Усний журнал "Вічний голос живий"

"Вічний живий голос"

Усний журнал, присвячений творчості Лесі Українки 

Форма заняття: усний журнал

Мета: передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

Оформлення: портрети Лесі Українки; виставка книг до творів поетеси, свічка, вишиті рушники.

Обладнання: магнітофон, святково прибрані столи, дошка

Хід усного журналу

 

Дорогі діти! Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості.

Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. Отже, наше музично-літературне свято починається.

 

Журнал складається з 4-х сторінок:

 

1. «Біографія Лесі Українки».

2. «Творчість Лесі Українки. Конвалія».

3. «Любов до народу».

4. «Єдина! На всю Україну!»

 

Сторінка 1. Біографія Лесі Українки.

 

Ведучий: Дорогі друзі! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. (Запалюють свічку.)

 

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

 

(Звучить музика.)

 

За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

 

Ведучий: Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російсько-мовної шкільної науки.

 

Вчитель: Леся розказує про свої дитячі роки: «Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя».

Ведучий: У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».

І читець:

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

 

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

Ведучий: З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя. Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною.

 

Ведучий: «Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесень-ко і слухали – не могли наслухатися її музики».

 Ведучий Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

 

Ведучий: Зі спогадів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

 

Ведучий: Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

 

Ведучий: Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом.

 

 Ведучий:

Хто вам сказав що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени…

Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самосвіти.

 

Ведучий: Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

  

Сторінка 2. Творчість Лесі Українки. Конвалія.

 

Ведучий:  Отже, вічно живе слово Лесі Українки серед нашого народу. А ми знаємо вірш поетеси, в якому вона показує віру в краще життя народу, дітей, а то на зміну зимі «Літо знову прийде», так і прийде до нас краще щасливе життя. Цей вірш вона зразу перетворила в пісню. 

Конвалія. Здається, квітка ця виточена руками лісових гномів, – одна з найулюбленіших у багатьох народів. Її ще називають: лілія долин. Конвалія цінна своїми лікувальними якостями, її знають з давніх давен. Ця квітка лікує серцеві хвороби, її використовують в косметиці, нею лікують горло, нервові захворювання. При захворюванні очей використовують примочки із конвалії. Один давньогрецький міф говорив, що конвалія виникла із крапель поту богині полювання Діани. Коли богиня під час полювання зайшла в глухий ліс, на неї напали. Вона кинулась тікати. З неї краплями стікав сріблястий піт, який перетворився на квіти конвалії. І в нашому фольклорі теж є перекази і легенди. Ці квіти – як перли щасливого сміху лісової Мавки, яка вперше відчула радість ве-ликого щирого взаємного кохання. Конвалія – символ оновлення, вірності, ніжності, чарівності. Леся Українка назвала так свій перший друкований вірш, який написала в 13 років.

 

ІІ читець: 

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

 

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

 

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

 

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

 

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

 

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

 

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

 

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

 

Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись,

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

 

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже, –

Тебе, квіточку зав’ялу,

Залишить байдуже!..

 

Сторінка 3. Любов до народу.

 

Ведучий: Одеса, Крим… Чорне море. Коли Леся побачила його вперше, була приголомшена. Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ України. Не дивлячись на тяжку долю, Леся Українка служила своєму народові огнистим словом, яке рвалося з глибини самого серця.

Ведучий:

 

До тебе, Україно, наша бездольна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

 

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана.

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана.

 

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полі.

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

 

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя Україно кохана,

Моя безталанная мати!

 

Сторінка 4. Єдина! На всю Україну!

 

Ведучий:  Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова «умру – не здамся». 

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись

Жити хочу! Геть думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая міцна,

Може, квіти зійдуть, – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать.

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

  

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались з глибини самого серця.

Ведучий : Леся Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю». Видатні поети ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.

 

V. Підсумок.

Діти! Наше свято закінчилось, але ми не прощаємося з вами.  Запрошуємо завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки.
До людей промовлятиму я…

 

Використана література

 

1. Білик С.В. Усний журнал «Дівчинка з Полісся» // Початкове навчання і виховання. – 2008. – № 4. – С.42-47.

2. Білоус Н., Білоус П. До таємниць художнього слова (Вивчаємо новелу М.Коцюбинського «Intermezzo» та вірш Лесі Українки «Як я люблю оці години праці…) // Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. – № 3. – С.19-23.

3. Давидюк В. Позатекстова міфологічна символіка «Лісової пісні» // Диво-слово. – 1994. – № 2. – С.6-9.

.