В традиціях живе душа народу

Про матеріал

Виховний захід, мета якого вивчення культурної спадщини та духовних надбань українського народу, пізнання самобутнього національного обличчя, привернення увагу до збереження традицій, практичного продовження культурно-історичних звичаїв, обрядів, яскравого музичного фольклору та народного гумору, виховання любові до рідного краю, формування творчої особистості.

Перегляд файлу

Виховний захід

для учнів 7-8 класів

Черкаської спеціалізованої

школи І-ІІІ ступенів №18

Підготувала класний керівник

Бочманова Н.В.

В традиціях живе душа народу

Мета заходу: вивчення культурної спадщини та духовних надбань українського народу, пізнання самобутнього національного обличчя, привернення увагу до збереження традицій, практичного продовження культурно-історичних звичаїв, обрядів, яскравого музичного фольклору та народного гумору, виховання любові до рідного краю, формування творчої особистості.

Обладнання: проектор, презентації «Українська хата», «Краєвиди України», «Українська оселя» (або елементи оздоблення оселі на сцені), плакат-малюнок української хати, плакат-мапа України з написом «Моя рідна Україно, я — твоя мала частина»; квіти; повітряні кульки; вишиті рушники; віночки; аудіозаписи пісень «Україна це я» Тіни Кароль, «Як у нас на Україні» у виконанні Катерини Бужинської, «Черевички» у виконанні гурту «Алібі»; національні українські костюми для хлопчиків і дівчаток (в посиланні н Гугл диск додані відеоі аудіо матеріали)

https://drive.google.com/drive/folders/1GXai-cXcY3Uv_TdUkzXaeyTJ5OR7moma?usp=sharing

ХІД ЗАХОДУ

Слово вчителя. Добрий день, шановна родино! Я таки не помилилася, коли сказала родина, бо гадаю, що сьогоднішнє свято — це єднання нас у велику родину. Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій землі — у славній Україні. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Кожна людина завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою у затишній оселі. І сьогодні ми раді бачити вас на нашій виховній годині, присвяченій найважливішим речам в житті людини – родинному вогнищу, батькам, любові до рідного краю. Отже, в традиціях живе душа народу...

Учень.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Зустрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

Для гостей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по праці, щоб жилось у мирі.

Учениця

Святиня роду України — хліб.

Ввібрав любов і працю хлібороба.

Землі дарунок — щедрий урожай.

За труд натхненний гарна нагорода.

У цій хлібині сонячне тепло,

Що визріло на добрих наших нивах.

Прийміть цей хліб на радість і добро.

Вам довгих літ бажаємо щасливих.

Подає гостям хліб на вишитому рушникові.

Україночка

Рід, родина і сім'я,

Серед них — маленька я.

Мов перлинка-намистинка,

Я дівчатко-українка.

Родовід — моя родина.

Я ж її мала краплина.

Люблю всю родину я,

Разом ми одна сім'я!

То козацького я роду,

Люблю землю, люблю згоду.

Маму, тата поважаю,

І бабусю, дідуся —

Всіх люблю й ціную я.

Танець дівчат під пісню «Як у нас Україні»

Ведуча. Діти, відгадайте загадку — і дізнаєтесь, про що йтиметься далі

• З квітів його виплітають,

Ним голівку покривають,

Щоб дівчиноньку зберіг —

Український оберіг. (Віночок)

— Український віночок — символ добра і надій, молодості і кохання, може визначити долю. Весільний віночок одягають тільки на весілля.

Ведучий. Вінок в Україні завжди був своєрідним жіночим оберег:

Вінки виплітали з різного зілля від весни і до пізньої осені. Кожен віночок : слугував не тільки окрасою голови, а й був оберегом душі, бо в ньому є чаклуна сила, що і біль угамує і волосся збереже. Дівочий віночок — обов'язково з живих квитів, має цілющі властивості.

Ведуча

Подивись на квіти України.

Скільки квітів у її саду!

Кожна квітка — справжня перлина,

Як намисто, я вінок сплету.

Виберу найкращі з усіх квітів,

Душу квітів зможу прочитати.

І вінок найкращий в світі

Буде ненька-Україна мати.

Ведучий

Кожна квітка, наче на долоні,

Але кожна й таємницю має.

Друже мій, послухаймо сьогодні,

Що нам кожна квітка промовляє.

Наперед виходять дівчата, тримаючи в руках квіти. Після читання віршів, прикріплюють їх до карти України, утворюючи вінок.

Ружа

Вінок Україні сплітаємо, друзі!

Знай, квітка найперша в віночку, — то ружа.

Де б не цвіла, але ружа віднині

Серце своє віддає Україні.

Мальва

Мальва в вінку, як в садочку квітує,

Мальва себе як надію дарує.

Безсмертник

Ця квітка смерть перемагає,

Тож ніколи не вмирає,

От безсмертником і зветься,

На здоров'я нам дається.

Барвінок

Барвінок до вінка в'яжи,

У квітці цій — життя душі.

Як небо, квітка ця блакитна,

В вінку займає місце гідне.

Калина

У центр вінка вплети калину —

Нагадає хату рідну,

Нагадає землю рідну —

До вінка вплетем калину.

Волошка

Волошка в віночку —

Від неба, від літа.

Волошка — це квітка, Що вміє дружити.

Волошка нас в свята

Церковні вітає

В відварі з волошок

Нас мати купає.

Ромашка

Ромашка у віночку —

Чистенька і гожа.

Білі вії, жовте личко,

На сонечко схожа.

Мак

Як без вишні — не садок,

Так без маку — не вінок.

Цілу купу нарвемо —

Всім віночки сплетемо.

Квіти яблуні, вишні

Квіти яблуні, квіти вишневі

Доплітаємо ми до вінка.

Поруч з білими — ніжно-рожеві,

Подивіться, яка це краса!

Ведуча

Ці віночки-обереги,

Знати всім з дитинства треба.

Це барвистий спів землі,

Пам'ятай його завжди.

Пісня про віночок (співає група учнів)

Ведуча. Батьківська оселя — це родинне вогнище, вона має вселюдську цінність. Звідси ми пішли у широкий світ. Оселя увібрала радощі й жалі, злагоди і клопоти. У ній пахло духмяними паляницями, линула материна колискова пісня, сміх дітвори.

Ведучий. Зафіксовано чимало повір'їв, звичаїв про будівництво хати: «Для того, щоб усе велося й жилося добре, щоб усі здорові були, треба вибирати для хати щасливе місце. Краще ставити хату на рівному, на відсонні і на цілині — непорушній землі, де тверде місце. Ставити хату треба зрання і навесні... На межі, на бузині, на роздоріжжі, на могилі, на току не можна ставити хати, бо буде товктися...» — поряд із вірою в щасливе місце, час, духів — раціональний підхід і практичність людини минулого.

Учні (по черзі)

Я люблю свою хату

І подвір'я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару холодок.

2.Все для мене тут рідне:

Стіни — білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м'ята.

Мальви цвітуть край вікна.

Додому їду, везу гостинці:

Для мами — хустку, для хати — синьку.

Побачить мати, всміхнеться мати

І буде знову теплом вгощати.

Заб'ється в зморшках круга сльозинка,

Ну що ж ви, мамо, моя єдина!

І будуть довго іти розмови

Матусю рідна — зоре ранкова.

Як вечір ляже на тихі шати,

То буде мати мені співати,

Від серця пісня, як сон щаслива,

Дитинством пахне хатина синя.

На екрані демонструється відеопрезентація «Українська хата» під текстовий супровід ведучих.

Ведуча. Старі хати поступово зникають з краєвиду села. І ми починаємо забувати, в яких хатах жили наші батьки і діди. А разом з тим втрачаємо і свої традиції. Тож збережімо якнайдовше домівки наших батьків. Не даймо їм щезнути, приїздімо до них, відчуймо запах дитинства, вклонімося пам'яті тих, хто їх будував, зберігав, наповнював теплом свого серця і рук.

Ведучий. Традиційна українська хата — воістину колиска нашого народу. У ній жили і вмирали цілі покоління, сподіваючись на кращу долю. Із селянської хата пішли у світ велетні думки — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко.

Ведуча. І хто б що не говорив, а Вітчизни без рідної хати не було і не може бути, бо Батьківщина починається з рідного порога, а отже, з батьківської домівки. Уклонімося ж низько їй, рідній хаті своїй.

Учениця

Маленька Оленка, Левкова сестриця,

Що голочку має - таки чарівниця.

Як голка сумна - тягне ниточку чорну,

Як голка весела - червону, проворну.

То голочка плаче, а то заспіває.

Ведучий: є така легенда

"Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров'я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає".

Ведуча. Вишитий рушник. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, котрої б не прикрашали рушниками. «Хата без рушників — що родина без дітей». Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а точніше — обличчям оселі, а відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, складалася думка про жінку, її дочок. Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості.

Сценка «Мудра голка»

Марійка. Ой матусю, як я люблю дивитись , як ви вишивате квіти! Червона нитка до зеленої , до жовтої… як гарно виходить ! А дайте і мені голку, полотна і ниток. Я теж хочу вишивати.

Мама. Ти ще мала, пальчики поколеш.

М а р і й к а. От і не мала, от і не поколю! Хіба я не знаю, що не пальчики, а полотно треба колоти?

Мама. Ну, добре. Ось тобі шматок білої тканини, ось тобі і голка з ниткою. А я трішки погосподарюю.

Марійка. Р-раз, два… от біда. Нитка заплуталась.

Мама. Ну ти , доню, працюй , а піду до крамниці.

Марійка. Мама мудрою голкою вишивала, а мені дала погану. Поки мама з крамниці не прийшла, мерщій візьму її мудру голку і теж гарний рушничок вишию! (Вишиває, а потім скрикує) Ой, як боляче! Мудра, а така колюча!

Мама (повернувшись із крамниці). Чого заплакана, Марійко?

Марійка (сердито). Рушничок вишивала. Думала, твоя голка мудра, що такі гарні квіти гаптує... А вона колеться.

Мама. Всяка голка проворна, коли вона в мудрих пальцях. Бери-но полотно, та не поспішай, а дивися, як треба...

Марійка. Ой , матусю, ось і перша волошка.

Мама (усміхаючись). То хто мудрий? Голка чи пальчики?

Пісня про рушничок

Ведучий. Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди сусідить у нашій хаті як ознака великої любові й незрадливості!

Жартівливий танок під пісню гурту «Алібі» (Оля та Євген)

Оля (мрійливо). Який сьогодні чудовий, веселий день!

Євген. Так, день дійсно гарний, якраз для свята. Оксано, а ти помітила, як усі гарно виглядають? У вінках дівчат такі яскраві квіти і стрічки, що аж замилуєшся! А у хлопців шаровари — червоні та сині, а пояси — золотом гаптовані!

Оля (захоплено). А як чудово виглядають! Від вишивки на сорочці очей відвести не можна. А які гарні квіти і стрічки у вінку: ніколи ще таких не бачила.

Євген. Олю, а подивись-но (показує), які гарні рушники!

Оля. Ви тільки уважно придивіться! Тут зібрано сучасні вишиті рушники, і ось ці (показує) — старовинні, з бабусиної скрині. Погодьтеся, важко уявити собі українську оселю без рушників. Прядуть їх і вишивають ще й досі: для краси у домі, на щастя в ньому, та й просто так — для душі. Візерунки на рушниках — то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині — засіяна нива; вазон чи квітка — світове дерево; людська фігурка — знак Берегині, богині хатнього вогнища.

Євген. А ось тут українська вишивана сорочка, вишиваночка, як любовно називали її у народі. (Показує.) Ось ця — буденна, ця — святкова, а ось ця — особлива, великодня, адже одягали її лише один раз на рік, на Великдень. А на цій полиці розмістилась господиня столу — скатертина вишита. А називали її господинею тому, що жодне свято не обходилось без неї. А ось подивіться на дівочі прикраси — намисто, дукачі, згарди, дробинки. (Показує.) А тут — вінки на всі життєві випадки. А тепер перед вами чоловічий і жіночий українські народні костюми.

Оля. Так, гості дорогі, усі ці вироби виконані з великою любов'ю та знанням своєї справи.

Євген. А що це за Домовичок такий?

Оля. (Звертається до Домовика) Агов, Домовичку!

Д о м о в и ч о к. (привітно) Добрий день, друзі! Я — господар будь- якої оселі. Бо яка ж хата без домовика? Я пропоную оглянути українську давню світлицю. Тут побачимо багато такого,чого не зустрінеш у сучасній квартирі.(Розповідь Домовичок супроводжує показом тих речей, про які йде мова.) Українську світлицю завжди прикрашала піч. Піч- мати головною була, бо хліб народжувала. А хліб —то життя. У печі пеклися паляниці духмяного хліба, весільний коровай як символ добробуту, скакунці, чулися запахи борщу та каші. Біля печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу, глечики для молока, макітра для перетирання маку. Збоку — діжа для вимішування тіста. Поруч з пічкою — лопата для сажання хліба на гарячу черінь. Закривали піч заслінкою. У побуті до печі ставилися як до своєрідної святині, годувальниці та опікунки дому. Піч — центр житла, його душа. Навпроти печі оздоблювали парадний кут — покуть. Це було місце для образів, своєрідний домашній вівтар. Прикрашали його вишитими рушниками, цілющим зіллям і квітами. Здавна в нашому народі існує звичай: дорогих гостей садовити у найпочеснішому місці. А таким місцем в українській хаті — є покуть, або красний кут. (Запрошує Оксану і Петра.) Тут же ставили стіл, застелений скатертиною, на ньому завжди лежав хліб. Біля столу стояла дерев'яна лава, яку на свята накривали домотканими ряднами. Збоку ставили маленький переносний ослінчик. А коли, народжувалася дитина, то до сволока підвішували колиску.

Домовичок. Ну що ж, час уже мені, до побачення, і нехай стелиться вам доля рушниками!

Ведучий. Українську хату не можна уявити без великої кількості страв

Учень (або двоє по черзі)

Борщ, пампушки, часничок,

Сало і цибулька.

Хліб на білий рушничок.

Ой, свиняча рулька!

Холодець і ковбаса,

Квас дзвенить у джбані…

Ти диви яка краса…

Голубці в сметані.

Помідори, огірки,

Гарбузова каша.

Кабачкової ікри

Стоїть повна чаша.

Деруни і сальтисон.

Страви ідеальні.

І оце усе не сон!

Вони всі реальні!

Ось вареників таріль –

Вишня, сир, чорниця…

А іще є кури гриль…

Біла паляниця…

І селера, й кріп, і кмин,

Шавлія, лаванда,

М'ята, чабер, розмарин –

Прянощів гірлянда.

Качка смажена і кріль,

Порося і гуска,

Лист лавровий, перець, сіль –

Ой, смачна закуска!

Щука, карасі, линок,

Бараболя свіжа.

Отака вона, синок,

Українська їжа!

Ведучий. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї свої батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світові, як блудний син, і не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Чому? Тому що звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і його історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших усенаціональних справах.. Важливо сьогодні оберігати життя в усіх його виявах, природній мудрості і гармонійності. Ми тепер часто повертаємось до своїх витоків, прагнемо зібрати усе втрачене. Так було, так і повинно бути.

Пісня «Україна це я»

Учениця. Дай, Боже, здоров’я вам і родині вашій! Світлого хліба, мирного неба, чистої води!

Використані інтернет джерела: