"ВИДАТНІ ВЧЕНІ ТА ЇХ ВІДКРИТТЯ"
Про матеріал
"Байдуже, з чого починати розповідь про працю та дні великої людини. Велике й цільне життя – як глобус: острови і материки, на якій би віддалі не знаходилися вони одне від одного, усе одно їх оточують води Світового океану і вони існують спільно." Д.Данін
Демокріт (460-370ст. до. н. е.) Демокріт народився у фракійському місті Абдера, що на березі Егейського моря. Він багато подорожував: бував у Єгипті, Вавилоні, Персії, Індії, Ефіопії. З переказів його робіт випливає, що в основних положеннях про будову речей він стверджував існування величезної кількості різних атомів, з яких складаються всі тіла.
Арістотель (384-322рр. до н.е.) Народився в грецькому місті Стагір, що неподалік від Македонії. Оскільки батько Арістотеля був лікарем македонського царя Амінти, то й уся царська родина була знайома з родиною Арістотеля. Він написав багато наукових праць і серед них- “ Фізику “. Саме тому великого грека називають хрещеним батьком фізики, бо від назви його книги пішла назва цілої науки!
Архімед (287-212 рр. до н.е.) Про життя видатного філософа Архімеда із Сиракуз відомо дуже мало, а те, що відомо, більше схоже на легенди. Одна з численних легенд про Архімеда пов'язана з відкриттям закону плавання тіл. Сиракузький цар Гієрон доручив Архімеду з’ясувати, чи з чистого золота його царська корона. І ось ніби після довгих роздумів з цього приводу Архімед вирішив відпочити у ванні, де до нього й прийшло рішення проблеми: він власним тілом відчув дію виштовхувальної сили. Вигукнувши ”Еврика!..” (що означає “знайшов”), Архімед вискочив із ванни і побіг за короною, щоб негайно визначити втрату її ваги у воді. Втрата ваги тіла у воді дорівнює вазі води, яку витіснило тіло. Тоді, знаючи цю вагу води, треба визначити її об’єм, який дорівнює об’єму корони. А знаючи вагу корони, можна знайти густину речовини, з якої вона зроблена.
Микола Коперник (1473-1543) Саме в його трактаті “Про обертання небесних сфер” ідеться про Землю не як про центр Всесвіту, а як про одну з планет, що обертаються навколо Сонця (тому запропонована вченим система була названа геліоцентричною: від грецького “геліос”- сонце). Він писав також, що Земля обертається й навколо власної осі.
Галілео Галілей (1564-1642) Цей видатний італійський фізик і астроном справедливо вважається одним із засновників сучасної фізики. По-справжньому саме Галілея слід визнати першим експериментатором у фізиці. Він провів багато експериментів з падіння та інших рухів тіл. Дивлячись у небо за допомогою власної підзорної труби, він установив існування гір на Місяці, побачив супутники у Юпітера, відкрив, що Венеру так само, як і Місяць, можна бачити із Землі по-різному (у фазах).
Ісаак Ньютон (1643-1727) Видатний англійський учений, який заклав основи сучасного природознавства, творець класичної фізики. Його важливими науковими досягненнями були відкриття закону всесвітнього тяжіння і пов’язана з ним теорія руху планет, основні закони динаміки ,відомі нам як “Три закони Ньютона”, відкриття в галузі оптики. Він говорив: “Зробив усе, що міг, хай інші зроблять краще”.
Роберт Гук (1635-1703) Особливу популярність здобула праця Гука “Мікрографія”,що вийшла у світ в 1665 р. У цій невеликій книзі Гук описав безліч спостережень, зроблених за допомогою вдосконаленого ним мікроскопа. Але в ній викладені й думки Гука про природу світла, що дають право вважати його одним з основоположників хвильової теорії світла.
Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765) Перший російський учений-натураліст світового значення, поет, що заклав основи сучасної російської літературної мови, художник, історик, поборник розвитку російської освіти та науки. Він розвивав атомно-молекулярні уявлення про будову речовини; досліджував атмосферну електрику і силу ваги; створив учення про колір; створив ряд оптичних приладів; відкрив атмосферу на Венері; описав будову Землі; пояснив походження багатьох корисних копалин і мінералів; заклав основи фізичної хімії.
Олександр (Алессандро) Вольта (1745-1827) Відкрив взаємну електризацію різнорідних металів при їхньому контакті і розмістив метали в так званий ряд напруг; пояснив гальванічну поляризацію елементів; побудував смоляний електрофор, чутливий електроскоп із соломинами, конденсатор, електрометр та інші прилади, описав проект телеграфу. Вольта досліджував теплове розширення повітря, спостерігав дифузію, установив провідність полум’я, винайшов метан та сконструював перше джерело постійного гальванічного (електричного) струму-вольтів стовп.
Джеймс Ватт (Уатт) (1736-1819) Він був талановитим ерудованим ученим, який зробив великий внесок у теоретичні основи теплотехніки. Ватт створив першу діючу модель двигуна, робочий хід якого забезпечувався не створенням вакууму, а надлишковим тиском. З його великої теоретичної спадщини можна вирізнити три головних напрямки його пошуків: дослідження води і водяної пари, вивчення теплоти пароутворення, визначення взаємозв’язку між тиском і температурою водяної пари.
Андре Марі Ампер (1775-1836) Дав початок вивченню дій електричного струму й встановленню цілої низки законів електродинаміки. Однією з найважливіших заслуг Ампера було те, що він уперше об’єднав два роз’єднаних раніше явищ-електрику і магнетизм-однією теорією електромагнетизму і запропонував розглядати їх як результат єдиного процесу природи. Через п’ять років після проведених робіт Ампера був побудований перший електромагніт і почалося глибоке вивчення законів електромагнетизму.
Майкл Фарадей (1791-1867) Він першим увів поняття поля у вчення про електрику і магнетизм. Якщо до нього панувало уявлення про пряму і миттєву взаємодію зарядів і струмів через порожній простір, то Фарадей послідовно розвивав ідею про те, що активним матеріальним переносником цієї взаємодії є електромагнітне поле.
Альберт Ейнштейн (1879-1955) Вчений працював над створенням нової теорії тяжіння, що відповідала б принципам теорії відносності. У 1921 р. А. Ейнштейну була присуджена Нобелівська премія з фізики в першу чергу за відкриття законів фотоефекту. Теорія відносності, з якою зараз у всіх асоціюється ім’я Ейнштейна, ще тривалий час була незрозумілою навіть для його колег-учених!
Використана література Блудов М.И. Беседы по физике. В 2 частях – М.: Просвещение, 1973. Дягилев Ф.М. Из истории физики и жизни ее творцов. – М.: Просвещение, 1986. – 225 с. Кордун Г.Г. Учням про видатних фізиків. – К.: Рад. шк., 1979. – 132с. Кудрявцев П.С. Курс истории физики. – М.: Просвещение, 1982. – 448 с. Храмов Ю.И. Физики. Биографический справочник. – К.: Наукова думка,1977. –510 с.