Урок "Світла нота «Сонячних кларнетів» Павла Тичини"

Тема: Світла нота «Сонячних кларнетів» Павла Тичини.

Мета: допомогти учням зрозуміти ранню поезію Павла Тичини через сприймання різних видів мистецтва; сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів; формувати естетичне ставлення до життя, до поезії; розвивати емоції, почуття, уміння сприймати твори на слух, удосконалювати навички виразного читання, уміння аналізувати прочитане і висловлювати власні роздуми про ліричні поезії; виховувати почуття людяності, любові до мистецтва, розвивати розуміння прекрасного.

Тип уроку: урок поглибленого аналізу художніх творів у взаємозв'язку з суміжними видами мистецтв.

Методи і прийоми: технологія „Мікрофон”, робота в групах і в парах, уявна екскурсія, виразне читання поезії та бесіда за прочитаним, аналізування поезії.

Міжпредметні зв'язки: зарубіжна література, історія.

Міжмистецькі зв'язки: образотворче мистецтво.

Обладнання: портрет Павла Тичини 20-х років, виставка творів поета, репродукції картин — Катерини Білокур «Квіти і берізоньки ввечері», опорна схема аналізу ліричного твору, роздавальний матеріал «Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики».

Теорія літератури: кларнетизм.

Використана література:

1.   Єфремов С. Iсторiя українського письменства. – К.: «Femina», 1995. – С. 618625.
2.   Ковалів Ю. «Клярнетизм» – один із кодів української душі // Київ. – 1996. –  № 11–12. – С. 139–141.
3.   Стус В. Феномен доби: сходження на Голгофу слави//  Товариство «Знання» України, ВПЦ «Знання», 1993.
4.   Тичина П. Г. Десь на дні мого серця: Поезії. – К: Рад. письм., 1991. – 221с.

 

Епіграфи: 

                                 Щось солодко заспівало в моїм серці.

П. Тичина. «Із щоденникових записів»

Тичина - це музика й барви, це чистота душі.

О. Гончар

                                               План уроку

І. Організаційний момент………………………………………….. 1 хв.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності ……………………………....5 хв.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу…………………………………… 30 хв.

IV. Підсумок уроку …………………………………………………6 хв.

V. Інструктаж з підготовки домашнього завдання………………. 3 хв.

                                                 Хід уроку

 І. Організація класу

      На кожній парті твори Павла Тичини, на дошці запис теми уроку.

 II. Мотивація навчальної діяльності. Вступне слово вчителя
        Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей талантами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину.

Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом.

Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який підтримав іскру Божу хлопця. А ще, можливо, доленосний вибір зумовлювався тим , що слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: слово може і змалювати, і озвучити, і розказати. А як же бути тим, хто не має ніякого хисту? Невже така людина нічого не варта..
      Ні, мудра природа наділила решту людей чарівним умінням розуміти мистецтво, відчувати його красу. Це теж високий талант! Правда, споглядач мистецтва, як і митець, мусить плекати й розвивати свій талант, учитися душею відчувати тонкощі слова, музики, живопису, вміти відрізняти справжнє від примітивного. І в цьому розумінні Тичина — неперевершений учитель.
               — Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу ранньої поезії Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити, зіставляючи з іншими видами мистецтва.
          III. Вивчення нового матеріалу

1. Роздуми вчителя та учнів над збіркою «Сонячні кларнети» (загальна характеристика збірки, огляд статті Василя Стуса «Феномен доби»).

Учитель. Кажуть, що поет починається, як річка, з джерела. Чи мав Павло Тичина своє джерело?

Учень. Так! Це волелюбний рідний край, напоєна мудрістю і силою древня і загадкова Чернігівська земля із чарівними поліськими гаями і галявинами, співуча мова земляків, які розмовляли, як співали, мову і мелодію сплітаючи воєдино. Пісня, українська народна пісня — генетичне зерно поезії Павла Тичини.

Учитель. Як весняна повінь — безмежна і безбережна — ввійшов в українську літературу поет зі своїми ранніми поезіями і першою збіркою «Сонячні кларнети». Чому ж вона так називається?

Учень. Перша книжка поезій Павла Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Соняшні»), вийшла друком у 1918 р. На обкладинці соняшники (показує світлину збірки).

Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського слова clavus, що означає ясний. Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.

Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії всесвіту.

Учитель. «Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. Василь Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «компліменти були великі». У цій збірці поет розкрився, але радянська влада знищила у ньму генія…

Учень. У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, поєднані між собою змістом і стилем. «Сонячні кларнети» відзначаються організованістю і симетрією: вони мають своєрідну увертюру — вірш «Не Зевс, не Пан...» і поділяються на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші (відомі вже нам) «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та такі, які прочитали вперше: «Подивилась ясно», «О люба Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів справді можна назвати «світлою нотою збірки».

Друга група — це вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною: «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.
Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція («Одчиняйте двері...», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорботними нотами» збірки.

2. Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики (учні по черзі читають висловлювання, записують у зошити).

Літературознавець Олександр Білецький: «Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина) відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «сонячними кларнетами».

Поет Микола Бажан: «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев'ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров) і читали, і п'яніли і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою не чуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги.

Мені здається, що я стрибком рвонувся до глибшого розуміння владності й таїнства української поезії...»

Критик Леонід Новиченко: «Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок, внаслідок якого постало явище з певних поглядів рідкісне у всій слов'янській поезії тих часів. Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах, ці пульсуючі ритми, що вібрують якоюсь космічною напругою і дають підстави назвати автора так, як був колись названий Ван Гог, — «художником світових ритмів»? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».

Письменник Василь Барка: «Тичина-«клярнетист», можливо, був найвизначніший лірик світу в свої «клясичні» роки (1914-1924)».

Критик Юрій Лаврененко: «Автор «Соняшних кларнетів» став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу... твору: відчував ритм як «порядкуючу силу»,... як засіб... антихаосу в творчості — житті — Космосі».

Аналіз поезій.

Учитель. А зараз, аналізуючи окремі твори Павла Тичини і зіставляючи їх з іншими видами мистецтва, ви переконаєтесь, як органічно вони поєднуються.

Завдання: з'ясувати особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини. Фразу «Ви знаєте...» кажуть майже пошепки, найближчим знайомим. У Тичини цими словами починається один з найвідоміших віршів раннього періоду «Ви знаєте, як липа шелестить...»

Учень читає вірш напам'ять.

Учитель пропонує проаналізувати поезію за опорною схемою (такою пам'яткою учні користуються на уроці і під час підготовки до нього).

Опорна схема аналізу ліричного твору

1. Автор, його місце в літературі.

2. Тематичне спрямування всієї творчості.

3. Які життєві обставини дали імпульс для написання твору (якщо відомо).

4. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригуюча ( чи ні).

5. Тема поезії та провідні мотиви.

6. Ідея.

7. Жанр.

8. Композиція ( якщо є).

9. Ліричний герой.

10. Образи, символи (якщо є) твору.

11. Сюжетні лінії (якщо є).

12. Настрій (мінор, мажор ).

13. Художні засоби.

14. Віршований розмір, рима.

15. Місце твору в доробку поета.

16. Його актуальність на сьогодні.

17. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.

Учень (фрагмент виступу). Ця поезія належить до жанру пейзажної лірики. Це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов'язуються з душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії єдність пейзажного образу і ліричного настрою відчутна дуже сильно. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.
Картини природи і людські почуття чергуються:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? — Пейзажний етюд

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

 

Переживання ліричного героя:

Кохана спить...

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми і переживання.
Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», « Ви знаєте, як сплять старі гаї»), риторичні окличні речення (« А солов'ї!...Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини.
Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.
Вчитель. Тичининська ніч нагадує пізній вечір Катерини Білокур, відтворений на картині «Квіти і берізоньки ввечері». (Учні розглядають картину.)
            — Що єднає ці твори мистецтва? (Неповторний національний колорит. У поезії — весняний шелест липи (улюбленого дерева українців),а на полотні — берізки і квіти.)

Учні продовжують порівнювати картину з поезією.
           — Композиція картини цікава. Квіти на полотні зібрані купками: угорі — пишні троянди на фоні білої березової кори, нижче — гордий червоний мак, ближче до глядача — буйні жоржини і ніжно-рожеві мальви. Праворуч з розмаїття зеленого тягнеться кущ оранжевої лілії і виглядає красолька.
Майстерно виписані паничі, що в'ються вгору по березі, ввібравши темінь в чорну синь своїх великих очей.

Квіти, виплекані теплим сонцем України і буйною фантазією майстра живопису, віддають своє ніжне тепло прохолодному вечорові. Катерина Білокур завжди говорила, що справжній митець створюватиме шедевр не один день і малювати квітку треба не декілька хвилин, а декілька днів. Мабуть тому в неї квіти на полотні немов живі, щойно зібрані. Це, як і в Павла Тичини, справжня таємнича казка ночі. Спробуймо вдивитися і вслухатись у її чаклунську таїну.

Місячне проміння сипле й заливає стовбури білокорих берізок синяво-молочним сріблом, огортає легким серпанком дивні квіти невидимими пасмами, ніби сріблястими прозорими намітками, вкриває лілії, жоржини, маки, троянди, мальви, красольку. Тональні градації доведені художницею до віртуозності. Ми відчуваємо, що стовбури беріз і квіти, огорнуті вечірнім молочним туманом, зволожені. Листя мальв тримає тепло дрібнесенькими ворсиночками, а красолька холодніє росянистим нальотом вологи.

— Дивлячись на це квіткове панно, дивуєшся, як вдалося геніальній майстрині відтворити в ньому свіжість нічної прохолоди, вільгість пелюсток, ніжний трояндовий і гіркуватий маковий, міцні жоржинові і красольчані запахи. Усе полотно сповнене урочистості і світломузики.

— І поезія «Ви знаєте, як липа шелестить...», і картина «Квіти і берізоньки ввечері» мають ліричний настрій. Для пейзажної лірики Павла Тичини і полотен Катерини Білокур притаманні справді новаторські відкриття у сфері музично-живописного синтетизму.

Учитель. Збірка “Сонячні кларнети” завершувалася невеликою поемою “Золо­тий гомін”, яка є гімном весняному сонцю, повносиллю буття. Передчуття омріяної волі, віра в національне і соціальне визволення знаходять відгук у природі, яка відповідає ліричному героєві “золотим гомоном”.

     Такою радісно збудженою, очікуючою, напруженою входила у XX століття українська нація. Душа П. Тичини висловила це очікування ра­дості з надзвичайною силою. Національний оптимізм початку століття с однією Із визначальних рис поезій збірки “Сонячні кларнети”, які роблять її рідкісним явищем мистецтва. Треба підкреслити, що до прийомів того високого мистецького стилю, який став визначальним у збірці “Сонячні кларнети”, поет звернувся уже на початку свого творчого шляху.

Учитель (починає аналіз). Кодою книги-твору є «поема-ораторія» «Золотий Гомін»: гімн любові до людини і рідного краю, їх цілісно-державницькому виповненню, піднесенню, сонячному торжеству краси людських взаємин і бажань.

     …Усе в Україні наповнилося мовою і ритмом – торжествує у день її світлого Воскресіння, молиться і співає, всміхається і братається, процвітає у власній суті й окрилюється єдиною небесно-сонячною благодаттю, щастям буття.

Над Києвом – Золотий Гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу –

Дніпро торкає струни…

Цей величний твір-ораторія Тичини є образом одного з перших  українських благовістів ХХ ст. Як зауважує О. Поляруш, “поема народилася як відгук на історичні події першої половини 1917р. Внаслідок лютневої революції в Україні було створено Центральну Раду, яка 10 червня 1917 року схвалила текст І Універсалу. У ньому проголошувалось утворення автономії. 13 червня на Софійському майдані столиці з нагоди проголошення Універсалу відбувся багатотисячний мітинг, на якому панував піднесений настрій мас, урочистість дійства надихнула Тичину до написання поеми”.

У червнi 1917 року Центральна Рада та Всеукраїнський вiйськовий зїзд проголосили вiдновлення державностi України. Синтезом цього пафосу нацiонального вiдродження i стала поема “Золотий гомiн” – гiмн вiдродженню, сплав рiзнорiдної образностi – iсторичної мiфологiї i сучасних реалiй, фантастики й космiчної величi. Знаходить своє вираження в поемi й українське язичництво, українське сонцепоклонство. Саме з ним повязаний Золотий гомiн над Києвом.

Предки жертви сонцю приносять,
          I того золотий гомiн
                             (“Золотий гомiн”).  

Вогонь, сонце, свiтло – це сили, що дозволяють вiдродитися, символiзують iдею вiдродження, повернення, воскресiння пiсля смертi, виходу з мороку. Кожне свiтло має свого антипода – темряву: бiле i чорне, свiтло i тiнь, гомiн i тиша, життя i смерть, добро i зло, Бог i диявол, вiчне життя i розп’яття, Христос i Юда. Цей дуалiзм знаходимо i в поемi.

Але ж два чорних гроба,
         Один свiтлий,
         А навкруг
         Калiки
        Їсти їм дайте, хай звiра
        В собi не плекають…
                                 (“Золотий гомiн”)  

Так народжується передчуття чогось зловiсного, що згодом виллється у “прокляття всiм, хто звiром став”. I так – переплетено, разом – iдуть два голоси: i радiсний, з передчуттям вiдродження нової ери, ери вогню (“Вогнем схопився Київ у творчiй високостi”), i голос тривожний.

Знав я, знав: навiки, - променi як вiї!
         Бiльше не побачу – сонячних очей. –
         Буду вiчно сам я, в чорному акордi.
         Променi, як вiї сонячних очей!

          Вогонь i творчiсть несуть iз собою великi страждання. Але без них нема життя. Є тiльки вiчний спокiй. Але в “Золотому гомонi” поет ще молодий i сильний, i тому сила вогню, його сила перемагає.

Я – невгасимий Огонь
Прекрасний.
Одвiчний дух, -
Вiтай же ти нас: сонцем,
Голубами.
А дужий народ! – з сонцем,
Голубами.
Вiтай нас рiдними пiснями!
Я – молодий!
        (“Золотий гомiн”)

 

Тут автор подає віру в щасливе майбутнє свого народу, вірить в те, що він підніметься з колін, буде сміх і радість, і буде Україна, вільна, незалежна і могутня держава.

Отже, в своїй поемі-ораторії поет хоче показати те, що ніякі гноблення ніяке знищення не змусить Україну і українців підкоритися, змиритися з долею, яка визначена для них  не ними. Він вірить у те, що Україна це сильна держава, яка вистоїть, «встане з колін» і дужий народ її об’явить про себе на увесь світ!

«Я дужий народ! – з сонцем, голубами

Вітай нас рідними піснями!

Я – молодий!

Молодий!»

Учні (читають напам'ять інші вірші збірки П. Тичини та аналізують їх).
— «Коли в твої очі дивлюся...».

Ліричного героя обіймає туга, оскільки в очах коханої замість любові він бачить холод, байдужість до себе. В її серці так холодно, як в осінньому полі. Дві строфи цього вірша — два контрастні образи. У першій — чарівна картина: прозоре небо, море діамантових зір, а у другій — сумне осіннє поле. Згадується поезія І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Мотив подібний, але система образів зовсім інша. Франко вірний духові народної пісні, Тичина ж створює свою образність.

— Погляньмо на цикли «Енгармонійне» і «Пастелі».
Теплий літній дощ (пейзажний шедевр «Дощ») Павло Тичина описує так: «В чиїйсь руці гадюки пнуться» — тече, вигинаючись між лататтям вода; хтось «війнув, дихнув, сипнув пшона» — налітає вітер і брижить воду; «заскакали горобці» — падають рясні перші краплі; і — наприкінці другої строфи — хмарка (вона єдина називається в мініатюрі своїм іменем) спускає на луги «мережані подолки». Про те, що йде дощ, читач і слухач здогадується з ряду навіяних образів.

— У мініатюрі «Пастелі» поет створює символічний образ свіжого ранку: зайчиха, що «сидить, грається, ромашкам очі розтулює», а «півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують» (вогняні нитки — це сонячні промені, які розріджують темінь ночі ). У такій малесенькій мініатюрі представлена навдивовижу багатюща палітра барв: зайчик асоціюється з сірим, світанком — з веселковими переливами; пелюстки у ромашок білі, а їхні «очі» — жовті; плащ чорний, нитки вогняні.

Майстерно використовує письменник строфічне кільце — композиційний прийом, який полягає в повторенні однакових слів на початку і в кінці поезії. Епістрофа «пробіг зайчик» засвідчує народження ранку.
— У поезії «Пастелі» Павло Тичина змальовує картину тихого літнього вечора. Як і в попередніх мініатюрах, він робить це не засобами прямого зображення деталей, а за допомогою оригінальних метафор і асоціацій, які вони викликають, уникаючи штучності, шаблонності й банальності. Метафори «навшпиньках підійшов вечір», «засвітив зорі», «прослав на травах тумани», «на вуста поклавши палець, ліг», кільце «наливалося флейтами там, де сонце зайшло», допомагають митцеві досягти більшої точності й образності в передачі прекрасної гармонії звуків і барв літнього вечора.

IV. Підсумок уроку

•    Визначте найголовнішу ознаку світлої поезії збірки «Сонячні кларнети».
•    Найголовнішою ознакою світлої поезії «Сонячних кларнетів» є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією. А ще — несподіваність першовідкриття. Побачити все довкола ніби вперше — на це здатний не кожен. Так дитина відкриває світ... Душа поета — теж дитина, сповнена любов'ю і захопленням.
•    Коли навкруги — чудесний світ, а ти щасливий, то хіба замислюєшся над тим, чому тобі радісно? Отак і поет — не прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій світ: радійте, будьте молоді й щасливі! Життя того варте!
•    У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика».)
•    У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини?
•    У надзвичайно високій, порівняно з попередниками і сучасниками, образності відтворення світу.
•    У створенні разом з іншими поетами світової літератури ( Поль Верлен, Райнер Марія Рільке, Поль Валері, Артюр Рембо) нової поетичної мови XX ст.
•    У своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму.
•    В умінні подати діалектику образів. У лаконізмі поетичного вислову.

Учитель підсумовує сказане. Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його поезії кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова...»

Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу. Поезія Павла Тичини – це не зовсім поезія, це візія, одкровення, високовольтна напруга. Тим, що він створив пишалася б будь-яка культура світу. Але ми ніколи не дізнаємось ким же він був насправді і хто керував його долею і талантом.

   В iсторiї свiтової лiтератури, мабуть не знайдеться iншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя високiй поезiї, а половину – нещаднiй боротьбi зi своїм генiальним обдаруванням. Визначаючи мiсце Тичини у свiтовiй лiтературi, С. Єфремов пише: "Тичину важко вмiстити в рямцi якогось одного напряму чи навiть школи. Вiн з тих, що самi творять школи, i з цього погляду вiн самотнiй, стоїть iзольовано, понад напрямами, вiддаючи данину поетичну всiм їм – од реалiзму до футуризму (“червоно-си –зеле дугасто”), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привiлей небагатьох – такий широкий ати дiапазон".

Коли український народ збагне себе i своє мiсце серед iнших народiв, збагне свою культуру – її плюси та мiнуси, збагне свiй характер з усiма позитивними та негативними рисами, лиш тодi вiн збагне й Тичину в його глибокiй релiгiйнiй символiцi, в його алегоричному мовленнi, в закладенiй навiть в найодiознiшi вiршi iронiї, яка поки що незрозумiла й не виявлена у її оголеному сенсi, у складнiй, жахливiй i суперечливiй долi його життя.
Тичинине безсмертя триватиме…

Павло Тичина це справжній поет-патріот, який намагався донести до свого народу красу і багатограннісь рідної України. Павло Тичина – великий український нацiональний поет, у творчостi якого болюче вiдбилася доля українського народу. В iсторiї свiтової лiтератури, мабуть не знайдеться iншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя високiй поезiї, а половину – нещаднiй боротьбi зi своїм генiальним обдаруванням.
Людина високого дару i великих творчих сил, Тичина був носiєм i виразником української релiгiйної традицiї. В ньому вона голосно заговорила в переломну добу нашої iсторiї i в ньому найяснiше засяяла – пiсля Шевченка. В ньому вона i перегорiла…

 

 

V. Інструктаж до виконання домашнього завдання

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети»; написати акварель за мотивами збірки «Сонячні кларнети»; скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів» (на вибір).