Учнівська конференція «Приклад жертовності та звитяги Героїв Базару»

Учнівська конференція

«Приклад жертовності та звитяги Героїв Базару»

Мета:

•               ознайомити учнів із трагічними сторінками історії становлення незалежної Української держави;
•               проаналізувати мету та причини поразки Другого зимового походу армії УНР;
•               пояснити значення Другого зимового походу як останньої збройної спроби відвоювати самостійність України та наслідки невдачі акції;
•               сприяти формуванню громадянської компетентності учнів;
•               спонукати учнів до усвідомлення героїзму наших співвітчизників у боротьбі за збереження державності;
•               виховувати почуття патріотизму та національної свідомості гімназистів.

План

1. Політична ситуація в Україні у 1921 р.

2. Військова підготовка походу.

3. Листопадовий рейд. Трагедія Базару.

4. Наслідки походу.

І віковічно пребудь прославлена

– Божих воїв тобі салют! –

Замордована, закривавлена

Перемого Базару й Крут.

Олекса Степанович, «Вічна Слава»

Вступне слово вчителя

Минуло 94 роки від тієї великої, знаменної, а разом з тим і сумної події – Другого Зимового походу Армії УНР, який став свідченням незламності українського національного духу та прагненням українського народу продовжувати національно-визвольну боротьбу.

1. Політична ситуація в Україні у 1921р.

Українська революція 1917-1921 рр. відновила незалежну українську державу – Українську Народну Республіку. Незважаючи на рішучість і самопожертву українських вояків, під тиском збройної навали зовнішніх ворогів, в першу чергу Росії, втримати незалежну державу не вдалося. Восени 1920 року залишки війська УНР під ударами більшовиків відступили до р. Збруч та деякий час продовжували боротьбу на території Волині, але через те, що сили були явно нерівні, вирішили відійти на захід.

Знемагаючим від голоду та хвороб, проте нескореним, воякам-патріотам запропонували змиритися із втратою усього, за що вони вперто боролися – сподіваної державності.

18 березня 1921 року їх ставлять перед фактом укладення зрадницької мирної угоди між Польщею та Москвою у Ризі.

За умовами Ризького договору Польща визнала УСРР і були втрачені надії на легальну підтримку незалежності України. Цей договір санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею та Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920 року.

Україна виявилась окупованою: понад 70 % (східну Україну, Південь, Правобережжя) загарбала Росія, Волинь та Галичина опинились під Польщею, Закарпаття дісталось Чехословаччині, Бессарабія та Північна Буковина – Румунії.

Та, окрім зради й ворожості, вояки Армії УНР бачать й те, що попри тріумф ненависних загарбників, український народ не змирився – в цей період продовжують боротьбу з більшовиками українські підпільні загони, що активно діяли на Поділлі, Полтавщині, Київщині, Катеринославщині, Черкащині та в інших регіонах. Їхня чисельність наприкінці 1920 року становила близько 40 тис. осіб. У таких умовах бездіяльність Армії УНР могла розцінюватися лише як національна зрада.

Про силу повстанського руху свідчать дані ВУНК за 1921 р.: на території України діяло 464 повстанських загони, в яких брали участь понад 40 тис. селян. Високу активність виявили загони під керівництвом Хмари, Заболотного, Журавля та ін. Радянські чекісти здійснювали каральні акції з метою придушення повстанського руху. Використовувалась практика взяття в заручники родичів тих, хто підозрювався у повстанській діяльності, їхні розстріли, впроваджувалась система колективної відповідальності селян. Тільки з 17 по 23 жовтня  1921 р. було «вбито в бою 122, розстріляно 26, добровільно з’явилося 210. заарештовано 500 бандитів, взято заручників чоловік».

В зазначеній ситуації головна надія селян полягала в очікуванні на повернення української армії. Головний Отаман війська УНР С.Петлюра, знаходячись у Польщі, отримував інформацію про готовність населення підтримати українські війська в повстанні проти Радянської влади.

2. Військова підготовка походу

Метою походу на територію України була організація антирадянського повстання. Для здійснення походу слід було налагодити зв’язки з повстанцями в Україні, вирішити питання забезпечення озброєнням, харчуванням та обмундируванням, підготовити план наступу.

Для підтримки та координації дій повстанців уряд УНР в еміграції в січні 1921 року на чолі з Головою Директорії та Головним Отаманом військ УНР Симоном Петлюрою, створюють у Львові  «Партизансько-повстанський штаб», загальне керування яким здійснював генерал-хорунжий Юрко Тютюнник, начальником штабу було призначено Отмарштайна (одного з провідних організаторів Української Військової Організації).

У жовтні 1921 року командуванням Армії УНР було розроблено план, який передбачав надання військової допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії загонів повинні були перешкодити повальному вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду (якраз на зиму 1921–1922 рр. прийшовся перший голодомор, спровокований більшовицькою політикою «воєнного комунізму»: фактичного пограбування села так званою «продрозкладкою»). Стратегічним же завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні.

Похід планувалось розпочати в кінці червня 1921 р. Але через складну політичну ситуацію в Польщі, в тому числі пов’язану із нотами протесту зі сторони уряду УСРР, польська влада не виконала своєчасно зобов’язань щодо забезпечення необхідним армії УНР. Реальна підготовка рейду розпочалась тільки восени 1921 р.

Про розуміння величі розпочатої справи та необхідних самопожертвувань воїнів свідчить лист С.Петлюри до Ю.Тютюнника перед початком рейду: «Пане генерал! Виряжаючи Вас, Партизансько-Повстанський штаб та старшин і козаків на велику справу звільнення Батьківщини нашої від московського ворога, від щирого серця хочу побажати успіху в тій тяжкій боротьбі, яку прийдеться провадити в Україні».

3. Листопадовий рейд. Трагедія Базару.

23 жовтня 1921 р. Симон Петлюра видав наказ про початок походу військ УНР, який ввійшов в історію як Листопадовий рейд або Другий зимовий похід. Чисельність війська становила близько 1500 вояків. Військо було розподілено на три групи - Подільську, Бессарабську та Волинську. Подільська група дійшла до сіл Гута Катюжанська та Варівка під Києвом, але зазнавши значних втрат, 6 грудня повернулась за польський кордон. Бессарабська група зазнала поразки поблизу Тирасполя.

Головні надії керівництво УНР покладало на найбільшу Волинську групу, яку очолив безпосередньо Тютюнник. Саме ця група мала підняти загальнонаціональне повстання, інші з’єднання повинні були допомагати та відволікати сили ворога. Волинська група 4 листопада перейшла кордон біля Сарн, вийшла до Новоград-Волинського, розгромила кілька більшовицьких продзагонів, а здобутий хліб роздала селянам. 7 листопада бійці Волинської групи зуміли зайняти місто Коростень. Повстанці взяли під контроль вокзал, захопили склад зброї, випустили із в’язниці 470 в’язнів. Але прибулі понад 1000 курсантів Школи червоних старшин змусили повстанців відступити.

Всюди по містах та селах українські загони зустрічали розуміння та підтримку населення. Перші дії принесли воякам успіх, як військовий, так і пропагандивний. Та, на жаль, сили були надто нерівні…

Близько 5-ї ранку 16 листопада частини групи Тютюнника увійшли до села Малі Миньки. Командир вирішив дати бійцям відпочинок, вояки розійшлися по селянських хатах. Але саме під Миньками Волинська група опинилася  в пастці. Червона кавалерійська бригада Котовського оточила село. Воїни УНР намагалися врятуватися, але через велику скупченість людей провалився міст над річкою Звіздаль, коли по ньому рухались підводи із пораненими. В річці провалилася крига. Поранені, якщо не були вбиті, топилися в крижаній воді. Лише авангарду колони вдалося вирватися із оточення.  Інші вояки в запеклому бою із котовцями билися до останнього. Понад 200 бійців УНР загинули у бою, близько 500 потрапили в полон.

Напівживих полонених радянські окупанти загнали в с.Базар, де в холоді і голоді протримали два дні у церкві та синагогах. 84-х представників старшин і козаків було вирішено конвоювати до Києва під слідство (де згодом всіх розстріляно). Долю повстанців мала вирішити «надзвичайна п’ятірка» у складі Гаркавого, Іванова, Косовського, Лівшица та Фріановського.

18-23 листопада над полоненими відбувався суд, котрий мав виключно формальний характер. Допит проводили Котовський та співробітник ЧК Гаркавий. Кожний полонений мав перед допитом заповнити «Анкету для перебіжчиків або полонених іноземних держав». На кожній із 360 справ рядових вояків хімічним олівцем записана лаконічна резолюція: «Расстрелять. Базар 22.11». Так була вирішена доля героїв-бійців, що воювали за рідну Україну. В протоколі засідання комісії було зазначено, що «необхідно показати всьому капіталістичному світові та його наймитам, що совєтська влада нещадно карає».

На світанку 21 листопада 1921 року 359 вояків вивели за село на широку снігову леваду, де перед тим змусили селян викопати рів. Навпроти колони беззбройних полонених розташували кулемети.

З метою залякування українських селян страту здійснювали публічно. Жителів Базару та навколишніх сіл зігнали до місця розстрілу.

Після оприлюднення «присуду» Котовський запропонував українським воякам прилучитись до більшовиків, на що за мить пролунала тверда відповідь: «Я козак Шостої Січової Дивізії Щербак! Розстріляйте нас! Ми всі готові вмерти, а вам служити не будемо! За нас помститься український народ!». Замученим, забитим повстанцям наказали стати над викопаною ямою і залунала кулеметна черга. Багато воїнів, за свідчення очевидців, в останню мить життя вигукувала: «Народе український! Слухай голосу вірних синів! Ти колись віддячиш за нас!». Клич «Слава Україні!» пролунав з сотень грудей водночас. Обійнявшись на прощання, січовики враз заспівали «Ще не вмерла Україна». Звуки національного гімну стихли лише коли впав останній…

Воїни УНР прийняли смерть як герої. Листопадовий рейд мав трагічний фінал.

4. Наслідки походу.

Відтак друга спроба підірвати більшовицький режим в Україні закінчилася невдачею. Аналізуючи результати 2-го Зимового Походу Армії УНР, слід підкреслити, що його проведення не було належним чином підготовлено. Більше того, керівництво Партизансько-повстанського штабу не врахувало всіх обставин з військової точки зору. Цей рейд не приніс, та і не міг принести результату, на який розраховувало командування штабу, – на загальне повстання в Україні. Це був скоріше порив безнадії і відчаю, який став завершальним етапом українських визвольних змагань 1917-1921 рр. Проте, це не применшує героїзму учасників походу, які йшли на вірну смерть, використовуючи останню, хоча й малу можливість відстояти право жити в незалежній українській державі.

Боротьба за відновлення української державності продовжувалося. Через 20 років – у листопаді 1941 року – в часи німецької окупації України Центральне Керівництво ОУН, з метою мобілізації народу на побудову Української Держави, вирішило звеличити пам'ять та подвиг героїв Базару.

Незважаючи на протидію окупаційної німецької влади, до Базару зійшлося велика кількість українців з усієї України. Очевидець свідчить: «їхали возами, цілими валками, йшли одинцем та групами, Йшли чоловіки, що у якійсь спосіб уникнули німецької неволі, йшли жінки, йшли діти. Зокрема багато було молоді, а серед неї й сивоусі діди, що брали активну участь у Визвольних змаганнях 1917-21 років – старі повстанці, загартовані у боях, тверді, як їхня воля. Йшли ті всі, яких двадцять років неволі не зігнули, не скривили їхньої душі. Йшли горді, з піднесеним чолом, рішучі, в разі потреби, силою відстояти свою волю, і незважаючи на німецькі стежі, на загрози воєнного часу, прийшло кільканадцять тисяч людей».

Німці, здивовані розмахом маніфестації, зайняли спочатку вичікувальну позицію. Але вже невдовзі розпочалися арешти, зокрема найбільш масові – на Житомирщині на Коростенщині. У перших числах грудня почалися масові розстріли українських патріотів. Так стався другий Базар...

Подвиг героїв Базару став прикладом для багатьох поколінь української нації. Революційний рух розростався, він кинув виклик німецьким загарбникам, а згодом і більшовицьким окупантам. Базар породив нових борців, нові подвиги. Боротьба героїв-повстанців не пройшла надаремно – постала Незалежна Українська Держава.

Нині у селі Базар на Житомирщині 359 героям України, що полягли від кривавих рук московських окупантів, споруджено величний пам’ятник. Це місце скорботи. Для кожного українця, для всієї української нації. Ворогам України не вдалося покрити забуттям героїчну смерть мужніх духом людей, які у кінці жовтня 1921 року вирушили у Другий зимовий похід на боротьбу з окупантами, який став для них походом вічної слави, походом у безсмертя.

Перегляд фільму «Похід у безсмертя»