Виховна година "До роковин війни"

ЛЮТИЙДОВЖИНОЮ В ДВА РОКИПрисвячується другій річниці війни в Україні

Два роки, що промайнули, видалися найважчими в історії нашої незалежної країни 730 днів ми знаємо, що таке повномасштабна війна.

24 лютого 2022назавжди в нашій пам'яті Два роки тому в цей день із цього ж місця близько сьомої ранку президент України звернувся до нас із короткою заявою, тривалістю всього 67 секунд. У ній пролунали дві найголовніші й тоді, і зараз речі. Те, що Росія почала проти нас повномасштабну війну. І те, що ми сильні. Ми готові до всього. Ми всіх переможемо. Бо ми – це Україна!

Так розпочалося 24 лютого 2022 року. Найдовший день нашого життя. Найважчий день нашої новітньої історії. Ми прокинулися рано й відтоді не засинаємо.

У когось був страх, у когось – шок, хтось не знав, що сказати, але всі відчували, що робити. На дорогах з’явилися затори, але багато хто їхав по зброю. З’являлися черги. Хтось стояв на кордонах, але багато хто – до військкоматів і Тр. О.

Ми не підняли білий прапор, а стали боронити синьо-жовтий. Не злякалися, не зламалися, не здалися. Символом цього стали прикордонники зі Зміїного й маршрут, за яким вони відправили «русскій воєнний корабль».

Наша віра зміцніла. Зміцнів наш дух. Ми вистояли в перший день повномасштабної війни. Ми не знали, що буде завтра, але точно зрозуміли: за кожне завтра треба битися!

І ми бились. І вигризали кожну добу. І ми вистояли в другий день. А далі – в третій. Три доби, які нам відводили на життя. Погрожували, що за 72 години нас не існуватиме. Але ми вистояли в четвертий день. А потім у п’ятий. А сьогодні стоїмо рівно два роки. І досі знаємо: за кожне завтра треба битися!

МИ дякуємо всім, завдяки кому триває наш опір. Це всі наші захисники та захисниці. Збройні Сили України. Сухопутні війська, наша піхота й танкісти. Повітряні та Військово-Морські сили. Артилерія, ППО, десантники, розвідники, прикордонники. ССО, СБУ, Нацгвардія, поліція, Тр. О – усі наші сили безпеки й оборони. Завдяки вам стоїть Україна. І ми витримали лютий місяць і лютий початок війни.

А далі була весна. Нові атаки, нові рани, новий біль. Всі побачили справжнє нутро нашого ворога. Обстріли пологового будинку, драмтеатру в Маріуполі, Миколаївської ОДА, площі Свободи в Харкові, вокзалу в Краматорську. Побачили Бучу, Ірпінь, Бородянку. Весь світ чітко усвідомив, що насправді означає «русскій мір». На що здатна Росія.

Водночас світ побачив, на що спроможна Україна. Це нові герої. Оборонці Києва, захисники «Азовсталі». Нові подвиги, які здійснювали цілі міста. Харків, Чернігів, Маріуполь, Херсон, Миколаїв, Гостомель, Волноваха, Буча, Ірпінь, Охтирка. Міста-герої. Столиці незламності. Нові символи. А разом із цим – нові оцінки та прогнози щодо України.

Перший місяць війни. І перший перелом у війні. Перші зміни у сприйнятті світом України. Вона не впала за три доби. Вона зупинила другу армію світу

Ми зазнавали нових ударів щодня, дізнавалися про нові трагедії щодня, але витримали завдяки тим, хто викладався на повну щодня. Заради інших.

Це наші медики, які рятують поранених бійців на передовій, роблять операції під обстрілами, приймають пологи у бомбосховищах, лишаються на чергуванні днями й тижнями. Як наші рятувальники та пожежники, які витягують людей із-під завалів та з вогню в режимі 24/7. І наші залізничники, які без сну й зупину евакуювали сотні тисяч українців від початку війни.

А далі були перші наступи, перші здобутки, перші звільнені території. Перша й не остання Чорнобаївка. Вигнання окупантів із Київщини, Сумщини та Чернігівщини. Наша «Стугна». «Вільха». Наш «Нептун» і крейсер «Москва», який іде на дно. Перший «Рамштайн». І другий за всю історію ленд-ліз.

Україна здивувала світ. Україна надихнула світ. Україна об’єднала світ. На доказ можна сказати тисячі слів, але достатньо кількох. HIMARS, Patriot, Abrams, IRIS-T, Challenger, NASAMS, Leopard.  

Війна змінила долю багатьох сімей. Переписала історії наших родин. Змінила наші звичаї та традиції. Раніше дідусі розказували онукам, як били нацистів. Тепер онуки розповідають дідусям, як б’ють рашистів. Раніше мами й бабусі плели шарфики, тепер плетуть маскувальні сітки. Раніше діти просили в Санти смартфони, гаджети, тепер же віддають кишенькові й збирають кошти для наших бійців.

Десять років тому сусід став агресором. Два роки тому агресор став катом, мародером і терористом. Ми не маємо сумніву, що вони понесуть відповідальність. Ми не маємо сумніву в тому, що на нас чекає перемога.

Влітку 2023 року ми відчули це. Ми пройшли 100 днів війни. Ми отримали статус кандидата до ЄС, повернули Зміїний, почули першу «бавовну» в Криму, побачили салюти на складах окупанта й Антонівський міст.

Серпень став першим місяцем, коли окупанти не взяли жодного українського міста. Погрози й ультиматуми про денацифікацію змінилися на жести доброї волі. І ми відчули тоді: наша перемога неминуча. Вона близько. Вона буде.

І далі була осінь. І наш контрнаступ. Звільнення Ізюма, Балаклії, Куп’янська, Лимана, Херсонської області й міста Херсона. Ми бачили, як люди там зустрічали наших військових. Як берегли український прапор. Як дочекалися України.

У спогадах про перші відчуття 24 лютого 2022 року люди називають шок, біль, невизначеність. Через два роки після повномасштабного вторгнення віра в перемогу стає ще більшою. Головна емоція, яку ми відчуваємо, думаючи про Україну, – це гордість. 

За кожного українця, кожну українку. Гордість за нас. Ми стали одним великим військом. Ми стали командою, де хтось знаходить, хтось пакує, хтось привозить, але всі –  донатять.

Ми дякуємо нашим людям, дякуємо нашій багатомільйонній армії волонтерів і небайдужих громадян, які можуть зібрати й дістати все необхідне.

Ми стали одним цілим. Наші журналісти й медіа єдиним фронтом воюють проти брехні та паніки.

Ми стали однією родиною. Серед нас більше немає чужих чи незнайомих. Українці сьогодні – це всі свої. Українці прихистили українців, відкрили свої домівки й серця для тих, хто був змушений рятуватися від війни.

Ми витримуємо всі погрози, обстріли, касетні бомби, крилаті ракети, шахеди, дрони-камікадзе, блекаут, холод. Ми сильніші за це.

Водночас Україні вдалося звільнити понад 50% території, яку російські війська захопили з 24 лютого 2022 року, відсунувши лінію фронту війни назад до росії. І зараз Збройні сили України мужньо тримають оборону проти постійних атак.

"Україна ефективно використовує оборонну допомогу для перехоплення хвилі за хвилею російських ракет і БПЛА. Працюючи з сусідами над створенням нового експортного коридору після того, як Росія вийшла з Чорноморської зернової ініціативи, Україна протидіє зусиллям РФ, спрямованим на те, щоб українське зерно не потрапляло до світу

Україна досягає успіхів не лише безпосередньо на полі бою, а й у повітрі та на морі. Повітряні Сили вдало відбивають російські ракетні та дронові атаки, а також Україна створила "зерновий" коридор у Чорному морі.

Кожен рік цієї війни має свій характер. За майже два роки повномасштабного вторгнення російських військ Україна досягла значних успіхів як на полі бою, так і на дипломатичному фронті. Водночас держава-агресор Росія зазнає лише поразок і невдач, хоч і намагається ретельно це приховати.

Це були два роки стійкості. Небайдужості. Мужності. Болю. Надії. Витримки. Єдності. 

За два роки великої війни Українці на полі бою довели своє безкомпромісне прагнення жити вільно у своїй Державі. Найцінніший подарунок для нас — це рідні та близькі поруч. Найсильніша віра — у мирне небо! Найзаповітніша мрія і єдине, спільне побажання — Перемоги!І це буде найважливіше свято в історії нашої країни!Слава Україні!