У нашій памяті вони назавжди залишились

           Розробка класного керівника  6 класу

Тиненнської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

Мички Ольги Іванівни

У нашій пам’яті вони назавжди залишились

Мета: виховувати у дітей шанобливе ставлення до героїчного історичного минулого України, усвідомлення духовної єдності населення всіх регіонів України, виховання людяності, гідності, справедливості, толерантності; формування в учнів активної життєвої позиції, громадянського самовизначення, прагнення до самореалізації в Україні, розвивати почуття гордості за Україну, її історію та видатних людей.

Оформленя: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи  «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв  з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)

Учень 1                           "Боротьба не за щастя  вже навіть іде —за життя!

                                           Бо його забирають.

                                          Нас Надія веде, нас ідея веде

 За свободу для рідного краю.

Учень 2                         Українцю, поглянь, там побили жінок!

          Глянь, вже люди ховаються в храмі!

         Де таке ще траплялось, коли це було

   Аж в такому нестерпному стані?..

Учень 3                          Так чинили лиш варвари, злісні хани,

          Лиш від них люди в церкві ховались.

          А сьогодні це власні привладні пани

         Вже над нами так само знущались!"

В.1.Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

В.2.  Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

В.1.  Шановні вчителі, учні.Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю героїв Небесної Сотні.

Україна:   Сторіччями здригався мій народ

                    Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,

                    І мову, як духовний ополот,

                    Втирали в бруд прямісінько у душах.

                    Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

                   Є незалежність. Є уже свобода.

                   І все одно ще темно від примар.

                  І все одно щось гірко труїть воду.

   У вогні та диму страдають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

В.2.   За рік  Україна прожила цілу історичну епоху.

 30 листопада у Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів.Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності.  Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції  і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні.

В.1 Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

В.2. Постріл, другий, розірвалася тиша, і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики.  

В.1. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

 

Сьогодні бачив – цілувались голуби…
Світило сонце і сміялись діти,
По вулицях несли з Героями гроби,
Лунало «Слава!» й похилились квіти…

Ридали посивіли Матері
З обличчями чорнішими від ночі…
За ЩО?! Стріляли рано-на зорі
В невинні Душі, в чисті світлі Очі?

Свічки горіли – небо у імлі…
І пташка десь сльозилася самотня…
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ на Землі!
СМЕРТЬ ВОРОГАМ! І, ЧЕСТЬ!-НЕБЕСНІЙ СОТНІ!

Ще вчора бачив пару голубів …
А вже сьогодні покидьки з стрічками
Ділили крісла й я не розумів,
ЗА ЩО?!?! Дочасно посивіли Мами?....

пісня Білі лебеді у небесах з перебитими крильми з перебитими крильми)

В   В трагічні дні нашої держави під час протистоянь у Києві загинули і наші земляки: Арутюнян Георгій Вагаршакович, Городнюк Іван Володимирович (1984) Опанасюк Валерій Адамович (1971-2014) Храпаченко Олександр Володимирович

В.2

Арутюнян Георгій Вагаршакович (1960-2014) – громадянин Грузії, активіст Євромайдану та ВО «Свобода».

Народився 4 липня 1960 р. в м. Батумі (Грузія), етнічний вірменин. Отримавши посвідку на постійне місце проживання в Україні, останні роки мешкав у м. Рівне, працював у Водоканалі і на будівництві. За свідченням очевидців, його застрелив снайпер біля Монумента Незалежності 20 лютого.

Тіло загиблого перенесено до Михайлівського Золотоверхого собору, згодом доставлено в Рівне каретою швидкої допомоги. На в'їзді до міста тіло Арутюняна зустріли понад 400 автомобілів рівненчан, які ескортом провели героя до центральної площі міста.

Похований 23 лютого 2014 року на кладовищі «Нове» в м. Рівне. 

Городнюк Іван Володимирович (1984-2014) – взимку 2013-2014 років двічі їздив на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Був членом Волинської сотні Самооборони Майдану, мав псевдо «Месник».

У розпал протистояння на Грушевського стояв у перших лавах перед барикадами. 19 лютого 2014 року повернувся додому з Майдану зовсім виснаженим та понищеним, адже напередодні його жорстоко побили бійці «Беркуту», окрім того він ще й захворів на пневмонію після того як бійці «Беркуту» облили його холодною водою з водометів, а до того сильно поморозив нижні кінцівки. Іван Городнюк звернувся до лікарів, але серце не витримало і в ніч на 20 лютого 2014 року зупинилося. Похований у місті Березне Рівненської області.

Опанасюк Валерій Адамович (1971-2014) – рівненський активіст, член сотні «Волинська Січ», захисник Майдану.

Народився 20 травня 1971 року в багатодітній родині в селі Дюксин Костопільського району на Рівненщині. Вчився на слюсаря, багато років працював телемайстром, а останніх п’ять років – автомеханіком у Рівному. У 2004 році відстоював майбутнє під час Помаранчевої революції. Валерій загинув 20 лютого на столичному Майдані, коли з передової відтягував людей, які були поранені. Зі слів жінки Вікторії, його цінували за прямоту і чесність. Валерій батько 5-х дітей.

Храпаченко Олександр Володимирович (1987-2014) – активіст Євромайдану, член сотні «Волинська Січ», театральний режисер-початківець.

Народився 18 вересня 1987 року в м. Рівне. Закінчив рівненську школу № 19, в якій очолював учнівське самоврядування, грав у КВН. Займався у театральній студії Палацу дітей та молоді. Закінчив Рівненський державний гуманітарний університет (кафедра театральної режисури). Він захоплювався туризмом, полюбляв мандрівки, займався скелелазінням. . Зі спогадів друзів, Олександр часто казав: «Хочеш побачити справжність людини? Візьми її із собою в похід на три дні!». Брав участь у протистояннях, які тривали у столиці. Убитий 20 лютого пострілом снайпера на вулиці Інститутській у Києві.

В.1.Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

читець:  …і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,

і погляди знесилених  мільйонів

дивились вслід братам, батькам, синам.

Вони загинули за нас весною,

Віддали все, що було в їхньому житті

І ринули у небо сотнею святою

Боронити звідти нас від ворогів.

У темне небо по руках в відкритих трунах

до світу кращого крізь сльози матерів,

не буде прощення убивцям й нам не буде,

коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив.

 В  Багатьох полеглих у боях на Інститутській і Грушевського у трагічні дні 18 -21 лютого, - тих, що « Беркут» не встиг « зачистити», імена увінчано на кількох гранітних плитах, котрі доволі колоритно лежать на гумових автопокришках, прямо на сходах, що ведуть від ялинки до Хрещатика. І скрізь море квітів, ікон, свічок, портрети Героїв Небесної Сотні… На похилому пагорбі, що спускається від Жовтневого палацу до Інститутської похоронні вінки, викладені колом, утворюють циферблат, а стрілки виготовлені з дерева. А поряд на землі рясніє червоний хрест.

Читець. Під прапором стояли – під прапором й спочили.
                Прийми, о Господи, своїх синів!
                За України волю їх убили
                В шалений жар тривожних днів.
                В той час, як небо димом затягнулось,
                Як змерзлі руки прагнули вогню,
                Упились кров’ю кат і його свита,
                 Споївши нею й всю свою сім’ю.

Мамо, я живий, лиш закриті очі....
І серце не б`ється, не вирує кров...
Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі
Я буду поруч - в грудях, де живе любов!
Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,
За ту біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи...
А мене за це ворог безжалісно вбив.
Не жалій, моя нене, що я не вернуся,
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок!
 

В.2. Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжали  їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупинялися  процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.

 Та ми усі від Бога люди.
Живем надіючись, не боючись.
Чи ми запам’ятаєм, чи забудем,
Як наш народ топтали, сміючись?
 

Учень 8                         

Мамо, я живий, лиш закриті очі....
І серце не б`ється, не вирує кров...
Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі
Я буду поруч - в грудях, де живе любов!
 

Учень 9                        
Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,
За ту біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи...
А мене за це ворог безжалісно вбив.
 

Учень 10                         
Не жалій, моя нене, що я не вернуся,
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок!

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Люди висвітлюють свої почуття через картини, пісні, вірші.

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…                           

Вгорі прекрасні зорі, що палають...
Будь-ласка, наші душі вбережи!
Хай кожну ніч нам Янголи співають,
Ти ж своє милосердя покажи
 

В.1 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

В.2. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

 У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви - її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами - ненька Україна! 
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,
За щастя України, бо вона - єдина".
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.
Учень                        
Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.
Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня, 
Все доведеться відпустити в мить єдину.
Так. Той хлопчина, він не знав тоді,
Що нелюд пострілом прицільним забере життя.
І браття хлопця, українці, у біді,
Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.
Учень                          
Але ж душа, душа Героя вічно лине!
До тебе наші сльози, молитви, зізнання!
Повір, хлопчино, наша пам'ять не загине,
Як і омріяні тобою  воля та кохання.
Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.
І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.
Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,
І линуть буде "Слава Україні!"  над ланами.

В.1 Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небес-ної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…… Тож хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська.

   Героям Майдану, впавшим мертвими за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.

                           (Хвилина мовчання)

Україна: Нехай пам'ятають про наших героїв,

                що за волю поклали безцінне життя,

                що творили історію, наше минуле,

                 у яке вже нема вороття.

В.2 Ми ще не раз згадаємо

      І ці події, і цей кривавий шлях.

      І закарбуємо у серці "Небесну Сотню",

      Яка тепер на небесах!

   В: Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній Сотні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Він стоїть на варті. По праву руку від Бога.  А по ліву – його побратими: Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими – ті, хто нині в Небесній Сотні. Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні. Не плачте, мамо! Ваш син ще прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…

Звучить пісня «Мамо, не плач»

 вірш “Мамо, чи це вже весна?”

В.1. А ми вам бажаємо всім світлих днів і нехай вам щастить. Дякуємо за увагу!

                           (Пісня «Україно»)