Виховна година до дня пам'яті жертв голодомору 1932-33рр. для 6-го класу на тему "Україна пам'ятає!"

 

Виховна година до дня пам’яті жертв Голодомору

«Україна пам’ятає!»

6 клас

 

 

 

Класний керівник Усач Ю.А.

 

Мета:Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі , так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Обладнання: Свічка, запис пісень, ілюстрації, література ,відео,хлібина, рушник.

Хід заходу

Ведучий: Що це було? Хто це зробив?

Скільки було тих нив золотих!

Урожай був такий! Усі працювали…

Тож чому ми цей голод зазнали?

Голодомор 1932-1933рр. – одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців.28  листопада 2006 року Верховна  Рада України  визнала Голодомор 1932-1933рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи й жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам’яті.

Учень. Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам’ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

 Сталося це літа Божого 1933-го.

Ведучий: немає на Україні села, де б голод не залишив своїх слідів. Здавна Україна була багата на родючу землю і на хліб. І хіба можна було уявити , що колись народ-хлібороб помре на чорноземах від голоду? Не було ж ні війни, ні  потопу. Як же це сталося, що  вмирали селяни – хлібороби і їх діти. Збираючи врожай, селянин радів, що може прогодувати свою сімю, а на наступний день все було інакше.

Учень:А люди біднії в село,

 Неначе злякані ягнята.

Позамикались в хатах,

 Та й мруть…

 

Сумують комини без диму,

А за городами за тином

Могили чорнії ростуть.

(відео про голодомор)

Ведучий: у 1932р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава богу, вродив,українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище в країні було катастрофічним, тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. Люди чинили надзвичайний опір. Інформацію про голодомор 1932-1933рр ретельно приховували, ув’язнюючи людей,які намагалися її поширювати. Тільки згодом дослідники підрахували, що під час голодомору загинуло від 5 до 10 мільйонів селян.

Учень: Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села.

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

 

Ти кажеш не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села,які вимерли на Україні,

 Російським людом постіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам о  ту зловісну пору

І  пухлих і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Ведучий: Люди пухли від голоду, вимирали цілі села.Наступила голодна зима. Хіба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім'ї іли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, а також м'ясо домашніх  тварин і дохлих коней.  А тисячі пудів хліба пріли, гнили  на  сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах підпильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги.

Нестерпне горе, біль матерів, які у відчаї страчували своїх дітей.Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила  лядку, «і до ранку всі діти померли».

Учень: А.Листопад «Остання колискова»

Спіте, діти, спіте, любі.

І не просинайтесь!

Вже не буде мучить згуба.

Забере Вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти…

Янгол божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть  пухнуть нозі.

Спи, синочку, горе – паску.

Засинай, навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Натопила маковинням.

Затулила лядку й комин.

І в тумані темно- синім

Заспівала колискову

Спіте міцно, спіте, діти…

Янгол божий на порозі…

Ведучий: Під кінець 1932 та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів.Вмирали цілими сімями, родинами, вулицями, селами.У світі немає іншої такої країни,де кожен метр землі покритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали.До цвинтарних книг імен не вносили – у живих не було сил.

Учень: ні труни, ні хрестів, ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни.

І її затамований гнів

Ні віночка, ні навіть барвінку…

Наче падалиць під вітрюган!

То причастя твоє, українко,

Українцю, то твій талісман!

 

Пекельні цифри та слова

У серце бють , неначе молот, Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій

Голод, голод…

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах…

Семи мільйонів, боже мій,

Недолічилась Україна.

 

В руках, що виростили хліб,

Не залишилось і зернини

Ні, рід наш в горі не осліп –

Ти все згадаєш Україно.

 

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальним людомором…

Хоч радість легше памятать,

Та треба памятать і горе.

(Пісня «Свіча».( з репертуару О.Білозір). на екрані кадри кліпу.)

Учень:

Їж, сину, хліб, та пам’ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей,

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труп і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

 То пам’ятай, що хліб – це значить жить.

Ведучий: Найстрашніше було дивитися на малих дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар.

Дитина:

Божю! Що там у тебе в руці?!

Дай мені ,Блзю, хоч соломинку…

Щою не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Таж підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці.

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю.

Сніг уже білий.

Бозю, що там у тебе в руці.?

Ведучий: Саме коли говорять про Голодомор 1932-33 років, то мають на увазі період зквітня 1932 по листопад 1933р. Саме за ці 17 місяців приблизно за 500 днів від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч щодня.

Учень:У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Ведучий: Сьогодні ми не можемо назвати імена всіх тих, хто загинув від голодної смерті. Їм не ставили пам’ятників і обелісків, їх не називали героями. Як чинився Голодомор на Україні?  Він здійснювався за допомогою тотального державного терору, злої волі одних людей проти інших. Назвемо складові політики Голодомору

• Насильне вилучення всіх продовольчих припасів (Читають учні .Відео)

Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель.

Серпень ‘1932р. – прийнято закон «Про п’ять колосків» за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

Листопад 1932р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

Грудень 1932р. – примусово вивезено із колгоспів  усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Ведучий: Здається тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. А, виявляється, такі «сліпі» були. І ці «сліпі» свідомо заявляли всім, що в Україні ніякого голоду не було й немає.

Ніяких документів на сьогоднішній день не збереглося, лише по декілька сторінок у книгах місцевих істориків-краєзнавців, котрі по крупинкам збирали матеріали. Скупі сторінки правди, за якими мільйони знівечених душ, украдених життів, зруйнованих сімей.

На краю чорної могили на смертельному своєму прузі селянська Україна возносила до неба молитву-благання: «хліб наш насущний дай нам, господи,сьогодні!...» Сьогодні, бо завтра буде уже пізно.

Хай хвилина вшанування світлої памяті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті. Хай у кожному місті і селі , в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу  всіх встати.

(Звуки метронома. Хвилина мовчання)

Ведучий: Голодомор став найбільш трагедія за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Багато держав світу на сьогоднішній день визнали Голодомором в Україні злочином проти людства. Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було.

 

Дівчина з хлібом в руках.

Коли ніхто не бачитиме, я цілуватиму шорстку хлібну скоринку. І молитимуся за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому .За те, щоб простили матері,яка з’їла свою дитину. За розстріляного діжа, що вкрав кілька колосків пшениці. За трирічного хлопчика, який тамував голод тілом ще живого батька… від імені мільйонів українців, яких ми називаємо «жертви голодомору» і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб. За те,що його маю.

Не забувай ! Не пробачай! НЕ відступай!

Україна пам’ятає!

Світ визнає!

Лунає пісня «Молитва за Україну»