Виховна година "Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять"

Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять

 

 

Ведучий  1    Доброго дня, шановні ветерани –афганці, дорогі гості, всі

присутні у цій залі.  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати учасників

війни в Афганістані.

 

Пісня «Красивый, горный край»

Ведучий 2

Ти – вічний біль ,Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей

 

Ведучий 1
Війна… , яке коротке і страшне слово… . Це
смерть, сльози матерів, наречених, що недолюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло свічки.

Чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть, що не треба, а ми думаємо, що треба.

Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не скаже: “Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було”.
 

Ведучий 2
 

15 лютого – 28-а річниця виводу військ з Афганістану. І ми, молоде покоління, повинні знати про страшні сторінки  афганської війни, пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20–30 років стали свідками і учасниками цих воєнних дій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, подвигом, героїзмом.

 

Ведучий 1
На нашому святі присутні воїни-інтернаціоналісти нашого міста, живі свідки тих жахливих подій (називаються імена присутніх) прізвище, ім’я, участь.

(Звучить пісня “Салам  “)

 

Ведучий 2

Минають дні, ідуть роки…
Життя листки перегортає,
А біль Афганістану навіки
В душі чомусь не замовкає

Ведучий 1

Пам'ять, гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить душу, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам'ять, від чого стікає кров'ю твоє наболіле серце?

Не йдуть з памяті сторінки життя…

 

 

 

 

 

 

Ведучий 2

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатонаціонального народу. В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

ВІДЕО Давай за жизнь, давай,брат, до конца.

 

Ведучий 1   Війна… . Чорним смерчем пронеслась над просторами України, зачепила багато родин, які віддавали своїх синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Учень 1

       Заплакало небо дощами,

        Біль і туга зійшлися клином,

        Свистіли кулі над Афганом,

        Прощається мати із сином.

        Котилися сльози рікою.

        Ще б жити – та віку немає.

        Лишилась невістка вдовою

        Й онучка за батька питає.

        Прощається мати із сином ….

        Прощаються гори й долини,

        І більшого горя немає, –

        Як жити їй без дитини?

        Лиш чорна хустина.

        Німа домовина …

        “Прости”, – ледь шепоче вустами.

        Лиш чорна хустина – то туга за сином,

        Заплакало небо дощами

 

 Учень 2

За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум'ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки, взаємопідтримки.

 

Учень 3

Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій,

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

Учень 4

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані,

Двадцятирічний мій земляк.

 

Ведучий 2. Восени1988 року  розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 Відео Мы Уходим

 

Учень 5  . Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

 

Ведучий 1   . Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

 

Ведучий 2: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

 

Пісня «Дочка с папой говорит»

 

 

Слайд . (Пам’ятник)

 

Учень 6 Усі вони любили своїх батьків, своє місто. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися живими до рідних домівок.

 

   Учень 7. Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити  плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

    Синочку, рідний, йди в обійми мами.

 

 

 

 

Учень 8. Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі,

Їм тільки жити, жити і творити,

Вони єж навіки залишаються дитячі

 

Слайд  (мати біля пам’ятника)

Учень 9

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 

Учень 10

• Я чую, мамо, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

 

Вкраїнським рушником зотру сльозину

І поцілую в сивеє чоло:

 

Учень 11

- О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше мені б тоді було.

 

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

 

 

Ведучий 1.  Невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу…

Серед них були і наші земляки: сл.. Рядовий Ржавін Сергій Германович , рядовий Островерх Сергій Андрійович, рядовий Бабкін Ігор Іванович, сержант Гущін Юрій Юрійович, сержант Чорнобай Сергій Володимирович, рядовий Скурихін Андрій Вікторович, молодший сержант Бацій Юрій Іванович, рядовий  Хачатуров Віталій Георгійович. Всі вони поховані в нашому районі.

Пам'ять про них буде жити вічно

 ПЕСНЯ Александр Розенбаум - Монолог пилота Черного тюльпана

 

 Ведучий 2

Ветерани-афганці!

Скільки горя випало на ваше покоління! Але  ви мудрі.

Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз пе­ред очима постають жахливі картини боїв, облич­чя товаришів, які загинули, а ночами сняться страшні сни.

Ведучий 1

Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дітям, ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

 Крізь полум’я  Гардеса й Кандагара.

Слово надається воїну-інтернаціоналісту……….

 

 Ведучий 2 .    Афганська війна героїчна і трагічна, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення.

Ведучий .     Закінчилась  війна.   Багато  молодих  воїнів

інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

 

Ведучий 1  . Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців.

Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Слайд СВІЧА

Ведучий 2

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання -у ній наша любов і горе

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

сл  з фото 8 земляків

Після хвилини мовчання  “Третій тост”

 

Ведучий 1  . Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається  життя.

 І пам’ять ожива пекучим щемом ран
Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

 

 Учень  12

 Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що  з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав.

Іменем батька, що в січі смертельній упав,

Я проклинаю війну жорстоку, -

Вона відібрала у людства спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще не народжених,

Сном немовлят не стривожених.

Кличу з війною стати на бій,

Мир відстояти Землі голубій.

Пройшли  роки…  Війну  ж  ту  не забути,
бо  кожен  воїн,  що  вернувсь живим,
згадає  тих,  кого  не  повернути
бо  й  вірний  друг   загинув молодим  .

 

ВІДЕО Давай за жизнь, давай,брат, до конца.

 

 

Ведучий 2. Ми обіцяємо ніколи не забути, як ціною завойоване мирне життя, бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення. Нашим гостям і всім присутнім  бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі,  що зветься - Україна.

 

Ведучий1    15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

 

  учень 13

                       Хай буде все, що має бути:

                        І тихі радощі життя,

                        Калини цвіт і вишень біле диво,

                        І мирних ранків сонячність щаслива,

                        І наша вдячність нескінченна,

                        І України бойові знамена.

 

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

 

 

Пісня «Україна – мати»