Виховна година " Історія сіл Козельщинського району, пов’язаних із козацьким минулим".

 Слався, краю Козельщинський

Поки світу на землі   

Голос твій у небо лине

На високому крилі.

 

Скільки віку, зоря сяє

Над лани і над сади.

А розмаю і звитяги –

Як у синім Пслі води.

(І. Ємченко)

  Історична пам'ять -  це той духовний місток, що єднає минуле  й сучасне. Вона таїть у собі ще так багато нового й незвіданого, прилучаючись до якого і світ, і людей пізнаєш в оновленому, досі незнаному світлі.

   «Людина без минулого, що  дерево без коріння», - влучно й актуально звучать ці слова. Ще змалку почуттям гордості повняться наші серце від того, що живемо на землі, овіяній козацькою славою, зрошеній неабияким талантом справжніх лицарів слова і світочів науки.

   Перегорнемо сторінки історії сіл Козельщинського району, пов’язаних із козацьким минулим.

  ГОВТВА  належить до найстародавніших поселень Полтавщини. Про неї згадується в літописі за 1097 рік. Наприкінці ІХ століття місто Голтов  було визначним укріпленням Київської Русі на річці Псел. Рештки укріплення городища збереглися до наших часів. Поблизу села на Шар – горі  є два високі кургани та укріплення більш пізніх часів.

  У 1615 році Говтва була козачим містечком – слободою. Селяни та козаки брали активну участь у антифеодальному селянсько-козацькому повстанні 1638 року, очолюваному Яковом Остряниним або  Остряницею. З 1648 року Говтва стала сотенним містечком Миргородського полку. У 1658 році відбулися бої між повстанським населенням і польсько-шляхетськими військами Виговського. З допомогою татар Виговський жорстоко придушив це повстання.

   Під час війни проти  шведських загарбників у 1708-1709 р.р.  у Говтві стояли полки генерал-майора Волконського. Розміщені тут війська обороняли від шведів кордон до Псла і весь прилеглий район.

    У 30-х роках ХУІІІ ст.. тут були володіння говтвянського сотника             Ф. Остроградського, який у 1737р. відбив татар від Говтви.

     Говтва  поділялася на 5 частин: Нагірну, Приліпку, Поділ, Замостя, Загреблю.

     На правому березі Псла розташоване саме місто,  обнесене укріпленнями, а на лівому – передмістя. У передмісті було 3 деревяні церкви: Михайлівська (1715), Богоявленська (1753) та Преображенська (1760). У 1750 р. в Говтві збудовано дерев яну церкву Пресвятої Богородиці.

   При церквах були церковнопарафіяльні школи і шпиталі, а також будинки присутственних місць. Адміністративні споруди та житлові будинки адміністрації, козацької старшини і духівництва розташовані, в основному, в нагірній частині.

   На початок 80-х р.р. ХУІІІ ст.. у Говтві було 5230 жителів. У 1782 р. затверджено герб Говтви.

   Багато подій  відбулося  за понад 900 – літню історію Говтви. І найсумніші її сторінки – це антифеодальні селянсько – козацькі повстання, битви з польсько – шляхетськими військами, шведськими загарбниками та іншими ворогами.

   Минали роки і століття мирного життя і борні. Говтвянські козаки не раз заявляли про себе як мужні патріоти своєї землі.

   Та з відомих історичних причин це місто, як і Запорізька Січ, припинило своє існування. Колись масове поселення все далі рідшало, залишаючи Шар – гору. А в пізніші часи і зовсім опустіло. Навколо гори життя вирувало, та тільки на її верхів ї від того прадавнього нічого не лишилось. Окрім пам яті людської. Вона жива і понині. Вдячні нащадки не забули своїх славних пращурів – козаків.

   МАНУЙЛІВКА виникла наприкінці ХУІІ – на початку ХУІІІ ст. У документах, які дійшли до нас, є згадка про нього, датована 1729 роком.

   Про виникнення села збереглися й усні перекази. Село нібито заснували козаки, вихідці із Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру, шукаючи вільних земель, щоб оселитися там.

   У цей час поселення Мануйлівка являло собою військову маєтність Миргородського полку. У селі було 88 дворів посполитих селян, підлеглих безпосередньо гетьмансько – старшинській адміністрації.

   В 1728 році гетьман України Данило Апостол віддав Мануйлівку «на ранг» судді Миргородського полку Ф.Остроградського, який згодом, у 1741 році, одержав грамоту від Генеральної канцелярії на вічне і потомственне володіння селом. Але вже в 1784 році с.Мануйлівка згідно з грамотою цариці Катерини ІІ перейшла у власність якоїсь Марфи Лалашової.

   Вигідне географічне положення, багаті угіддя сприяли швидкому розвитку села. У 1859 році в селі вже було 267 дворів, де проживали 1897 чоловік. У цей час значна частина мануйлівських земель стала власністю князя Ширінського – Шахматова. Під час селянської реформи 1861 року 730 ревізьких душ (колишніх поміщицьких селян) одержали від поміщика 379 десятин землі. За неї вони мали виплатити викупні платежі, що набагато перевищували ринкові ціни на землі.

   Багато сил у жителів Мануйлівки поглинала боротьба з весняними повенями. Тому ще в перші десятиліття існування села частина їх переселилася на більш підвищену місцевість. Незабаром тут утворилося село, назване Верхньою Мануйлівкою, або Горою.

   Для Мануйлівки та її жителів особливо дорогим є ім  я видатного російського письменника О.М.Горького. У 1897 та в 1900 роках він тут жив і працював у літній час. Уперше подружжя Пешкових прибуло сюди 10 травня 1897 року з Ялти. З перших же днів між Горьким і селянами встановилися дружні стосунки. Майже щовечора збиралися вони для задушевних бесід.

   Олексій Максимович жваво цікавився життям селян. У них він вчився української мови. З його ініціативи і з активною участю у селі була створена жіноча недільна школа, сільський хор та самодіяльний театр, у якому Горький був і актором, і режисером. На початку жовтня 1897 року відбулася прем’єра вистави за п’єсою Івана Карпенка – Карого «Мартин Боруля».

Горький виконав ролі жениха і довіреного, які йому вдалися блискуче.

   У Мануйлівці Горький написав повісті й оповідання: «Ярмарок у Говтві», «Троє», «Мальва», та почав писати свій великий твір «Фома Гордєєв».

   Вдруге і востаннє О.М.Горький приїздив у Мануйлівку 19 червня 1900 року. У листі до Пятницького він писав: «Я осів у Мануйлівці до жовтня і працюватиму над «Мужиком» та іншими речами. Тут дуже гарно, тихо, мирно, красиво. Хочеться працювати».

   Нині існує музей О.М.Горького. Це змістовна, широко ілюстрована книга про життєвий і творчий шлях письменника. Тут близько 1000 експонатів. Серед них скульптури, бюсти, художні полотна, портрети, фотокопії рукописів, малюнки, фотографії, макети. У 1965 році в музеї з явився звукозапис виступу Горького на Першому з їзді радянських письменників у 1934 році.

   У селі в різні періоди жили видатні люди. Це С.Г.Скиталець (літературний псевдонім С.Г.Петрова) – талановитий художник слова, автор творів «Композитор», «Нещастя», «Крізь стрій» та інших. У Мануйлівці він написав твір «Октава», який був надрукований у журналі «Жизнь» з рецензією Горького.

   Л.О.Сулержицький – відомий театрознавець і організатор першої студії художнього слова – приїздив у Мануйлівку з О.М.Горьким.

   ХОРІШКИ – село, розташоване на лівому березі річки Псел, за 65 км на північний схід від міста Кременчука.

   Перші відомості про село Хорішки знаходимо в документах 1600 року. Це було спадкове володіння польського шляхтича Ліщинського. У 1625 році великий землевласник Ю.Немирич придбав його за 200 тис. злотих польських. Для того часу це сума чимала: отже, Хорішки вже тоді були значним населеним пунктом.

З початком визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі почалося формування полків повстанської армії під проводом Б.Хмельницького. З 1648 року Хорішки ввійшли до складу Говтвянської сотні Миргородського полку. Козаки цієї слободи були учасниками визвольної боротьби. У 1651 році після укладення Білоцерківської угоди, в Говтвянській сотні почали складати списки тих козаків, які мали повернутися під владу шляхетської Польщі. Серед селян та козаків це викликало велике незадоволення.

  Після поразки І.Виговського у 1659 році володіння його спільника Немирича, в тому числі і Хорішки , перейшли під владу і правління гетьманське.

   Але перехід села під «гетьманську булаву» не означав звільнення його жителів від феодальної залежності. З населення щорічно збирали податки на гетьмана та інші військові витрати. До того ж, село у будь – який час могло стати «ранговим», тобто потрапити в залежність до когось із козацької старшини у вигляді рангового володіння, бо саме «військові» села і містечка надавались гетьманом на ранг.

   У 1691 році говтвянським сотником призначили М.І.Остроградського. Він та його спадкоємці використали це для того, щоб прибрати до своїх рук значні земельні угіддя в межах Говтвянської сотні. На початок ХУІІІ ст. 112 дворів посполитих селян Хорішок все ще підлягали безпосередньо гетьманській владі, але частина земель навколо Хорішок вже була захоплена Остроградськими.

   У 60 – 70 роках ХУІІІ ст. Хорішки згадуються в числі володінь І.І.Остроградського, який на хуторі Паш енному (тепер Пашенівка) мав 8 хат. Розширюючи успадковані володіння, Остроградські купили в 1794 році землю поблизу Хорішок.

   В середині ХІХ ст. в козачому селі Хорішках вже проживало 3 549 чол. Це було велике село, але найкращими родючими землями володіли не селяни. Понад половину їх належало великим поміщикам Сушкову і Потоцькому. В Говтвянській сотні Миргородського полку Хорішки перебували до 1659 року. Потім село входило до складу Полтавського полку (1659 – 1764 роки), Новосанжарського повіту Новоросійської губернії (1764 – 1784 р.), Катеринославського намісництва (1784 – 1797р.), Говтвянського повіту Малоросійської губернії (1797 – 1802 р.) , а з 1803 року – Кобеляцького повіту Полтавської губернії.

   Поблизу Хорішок, у селі Пашенному, народився видатний російський і український математик М.В.Остроградський (1801 -1862 р.р.), член Петербурзької академії наук і кількох іноземних академій. Він був одним із основоположників петербурзької математичної школи.

   Нащадок козацько – старшинського роду, відомого із середини ХУІІ ст. Освіту здобував у Полтавській гімназії, Харківському університеті, слухав лекції у Парижі. Отримав звання професора вищих навчальних закладів Петербурга. Мав у своїй вдачі багато рис, які засвідчували його козацьке походження: завзяття, силу, гордість, незалежність. Сучасники часто порівнювали його з Тарасом Бульбою.

   Автор близько 40 праць із математичної фізики, математичного аналізу, теоретичної механіки. Як учений користувався величезним авторитетом у суспільстві – кожному, хто ступав на стежку науки, бажали: «Стань Остроградським!». Був свідомим українцем, щирим приятелем Т.Г.Шевченка.

   Отже, історія сіл Говтва, Мануйлівка, Хорішки свідчить про те, що наш козельщинський край є невід’ємною частиною славного минулого козацької України. 

 

 

 

 

 

Всеукраїнська історико - географічна експедиція

«Історія міст і сіл України».

 

 

 

 

 

 

 

 

Нащадки славних козаків

 

Історія сіл Козельщинського району, пов’язаних із козацьким минулим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                Робота учасників пошукового

                                                                          загону «Історичне віконце»

                                                   учнів 8 класу

 Солоницької загальноосвітньої

                                                               школи І-ІІІ ступенів

                                                                        Козельщинського району

                                                                Полтавської області

                                                                                 Керівник – Шалкова В.І

 

 

-2012 р.-

 

Назва загону –«Історичне віконце»

Учасники загону : Білокінь Андрій Іванович

                               Горват Єлизавета Борисівна

                               Громинський Дмитро Олександрович

                               Кривицький Роман Анатолійович

                               Колотій В’ячеслав Володимирович

                               Рогова Олена Василівна

                              Старчик Аліна Віталіївна

                               Старчик Олег Віталійович

Керівник групи: учитель історії Шалкова Валентина Іванівна

Контактний телефон: 9-37-55.