просили почекати, хоча б пройти реабілітацію. «Не можу, там мої хлопці, маю бути з ними, – сказав. – Йду воювати за своїх дітей, за Україну». «Ось вирішив, то годі й переконати в протилежному»,- стверджувала мати Івана . Відтак напередодні Свята Миколая відважний вояк повернувся на передову. Їхню групу саме скерували на оборону позицій Донецького летовища. Під пекельним ворожим вогнем з «градів», «ураганів» хлопці захищали цей стратегічний об’єкт. Там українські «кіборги» демонстрували небачену мужність і самопосвяту. Бій за аеропорт ставав щораз жорсткішим, російські окупанти посилювали наступ. Горіла земля, осипались залізобетонні стіни. А наші хлопці стояли… Зранку 22 січня біля радіолокаційної станції летовища зав’язався великий бій. Українських воїнів накрили мінометним вогнем.

Ведучий. Зранку 22 січня біля радіолокаційної станції летовища зав’язався великий бій. Українських воїнів накрили мінометним вогнем. Із туману підступили ворожі танки, замасковані під українські. Вони спробували взяти «кіборгів» у вогневе кільце. Зібравшись із силами під ранок, 23 січня, наші солдати розгромили нападників: знищено десятки окупантів і їх бойову техніку, кількох терористів взято в полон. У цій епічній битві, що розгорілась на першій лінії оборони Донецького аеропорту, відважно боровся, підбивши ворожу бронемашину, і по-геройськи загинув «кіборг» Іван Альберт. Скорбна звістка сколихнула і всю Городоччину. Важко в ці дні було матері Героя, його дружині, дітям, сестрам і всій родині.

Ведуча. Саме 23 січня 2015 р. віддав своє життя за Соборну Єдину Українську Державу наш односельчанин, Альберт Іван. І як годиться за християнським звичаєм ми пом’янемо нашого героя, кіборга , Альберта І. молитвою «Отче наш» і хвилиною мовчання.

 

Вірш: « Мамо, не плач».

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

  Голубко, не плач.

  Так судилося, ненько,

  Вже слово, матусю, не буде моїм.

  Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

  Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

  Мамочко, вибач за чорну хустину

  За те, що віднині будеш сама.

  Тебе я любив. І любив Україну

  Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведучий. Низько схиляємо голови перед мамою нашого героя, Альберт Катериною Василівною. За те, що народила, виростила і виховала такого сина, який не під примусом, а за покликом душі пішов захищати  нашу Батьківщину, і віддав за неї, тобто за нас з вами, за весь наш український народ і землю найдорожче – життя.

Вірш «Пісня солдата, який не повернувся з бою».

Не звикай до мене! Я не буду вічно,

Лиш тебе напою, мов жива вода,

Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,

Щоби на Вкраїну не прийшла біда.

 Не звикай до мене! Я – твоя лиш мрія,

 Кулею у серці пролечу наскрізь,

 У холодні ночі я тебе зігрію,

 Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.

Не звикай до мене! Я – всього лиш вітер,

Що багаття вражі у степу гасив,

Та, як засумуєш – слізки твої витру,

Сизокрилим птахом прилечу у сни.

 Не звикай до мене! Я – всього лиш птаха,

 Що за небокраєм спалахом зника.

 Та, як раптом, Синку, стрінешся зі страхом –

 Я безмовно мовлю : « Ось моя рука!».

Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно –

Променем із неба, в музиці дощів.

Запали, Рідненький, на могилці свічку

І залиш для Татка місце у душі…

Ведуча. Щирі співчуття дітям героя.

Ведучий. Ми не повинні забувати ніколи нашого героя, кіборга Альберта Івана. З покоління в покоління ми повинні передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про нього. Бо як кажуть в народі : « Хто не пам’ятає минулого, не матиме майбутнього». У наших Серцях він житиме завжди , бо як писав Василь Симоненко  «Живе лиш той хто не живе для себе, а для других виборює життя».

Вірш « Не забудем Тебе!»

Серце плаче навзрид,в ньому рани незгоєні…

Розхитай небозвід своїм голосом, Воїне!

Під усіма, хто закляк, в кого совість потьмарена –

Хай здригнеться земля, хай їх буде покарано!

 На героя шляху кружать зграями ворони,

 Їм не вистачить куль, дух козацький –  нескорений,

 Бо герой – не мішень. Тобі, Братику, жити б ще…

 Не діждуться прощень ті, що з бід наших ситяться!

Біль утрати пече. Сльози, квіти, овації.

Не прозріли ми ще, не дозріли до Нації…

Глянь, Іване, з небес, озовись громовицями,

Не забудем Тебе! Честь – за Тебе помститися!

Ведуча. Неможна також в цей день не згадати наших земляків сусідів Жеребного В. і Топія В. – Героїв Небесної сотні які віддали своє життя , захищаючи волю і незалежність нашої України. А також , уродженця с. Дубаневичі , загиблого учасника АТО Яценка Б.

Герої наші не вмирають,
І далі  житимуть в раю.
Хто житиме за них, хай знають
Як землю берегти свою.

Простіть, хлоп’ята, і спочиньте з миром,
Простіть, і не тримайте, прошу, зла…
Ви показали ,що Вкраїна має силу,
А сила не помре, вона завжди жива!