Урок-подорож для учнів 10-11 класів

 

 

Ми є. Були. І будемо!

Й Україна наша з нами!

(урок-подорож для учнів 10-11 класів, виховний захід)

 

                             

 

 

 

                                                                                   Підготувала вчителька української

                                                                                                             мови та літератури, зарубіжної

                                                                                                             літератури

                                                                                                             Васильєва Світлана Олександрівна

                                                                                                             Вища категорія, старший вчитель  

                                                                                       ЗЗСО «Прилиманський ліцей»                   

                                                                                                            Авангардівської селищної ради

                                                                                                  Одеського району Одеської області

 

            

 

 

 

2022 рік

 

 

 

Мета: формувати почуття усвідомлення себе українцем, почуття особистої відповідальності за долю держави і українського народу; формувати готовність служити Батьківщині своєю працею і стати на захист державних інтересів країни; збагачувати словниковий запас; виховувати повагу до державних символів, шанобливе ставлення до традицій українців, виховувати в учнів етичні та естетичні смаки; любов до слова, рідної мови, народу, країни.

 

Обладнання: карта України, вишитий рушник, державні символи України.

 

Девіз уроку: «Ми тут. Ми всі. Ми є. Ми гурт. Єднаймося. Ми є той грунт подій майбутніх вирішальних» (М.Вінграновський).

 

Хід уроку

І. Організаційний момент.

УЧИТЕЛЬ: Дорогі діти і всі присутні, останнім часом нам випало стати свідками драматичних подій: іде боротьба за життя і свободу нашої країни, нашого народу. Ми не можемо бути осторонь, коли Батьківщині так важко. Тому цей урок ми присвячуємо їй – рідній землі. Немає на світі кращого неба, ніж небо України! Воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від матінки-землі. Як не можна відділити небо від землі, так і не можна відділити Захід України від Сходу, Карпати від Світязя, Чорне море від Дніпра. Бо це все – Україна – єдина, суверенна, незалежна. Досвід минулих поколінь підказує, що будь-які негаразди, будь-яке горе можна побороти спільно, розуміючи і підтримуючи один одного.

Наше завдання: ознайомитися з основними історичними подіями становлення державності України; засобами виразного читання передати красу і зміст художнього слова, відчути настрої та переживання авторів творів та їх героїв, висловити власні враження від прочитаного та почутого.

Отже, успіхів нам! Нехай лине в наші душі поезія рідної землі.

 

ІІ. Виступи учнів.

Учень:

Україна

І сотворив Бог небо голубе,

Родючі землі, і зелені трави,

Дніпрові води і жито золоте,

І райських птиць, що звуться солов'ями,

Людей чудових тут він поселив, і дав їм мову, що в душі співає,

І вільний дух в серця їм поселив і рай назвав цей

Українським краєм. (Ганна Чубач).

 

Учень:

А зараз давайте пригадаємо історію нашого краю.

Київ… Русь… Україна… Ці слова з глибокою шаною і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо вони пов'язують нас із минулим наших батьків, дідів-прадідів. Це зв'язок всього українського родоводу, його славної і водночас трагічної історії.

Понад 15 віків височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ – столиця України, а в минулому однієї з найбільших держав середньовічної Європи – Київської Русі.

Учень:

І виринають перед нами з сивої давнини славні імена тих, хто стояв біля початків української держави: легендарні Кий, Щек, Хорив та Либідь, які (згідно з «Повістю минулих літ»), збудували місто й назвали його на честь старшого брата Києвом; перші князі Аскольд та Дір, що зібрали велике військо і боронили свою державу від нападів чужих племен; княгиня Ольга – мудра державна діячка, (за висловами літописців) жінка-воїн з «чоловічим розумом»; князь Володимир Великий-Хреститель Київської Русі, видатний полководець, дружби й допомоги якого шукали європейські імператори і королі. Ярослав Мудрий, що увійшов в історію як великий правитель, далекоглядний дипломат та вмілий розбудовувач, що духовно зміцнив Київську Русь і привів її до культурного піднесення.

Учень:

Багато зусиль доклали ці видатні діячи для зміцнення Київської держави, і мріяли вони, щоб нащадки продовжили їх справу. Згадаймо «Заповіт Ярослава Мудрого»

Учень:

Перед смертю Ярослав

Всіх синів своїх покликав

Із любов'ю проказав:

Вас я, діти, покидаю, йду у ліпшу сторону,

Але, діти, пам'ятайте мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді, тільки мир збере усе,

А незгода, наче вітер, все по полю рознесе.

Як не будете всі разом йти до спільної мети.

Ви, державу зруйнувавши, подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю, що придбали вам батьки,

І тинятиметесь всюди, як вигнанці й жебраки.

(О.Олесь Монолог Князя Ярослава з поеми «Княжа Україна»).

 

Таким чином, князь заповідав нащадкам жити в братерській злагоді, що мало забезпечити їм процвітання та збереження досягнутого батьком.

 

 

Учень:

Протягом багатьох століть страшним лихом для українських земель були спустошливі турецько-татарські набіги. Страшним смерчем налітали ці орди на Україну, грабували, палили, руйнували й спустошували українські міста і села, гнали в полон (ясир) тисячі людей, продаючи їх у рабство.

Учень:

У 1520 році під час нападу на містечко Рогатин, що у Прикарпатті, татари полонили п'ятнадцятирічну Настю – доньку місцевого священника Лісовського. Довго стояли перед її очима червоні заграви над рідною хатою, батько, що впав підтятий татарською шаблею, останні слова матері: «Не забувай свою рідну землю, доню». Ці слова юна Настя не забувала ніколи, навіть тоді коли стала улюбленою дружиною султана Сулеймана, повелителькою Третьої частини світу і майже 40 років потрясала велику Османську імперію, всю Європу і ввійшла в історію під іменем Роксолана.

Учениця: (монолог Роксолани)

«…Матінко Господня, Воротарнице! я тебе прошу!.. І я шукаю твої опіки!.., і я стукаю до милосердя твого!..

…Я бідна дівчина з далекої країни, без дому і без роду між людьми чужими, одна-одинока, як билина в полі! Мене вирвали з дому й загнали в світ далекий. Але я не прошу ні за свою волю, ні за своє щастя,.. Матінко Господня, Воротарнице! Дай мені тільки знак, що робити маю у своїм ваганні! Я не можу забути мук нещасних бранців і осель пожежі в своїм ріднім краю. Може, ти так хочеш, щоб я полегшила великі нещастя рідної землі? Дай мені знак який-небудь від всемогучого Сина свого в Тройці єдиній! Адже він знає все і всім опікується! Я не хотіла б відрікатися церкви, в якій молиться мій батько. Бо тоді буду самотня ще більше, ніж тепер. Але ж інакше не принесу пільги тисячам нещасних. Ти знаєш, що таке біль! Матінко Господня! Може, якраз в тій цілі дивна рука Божа привела мене аж сюди, степами і морями, щоб я принесла пільгу горіючим селам і гнаним у неволю жінкам і мужчинам? Дай мені знак який-небудь. Матінко Господня, Воротарнице!»

Учень:

Роксолана назавжди залишилася вірною своїй Батьківщині. Вона допомагала у звільненні своїх співвітчизників, запобігала нищівним набігам татар.

Учень:

Провідною силою в боротьбі з турецько-татарськими загарбниками стало українське козацтво. Слава про відвагу, спритність, хитрощі козаків линула далеко за межі України.

У народній пам'яті назавжди залишилися героїчні постаті захисників рідної землі, мудрих і хоробрих отаманів та гетьманів: Самійла Кішки, Івана Сірка, Петра Сагайдачного та Петра Дорошенка, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Часи козаччини – це героїчні сторінки в історії України, час подвигів і слави, величі краси козацького духу, якими пишалося й пишатиметься не одне покоління українців.

Учень:

Надзвичайно захоплювався козацтвом і Тарас Шевченко, він сприймав його як «ДИВО» і дуже жалкував, що не судилося йому жити в ті славні часи. Боляче було думати Великому Кобзареві, що від козацької величі і звитяги нічого не лишилося:

Де поділось козачество, червоні жупани?

Де поділась доля-воля, бунчуки, гетьмани?

Минулося… Лишилися могили по полю…

(Вірш «Тарасова ніч» - 1838р.).

 

У багатьох своїх творах Шевченко закликав пам'ятати минулу славу, підніматися з колін і боротися за рідну землю, бо був він справжнім сином України.

Учень:

Т.Г.Шевченко вірш «Мені однаково»

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...

У своєму вірші Великий поет закликає, щоб ми ніколи не були байдужими до долі своєї Батьківщини

Учень:

Уривок з вірша Т.Г.Шевченка «Свою Україну любіть»

Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
 

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
 

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли

Великих слов велику силу

Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
 
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
 
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
 
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
 
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
 
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
 
І забудеться самотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
 

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

І нехай молитва за українську землю стане реальним втіленням  того, до чого ми прагнемо. Українці, як нація, ніколи не будуть знищені, бо в нас є та сила духу, яку дає нам наша рідна земля.

Учень:

Доречно згадати Великого Каменяра – Івана Яковича Франка, який у своєму творі «Захар Беркут» закликає: «Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки буде жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас.»

Так, наша Батьківщина не раз переживала трагічні сторінки, але ми віримо, що всі негаразди буде вирішено, і ми обов'язково переможемо!

Учень:

«Лебеді материнства» (Василь Симоненко).

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

​Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
 

 

Учитель:

Друзі, запам'ятайте останні слова цього вірша як заповіт на все своє життя. Батьківщини і матері не вибирають!

А зараз давайте усі разом скажемо слова любові рідній Україні безсмертними рядками поезії В.Сосюри.

Твір «Любіть Україну» (читання ланцюжком)

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Звучить пісня у виконанні учнів «Боже, Україну збережи».

Підсумок:

УЧИТЕЛЬ:

Історія – це діяльність людини, яка прямує до своєї цілі, це діяльність всього народу, який іде до своєї мети. А яка вона, мета українського народу? Це боротьба за зміцнення власної держави. Україна повинна посісти гідне місце серед рівноправних націй світу. І ми бачимо, що шлях до цього довгий і тернистий. Зроблено дуже багато, але попереду – тяжка праця, боротьба. Зібравши всі сили, ми подумки говоримо кожен собі: «Треба триматись і працювати». Як сказала поетеса Ганна Чубач: «В опущені долоні навіть дощ не впаде».

Друзі, хочеться, щоб кожен з вас завжди відчував себе частинкою нашої славної держави, зрозумійте, що ви – її сьогодення і майбуття, саме ви творите долю Батьківщини. У кожного з вас є можливість зробити свій внесок у її розвиток. Якщо будемо жити в злагоді, братерстві, будемо поважати, розуміти, підтримувати один одного, якщо у кожного в серці буде гордість і любов до своєї землі – наша Україна розквітне.

 

Є у кожної дитини матінка єдина,

Та, що любить нас і дбає, розуму навчає.

Є у кожної дитини, навіть сиротини,

Наша мати солов'їна – рідна Україна.

У кожному серденьку є і буде жити

Божа Мати – наша Ненька, Мати всього світу!

                                                 (Леонід Полтава)