Урок. "Парадокси тварин" (курс за вибором)

Про матеріал

Мета: розширити знання учнів про значення тварин для людини; ознайомити із незвичайними властивостями і ознаками тварин; розвивати пам'ять, спостережливість, увагу та логічне мислення; виховувати бережливе ставлення до оточуючих тварин; сприяти екологічному вихованню та природоохоронній діяльності.

Перегляд файлу

Тема: Парадокси тваринного світу.

Мета: розширити знання учнів про значення тварин для людини; ознайомити із незвичайними властивостями і ознаками тварин; розвивати пам’ять, спостережливість, увагу та логічне мислення; виховувати бережливе ставлення до оточуючих тварин; сприяти екологічному вихованню та природоохоронній діяльності.

 

Матеріал для вчителя.

1. Додатковий матеріал.

* Блакитна кров

Цей феномен дійшов до нас із переказів. Згадаймо, що саме "блакитна кров" була ознакою винятковості чи шляхетності. Вона підтверджувала, наприклад, право на царювання. Але ж царювати в стародавності могли тільки боги і їхні нащадки та намісники.

Тож чи зустрічається в природі блакитна кров? І що це таке – блакитна кров?

Одна з головних функцій крові – транспортна. Тобто, перенесення кисню О2, вуглекислого газу СО2, поживних речовин та інших продуктів. Кисень і вуглекислий газ виділені нами не випадково. Саме кисень є основним елементом, який конче необхідний живому організмові для функціонування та забезпечення його енергією. Енергія виникає в результаті цілого комплексу складних біохімічних реакцій окиснення з утворенням вуглекислого газу, який у подальшому необхідно видаляти з організму.

Саме завдяки гемоглобіну наша кров і має червоний колір. У тілі кожної людини приблизно 45 л крові. Втрата її значної частини може бути згубною. Серед пігментів дихання у живому світі є й шуканий нами блакитний колір! Такий колір надає крові пігмент гемоціанин, – на основі іонів міді. Цей пігмент досить широко розповсюджений. Завдяки йому блакитний колір крові мають деякі равлики, павуки, ракоподібні, каракатиці, головоногі молюски (наприклад восьминоги) тощо. Так, у холодних водах Перуанської течії в Тихому океані живе гігантський кальмар Dosіdіcus gіgas. Його сигароподібне тіло разом із щупальцями досягає в довжину 3,5 метри , а маса гіганта може перевищувати 200 кілограмів. Потужні м'язи викидають струмінь води нібито з пожежного рукава. Завдяки цьому кальмар здатний спритно рухатися зі швидкістю до 40 км/год. Дзьобом, дуже міцним і гострим, він може перебити навіть сталевий кабель. За свідченням очевидців, кальмар буквально за лічені секунди здатний розідрати 20кілограмову рибину. Щоб "зарядитися" енергією, цьому дивному мешканцеві океану потрібно багато кисню – не менше 50 літрів на годину. Кисень із складу морської води розноситься по тілу кальмара завдяки особливостям саме цього мідьвмісного білка – гемоціанина. Сполучаючись із киснем, гемоціанин синіє, а віддаючи кисень тканинам, – дещо знебарвлюється. Але й по «дорозі назад» – від тканин до органів дихання – така кров не знебарвлюється повністю. 

Гемоціанин був відкритий у 60х роках XІX століття. Біохіміки помітили, що кров деяких молюсків при проходженні через зябра забарвлюється у блакитний колір. А в 1878 році бельгійський фізіолог і біохімік Леон Фредерік довів, що голубий колір викликається хімічною реакцією кисню з мідьвмісним білком. Він і назвав цей білок гемоціанином (від грецьких слів "гема" – "кров" й "ціанос" – "блакитний", "голубий"), а найцікавіше, мабуть, те, що в прийнятому нині "родовідному древі" тваринного світу з’являється парадокс: родинні групи тварин мають різну кров. А еволюційно вони виникли начебто одне від одного. Дивно ж, що, наприклад, у молюсків кров буває і червона, і блакитна, і коричнева, до того ж з різним вмістом іонів металів. Тож виходить, що склад крові не настільки вже й важливий для живих організмів. Життя, виявляється, є не дуже вибагливим з цього питання. Схоже, що воно використовує всі можливі варіанти, перебираючи їх та відбираючи найкращі.

Але чи може не лише в нижчих тварин (равликів, павуків, ракоподібних чи каракатиць),а й у людиноподібних істот зустрічатися блакитна кров?

Наука таких фактів поки що не знає. А ось стійкі перекази, міфи й легенди про шляхетну "блакитну кров" для обраних богами людей існують і донині.

 

* Парадокси любові.

    Любов недаремно порівнюють із хворобою — від пристрасті до прекрасної дами хоч і виростають крила, зате слабшає імунна система.

Факт, що на розвиток імунної системи самців впливає запах самок, співробітники новосибірських інститутів — систематики та екології тварин Сибірського відділення РАН і клінічної імунології СВ РАМН встановили кілька років тому. Тепер вони продовжують досліджувати вплив запахів на імунну систему. Дорослих самців лінійних мишей помістили по чотири в клітку і тримали при штучному освітленні (світло вмикали о шостій годині ранку й вимикали о восьмій вечора). Щоранку, за 10—20 хвилин до вмикання світла, на дах клітки ставили контейнер із брудної тирси з клітки самок (самих самок у кімнаті не було). Мишей контрольної групи тримали в сусідній кімнаті і ставили їм чисту тирсу. Природно, на збудливий запах самок самці відповідали посиленим синтезом статевих гормонів, особливо тестостерону, а також гормонів стресу — глюкокортикоїдів. Але андрогени й глюкокортикоїди пригнічують імунну систему.

      Навіть однієї ночі, проведеної під «дамською» тирсою, виявилося достатньо, щоб послабити імунітет самців, — учені встановили це за реакцією імунної системи мишей на ін’єкцію баранячих еритроцитів. За спостереженнями дослідників, ключову роль у зниженні продукції антитіл відіграє саме тестостерон. Імунна система кастрованих мишей, позбавлених цього гормону, на запах самок не реагує.

    Чотири гризуни чоловічої статі погано уживаються в одній клітці, а збудливий запах робить їх ще більш агресивними. Вчені не полінувалися підрахувати всі укуси, подряпини та рвані рани, отримані мишами від сусідів за кілька днів спільного сидіння під пахучою тирсою. Результати були несподіваними. Хоча гризуни, які відчували запах самок, виявилися набагато більш покусаними, ніж їхні контрольні побратими, вони значно легше перенесли наслідки бійок, попри ослаблений імунітет. Загинули лише двоє з 23 покусаних мишей, а серед тварин, які не нюхали самок, — семеро з двадцяти. Дослідники пояснюють цей феномен комплексною дією тестостерону. Він діє як знеболююче, а також стимулює кровотворення, збільшуючи, зокрема, кількість імунокомпетентних клітин. Обидва ці ефекти компенсують негативні наслідки ран та крововиливів.

    У природі немає рівноправності статей. Самці й самки мають різний імунний статус, зокрема самці більш сприйнятливі до інфекцій, але рідше страждають на аутоімунні захворювання. Поява імунного статевого диморфізму великою мірою залежить від соціального середовища, в якому перебувають тварини, зокрема від присутності самок. Від їхнього запаху слабшає гуморальний імунітет, зате посилюється здатність стійко переносити поранення, які вони частіше отримують, зновутаки, у присутності прекрасної статі.

 * Жива електрика.

 Вивчаючи закони електрики і дивлячись на різноманіття їх застосування в техніці, мимоволі задаєш собі запитання: наскільки широко сама природа використовує ці закони?

Люди вже давно спостерігали дію електричних сил як у живій, так і в неживій природі. Електричні вугри, скати; блискавка – звичні явища. Перші мандрівники  дивувалися з екзотичного способу полювання на південноамериканського електричного вугра. Індіанці заганяли у водойму, де водилися вугрі, стадо коней, і всю силу своїх електричних розрядів небезпечна риба обрушувала на беззахисних тварин. Лише згодом рибалки заходили у воду і вже без страху руками ловили цю незвичайну рибу.

Електричні водяні тварини існують не тільки в Америці. Відомо понад 50 видів, і належать вони до різних родин. Про унікальні властивості електричного сома, який водиться у річці Ніл, знали ще давні єгиптяни. Головний біль тодішні знахарі  пропонували лікувати прикладанням до хворого місця живого ската.

Усі види електричних риб мають особливий орган, котрий виробляє електрику. За його допомогою тварини полюють, захищаються пристосовуючись до життя у водному середовищі. У  різних видів електричних риб електричні органи відмінні за розмірами та місцем розташування. В електричного сома – це тонкий утвір, що вкриває весь тулуб під шкірою. У  вугра   видозмінена  частина  бокового  м`яза  ( складає половину маси тварини). В електричного ската роду Torpedo електричний орган міститься навколо голови, а в ската роду Raja – поблизу хвоста. Напруга ската може сягати порядку 400В, а в електричного вугра – понад 600В. Потужність таких «електростанцій» під час удару сягає 1000 Вт.

 

* Качкодзьоб

 

    У листопаді 1797 року якийсь допитливий європеєць, що переселився у Австралію, в штаті Новий Південний Вельс впіймав дуже незвичайну тварину. Вона так його вразила, що він вирішив відправити шкіру в Англію на дослідження вченим. Але вчені відразу вирішили, що вона підроблена китайськими майстрами, які прославилися в той час тим, що з’єднували різні частини тіла тварин і виготовляли незвичайні та цікаві опудала.
    Після відкриття качкодзьоба, Джордж Шоу представив його суспільству як Platypus anatinus (пласконіг качковий). Ця назва проіснувала недовго, оскільки інший вчений Іоган Фрідріх Блюменбах змінив його на „парадоксальний пташиний дзьоб”, або Ornithorhynchus paradoxus (парадоксальний птаходзьоб). Після тривалих суперечок між цими двома вченими з приводу назви цієї тварини, вони, нарешті, пришли до узгодження і вирішили назвати її „качкоподібний птаходзьоб” або Ornithorhynchus anatinus. Качкодзьоб – дивовижна тварина, будова якої має багато ознак, що нагадують птахів і плазунів. Наприклад, температура качкодзьоба, також як і у плазунів,  дуже низькаблизько 27 градусів. Також у них збереглася клоака, в яку йде отвір з кишкового тракту. Ще одна особливість, яка нагадує качкодзьоба і плазунів – це відсутність матки. Потомство качконоси виводять за допомогою яєць, розмірами з лісовий горіх, вкриті м'якою шкірястою оболонкою. Яйця відкладають і висиджують в гніздах, подібно до того, як це роблять птахи, в той час як плазуни яйця відкладають в теплі і затишні місця. Далі йде ще одна особливість, яка нагадує качкодзьоба, як ссавця, в принципі до якого він і належить. Особливість полягає в тому, дитинчата, що вилупилися,  також як і всі дитинчата ссавців, вигодовуються молоком матері. Але знову ж таки, на тілі качконоса немає сосків, в результаті молочні залози знаходяться на животі у спеціальних ямках або заглибленнях шкіри. Молоко дитинчата просто злизують з живота. Все це говорить тільки про одне, качкодзьобдивовижна тварина!

* Коала

        Коала (Phascolarctos cinereus) – це кумедна австралійська тваринка, що своїм виглядом нагадує іграшкового ведмедика. Багато хто його навіть лагідно називає „Ведмедик Коала”, але ця назва не правильна, оскільки  коала не має нічого спільного з ведмедями.  Коала безперечно є найцікавішою та найулюбленою сумчастою твариною  жителів Австралії та не тільки їх.
    Слово „Коала” прийшло зі словника аборигенів (племен Нового Південного Вельсу), воно означає „не п’є”. Це дивовижно, але коала справді може отримувати вологу із евкаліптового листя і тому не має потреби у питті. У протилежному випадку, для повільного коали було б занадто важко, якщо не неможливо, діставатися із лісу до джерел прісної води. Коали — одні з небагатьох неприматів, що мають папілярний візерунок на подушечках пальців. Відбитки пальців коали не відрізняються від відбитків пальця людини навіть під електронним мікроскопом. Харчування коали досить специфічне: доросла тварина харчується виключно листями евкаліпта. Зазвичай коала віддає перевагу свіжим паросткам евкаліптів. Листя він подрібнює та пережовує, накопичуючи отриману масу в защічних мішках. Він харчується листями лише певних видів евкаліптів. В Новому Південному Вельсі він поїдає зазвичай листя блакитного та сірого евкаліптів, що відрізняються більшим вмістом евкаліптового масла. У штаті Вікторія це в основному евкаліпт „манна”. Улюблену їжу коал різних районів Австралії складає 1218 видів евкаліптів. За день дорослій коалі необхідно близько 1,1 кг листя евкаліптів. Навіть голодуючи, коала не шукає іншу їжу для заміни евкаліптів. Харчування евкаліптами тим більш дивовижно, що в них інколи утримується небезпечна отрута – синильна кислота. Наприклад, у паростках цукрового евкаліпту утримується досить цього яду, щоб вбити дорослого барана або отруїти велику рогату худобу. Не виключено, що уїдливість коал у виборі листя різних видів евкаліптів пов’язана саме з тим, що вони вміють розпізнавати цю отруту або оцінювати його дозу, велика вона чи безпечна.

* Колібрі

    Більшість людей звичайно ж знають колібрі, знають, що це найменша пташка на Землі, але ось декілька маловідомих фактів про цих пташок.

  •                               За один день життя колібрі, в перерахунку на одиницю ваги, витрачає енергії приблизно стільки ж, скільки і реактивний літак;
  •                               Серце займає майже половину порожнини тіла і б'ється з частотою 1400 ударів в хвилину, а швидкість їх польоту досягає 80 км/год. Роблячи крилами до 80 помахів в секунду, вони видають дзижчання, подібне до джмеля;
  •                               Захищаючи своє гніздо, вони можуть сильними ударами дзьоба збити змію;
  •                               Колібрі можуть зависати в повітрі і літати в будь-якому напрямі – вгору, вниз, убік або вверх ногами;
  •                               Забарвлення пір'ю колібрі додає заломлення світла, а не пігмент;
  •                               Колібрі не мають нюху;
  •                               Колібрі не вміють ходити. Їх лапки пристосовані лише для сидіння на гілці. Щоб обернутися на гілці, пташці доводиться злітати;
  •                               Колібрі здатні впадати в летаргічний сон. Вдень температура тіла колібрі складає 3940 градусів за Цельсієм, а вночі, коли температура навколишнього повітря знижується, пташка впадає в заціпеніння, температура її тіла падає до 18 градусів, дихання стає ледве помітним. Таким чином, колібрі зменшує витрати енергії. А з настанням ранку і підвищенням температури повітря колібрі повертається до свого звичайного стану.

2. Кросворд.

По горизонталі:

1. Дивовижна тварина, будова якої має багато ознак, що нагадують птахів, плазунів  і ссавців.

4. Стійкість організму проти різноманітних збудників.

По вертикалі:

1. Найцікавіша та найулюбленіша  сумчаста тварина  жителів Австралії.

2. Материк, який є батьківщиною коали.

3. Найменша пташка на Землі.

5. Колір крові переважної більшості тварин.

6. Речовина, якою вигодовують своїх малят качкодзьоби.

 

1 к

2 а

5 ч

3к

  о

  д

  з

 ьо

  б

 

  о

  в

  е

 о

 

 

  а

  с

  р

 л

 

  л

  т

  в

4 і

6м

 у

 н

 і

 т

 е

 т

  а

  р

  о

 б

 о

 

 

 

  а

  н

 р

 л

 

  л

  а

 і

 о

 

  і

 

 

 к

 

  я

 

 о

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Список джерел інформації:

gutpfusik.blogspot.com/2011/05/blog-post.html

www.eco-live.com.ua/content/dekіlka-faktіv-pro-kolіbrі

dt.ua/.../paradoksi_lyubovi_spochatku_skalichit,_potim_likue-48885

 

 

 

doc
Додано
10 квітня 2018
Переглядів
376
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку