Виховна година "Кривава ціна українського хліба"
Молитва за Україну
На Дніпрових кручах
У полоні мрій
Бачу я квітучий
Рідний образ твій.
На зелених схилах
Стародавня Русь
Україно мила.
За тебе молюсь.
Я молюся Богу
За дітей своїх.
За батьків стареньких.
За усіх святих.
Боже мій єдиний,
Я, Твоє дитя.
Прошу Україні
Кращого життя.
На Дніпрових кручах
У полоні мрій
Бачу я майбутній
Світлий образ твій -
Вільна і багата,
Горда, наче птах,
Україна - мати
Знана у світах.
Краю, мій краю,
Земле нащадків.
Бога благаю
За твоє щастя.
За свою долю –
Зоряну днину.
Богу молюся
За Україну!
Відділ освіти Каланчацької районної державної адміністрації
Гаврилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Каланчацької районної ради Херсонської області
Соціодрама
«Кривава ціна українського хліба»
Соціодрама «Кривава ціна українського хліба»
Мета: розглянути причини голодомору, його масштаби,трагічні наслідки; сформувати у кожного учня власну оцінку подій; розвивати вміння зіставляти факти, робити самостійні висновки; сприяти формуванню національної свідомості школярів; виховувати повагу до трагічної долі українського народу, загальнолюдські цінносні орієнтації, моральні якості громадянина – патріота своєї рідної землі, любов до землі, людини – трударя.
Оформлення класу: виставка книг про голодомор, запис Моцарта «Реквієм», пісня-відео «Свіча», «Боже - Україну збережи», «Остання колискова матері», запис метронома, рушники, колоски з чорною стрічкою, хліб, свічки, наочність, колаж, аудіотехніка, національні костюми.
Ні труни, ні хрестів…
І ні тризни…
Прямо в яму. Навіки віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни.
І її затамований гнів…
А.Листопад
Хід заняття
Ведучий 1 Страшні тридцяті роки ХХ ст. Скільки горя та страждань принесли вони народу! Люди були змушені пройти через знущання з боку влади, зраду близьких, злиденність та постійний страх. Занадто багато випробувань випало на їхню долю. Історія українського народу знала чимало трагічних подій, але те, що сталося в Україні в 1932 – 1933 рр., не має аналогів в історії цивілізованого людства.
Без війни, без епідемії, без стихійного лиха загинули мільйони ні в чому не винних селян. Ще вчора навіть згадувати ці могили було небезпечно. В них ховали, а точніше, скидали нашвидкоруч трупи людей, які загинули страшною голодною смертю. Хрестів не ставили – не встигали. До цих могил приходили старі люди, які чудом вижили і доживали свій вік наодинці з пам’яттю, страшною пам’яттю тих восьми місяців голоду 1932 – 1933 рр.
Державна влада намагалася знищити пам’ять про ті страшні роки. Події пояснювалися згідно з офіційною версією колективізацією. Але пам’ять про те, що було насправді, жила і живе в народі.
Хліб – це святе у нашому житті. Він не має ціни. Відібрати хліб – значить забрати життя, це злочин проти народу. Житницею називали Україну впродовж багатьох століть. Але по – хижацьки грабуючи її, не давали жити. 1933 р. став найчорнішим у літописі багатостраждальної української землі. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України – однієї з найродючіших країн світу.
«Не повертайтесь на згарище, бо здійметься вітер і запорошить вам попелом очі», - сказав колись класик, але ми не зможемо увійти в день прийдешній вільними, якщо не повернемося у минуле, не побачимо все: і найстрашніше, і
найсвітліше – до останньої краплі, не переживемо день учорашній.
Ведучий 2 Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду в 1932 – 1933 роках, присвячується.
Ведучий 1 Пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після однієї з найбільших трагедій ХХ століття, присвячується…
Ведучий 2 1933 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші , ні потопу, ні моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів.
Ведучий 1 Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися - від того, що це було на ній. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми - єдині спадкоємці всього, що було.
Ведучий 2 Тож пом'янемо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом'янемо і знайдімо в собі силу пройти за ними їхнім хресним шляхом. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони мали сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
Ведучий 1 Не сьогодні це сказано: час говорити! Прийшов час говорити після десятиліть мовчання...
Мовчати про це не можна, не сила,
Від спогадів кров аж холоне у жилах.
Вмирали діти і немовлята,
Старі бабусі й вродливі дівчата,
Вмирали села. Зникали птиці.
«Буксири» скидали трупи в криниці.
Опухла матір, не може сісти ...
«Уповноважені» і «активісти»
З-під немовляти, із-під ряднини,
П'яні згорнули останні зернини.
Тиша і смуток. Запалі могили...
Мільйони трупів Вкраїну вкрили.
Трагічна подія відома планеті
-Голодне море у тридцять третім.
Увінчаний він страшним розп'яттям...
Катам народу! Прокляття!
Ведучий 2 Причиною трагедії стала політика сталінського режиму. Голоду, як відомо, передувала кампанія розкуркулення і колективізація. На березень 1930 року на Херсонщині розкуркулено більше 4 тис. господарств, а до 1932 року куркульство як клас взагалі ліквідували. В ході примусової колективізації й розкуркулення українське село втратило справжніх господарів. За даними Державного архіву Херсонської області розкуркулено з конфіскацією майна 4217 господарств, відібрано коней - 44735, корів - 27305, всього на 2240896 крб.(за тогочасним курсом).
Голодомор на Херсонщині порівняно з іншими регіонами супроводжувався небаченими жахами - високим рівнем канібалізму, масовими розладами людської психіки, самогубствами, епідеміями інфекційних хвороб, вживанням трупів тощо.
Про ці явища є масові свідчення різноманітних джерел - мемуарів, рішень судів, відомостей спецслужб, повідомлення представників влади, офіційного листування, звітів різноманітних комісій.
Нагадаємо, що в 1932-1937 pp. сучасна Херсонщина входила до складу Одеської та Дніпропетровської областей. За 1932-1933 pp. у Дніпропетровській області померло 242,9 тис. чоловік, в Одеській - 217,2 тис, причому в 1932 р. у обох областях померло 124,1 тис. чоловік, а у 1933 р. - 336,0 тис, тобто у 2,7 раза більше.
Жертвам трагедії 1932-1933 років у населених пунктах Херсонщини встановлені пам’ятні хрести та пам’ятні знаки.
(Інсценізація суду)
Суддя Прошу всіх встати! Суд іде!
Ведучий 1
Суд іде, щоб їх за злочини судити,
За люд голодний у сльозах,
За вирване коріння роду,
За вбивство сонця в небесах
Та віри й пам 'яті народу.
Суддя На суд історії виноситься справа про національну трагедію українського народу - голодомор 1932-1933 рр. Прошу прокурора оголосити суть справи.
Прокурор Світ знає Нюрнберг, де сиділи на лаві підсудних гітлерівські злочинці проти людства і людяності. Вони були злочинцями перед чужими народами. Але світ не знає процесу над злочинцями, які нищили свій народ. Світ мусить знати про це у всіх страхітливих подробицях.
Адвокат Нам потрібен суд честі, суд справедливості. Всенародний суд із дотриманням прав людини, з переконливою експертизою і свідченнями очевидців, з документальними матеріалами, з вироком компетентних спеціалістів. Не просто суд над мертвими, а застереження живим.
Ведучий 2 Озиратися у минуле треба кожному, людина живе не в одному часі, а одразу в трьох часових вимірах: в минулому, сьогоденні та в майбутньому.
Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І якщо люди сьогодні, не зроблять правильних висновків, вони ходитимуть по колу. Отож озиратися треба, і щоб поплакати, і, головне, щоб зрозуміти. Давайте ж розберемося в причинах голодомору.
Суддя Прошу викликати свідка - історика.
Історик Більшовики розпочали свою державну діяльність з Декрету про землю. Селяни повірили в обіцянку вільного заможного життя. Але скоро була запроваджена продрозверстка - у землеробів силою забирали хліб. По селах були розіслані продзагони під охороною військових частин.
Більшовики пішли на нові економічні заходи - запровадили нову економічну політику. Відроджувались приватна власність, кооперація, товарно-грошові відносини. Поволі стабілізувалася економіка, але для відродження села треба
було десятки років, щоб селянин перепочив, звик до нових умов господарювання, зробив вибір.
Адже селянські господарства мали різний рівень розвитку. Заможні тяжіли до кооперативних господарств. Найбідніші, щоб вижити, створювали комуни, артілі. Тоді ніхто й не думав про усуспільнення засобів виробництва.
Та ось над селом нависла загроза. Країна приступила до індустріалізації – побудови великих заводів і електростанцій. Потрібно було багато хліба. А після ліквідації поміщицьких господарств основними виробниками його були самостійні селянські господарства. Продуктивність праці у них була низька. Не кожна сім'я могла продати хліб. До того ж держава платила за хліб удвічі менше, ніж на ринку. Хліб продавався за кордон, а на виручені гроші закуповувались верстати для фабрик і заводів.
Союзний уряд не задовольняв темпи хлібозаготівель в Україні. Український хліб переважав у зерновому експорті й заготівлях царської Росії. Більшовики зберігали цю тенденцію, але знищували головних виробників хліба. Поміщики колись давали 300 млн. пудів хліба. Куркулі до війни давали 650 млн., а тепер 120 млн. пудів. Колгоспи - лише 14 млн. пудів. То де ж узяти хліба, і то швидше? Повернулися до випробуваного способу - розверстки. 30 грудня 1927 року до Харкова приїхав секретар ЦК ВКП(б) Молотов, який вимагав від ЦК КП(б)У форсування темпів хлібозаготівель. Для України був встановлений план - 265 млн. пудів.
Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями. За невиконання плану хлібоздачі селян позбавляли власного помешкання, худоби, землі, реманенту. Вони всіляко чинили опір, ховали хліб "на чорний день". Хлібозаготівля пробуксовувала. І тоді ЦК ВКП(б) знайшов спосіб подолання зернової проблеми - масова колективізація.
Спочатку було слово. І було те слово - "колективізація", а за ним ще довга шеренга слів - "агітація", "конфіскація", "реквізиція","експропріація". Сільська влада почала домагатися від селян вступу до колгоспів.
Сталінська колективізація підвела селян до страшної Голгофи. На шістнадцятому році революції, при владі, яка називала себе народною, на родючій землі, без війни, без стихійного лиха вмирали хлібороби.
Звучить музика Моцарт «Реквієм».
Ведучий 1
Пекельні цифри і слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива,
Роки ті чорні, голод...голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
...мільйонів. Боже мій!
Недолічилась Україна.
В історії ж пером швидким
Писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки
З історії повикидали.
В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернини.
Ні, рід наш в горі не осліп,
Ти все згадаєш, Україно!
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе.
Ведучий 2 Ой леле, що робилося з тою землею, з тим селом, з тими людьми? Хто наслав на них таку гірку кару? Чиї гріхи вони спокутували?
Суддя На слухання справи запрошується свідок, який і ознайомлять нас із висновками Міжнародної комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні. Викликається свідок обвинувачення - очевидці подій!
Свідок Від імені Степашко Надії Іллівни, із с.Червоний Чабан Каланчацького району Херсонської області:
Моя родина, як і мільйони тогочасних українських родин, була свідком і пережила жахливі події Голодомору 1932-1933 років. У ці роки в неї померли від голоду троє дітей: Петро, Павло близнята, а Семен народився у 1933 році. У матері не було молока в грудяхі їсти не було чого дати дитині, навіть, краплини молока не було у дитини в роті. Мучилось немовля, доки й не померло. Всього ж у бабусі було 14 дітей.
У селі люди пухли і масово вмирали. Сусідка моєї бабусі, у якаї померла дочка, за ніч з'їла її сідницю. Люди з'їдали все: котів, собак, всяку птицю (живу і мертву). У бабусі була шкіра на костюм, то її різали на шматочки, розварювали та їли. Пояси поїли, солому товкли в ступі, пересівали крізь сито й варили. А було й таке, що за день і рісочки в роті не тримали.
У 1932 році врожай був, було у засіках, одержали селяни і на трудодні, але по дворах ходили «активісти» комсомольці і відбирали хліб, картоплю, посівний матеріал. Прийшли і до діда, пригрозили засланням у Сибір. І дід віддав усе зерно. Коли зайшов до хати, білий як стіна, бабуся заголосила: «Що ж ти наробив, 11 душ тільки дітей….!!!»
Ведучий 1
Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка…
А це ж було… І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села…
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела…
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати…
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ.
Ведучий 2 Душі померлих очима-зорями дивляться на нас з небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличучи в небесній далині.
Пам’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.
(учнів на дошці прикріплюють журавлів у вигляді ключа з надписами: «Знаємо», «Пам'ятаємо», «Не забудемо».)
Пам’янімо душі померлих хвилиною мовчання. (Стук метронома.)
Ведучий 1 Не сьогодні це сказано:
"Час народжуватись і час помирати,
Час руйнувати і час будувати,
Час розкидати каміння,
Час збирати каміння,
Час мовчати і час говорити".
Суддя В ході слухання справи встановлено, що чинники, які призвели до голодомору, лежать в річищі всієї сталінської політики. 1933 рік - найстрашніша трагедія у більш ніж тисячолітній історії українського народу. Терор голодом - один з найбільших злочинів сталінщини перед українством.
(Суд виходить.)
Ведучий 2 Занадто блідими були б фарби великого Данте, щоб змалювати це пекло 1932-1933 рр. Тихо мруть старі й хворі. Одне за одним конають діти на руках безпорадних батьків. Трупи померлих залишаються і лежать між байдужими вже до всього живими. Плач жінок змішується з криком і сміхом збожеволілих від голоду.
Сценка «Мати з дітьми».
Сидить зажурена жінка посеред хати. За порожнім столом, на ньому лише сіль. На ослоні четверо малих дітей, сидять купкою, обнялись і щось шепочуть.
1 дитина Мамо! Мамо! Я їсти хочу!
2 дитина Мамо! Мамо, животик болить!
2 дитина Мамочко! Рідненька! Дай хоч крихіточку хлібчика!
Мати зажурено повертає до них голову, мовчки дивиться.
Діти встають, підходять до неї, обступають з усіх боків, стають на коліна і знову просять.
- Мамо, дайте їсти
Мати мовчки дивиться, а потім і каже :
Я вам казку розповім, а ви слухайте от і забудете про їжу.
Починає розповідати казочку.
Десь у темному лісі …
Одне із дітей каже :
- Мамо! Мамо в очах темно!
Мати встає підходить до дитини, сідає на підлогу, бере голову дитини собі на коліна :
- Закрий очі й поспи.
Дитина Я не хочу очі закривати.
Мати. То дивись на мене, я тебе поколишу.
Дитина. Не колиш мене мамо! Я помираю. Дай мені їсти хоч крихту, і я оживу..
Мати. Прости мені, доню, немає, що їсти.
Дитина. Мамочко, я ж помираю і останній раз їсти прошу.
Мати. Нічого в хаті в нас не має, прости мене, дитино рідна, нічим тебе я не врятую.
Мати схиляється над дитиною і цілує його, бере на руки і кладе на ослін. І каже до дітей:
- Ходімо, діти, ми їй вже не потрібні. Вона померла. Добре їй….
Звучить пісня-відео «Остання колискова матері».
Ведучий1 Хай ця гірка правда, народжена після десятиліть безмовства, ляже наріжним каменем у підмурівок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу. Нехай багатомільйонні жертви голодомору, Другої світової війни, Чорнобиля стануть об'єднавчими факторами для становлення дійсно незалежної повноцінної держави - України.
Людство пам’ятає і буде пам’ятати цю трагічну сторінку історії для Укаїни. Адже для цього створені музеї, до одного з них ми зробимо сьогодні віртуальну подорож.
Перегляд відео-сюжету «Віртуальний музей».
Ведучий 2 В давні часи люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам'ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав. Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою вимовте слова, що нас згуртують - „пам'ять і віра"!
Запалювання свічок під пісню – відео «Свіча» О. Білозір.
Виставлення свічок у формі контура карти України.
Декламування вірша «Молитва». (Читає учениця)
Молитва за Україну
На Дніпрових кручах
У полоні мрій
Бачу я квітучий
Рідний образ твій.
На зелених схилах
Стародавня Русь
Україно мила.
За тебе молюсь.
Я молюся Богу
За дітей своїх.
За батьків стареньких.
За усіх святих.
Боже мій єдиний,
Я, Твоє дитя.
Прошу Україні
Кращого життя.
На Дніпрових кручах
У полоні мрій
Бачу я майбутній
Світлий образ твій -
Вільна і багата,
Горда, наче птах,
Україна - мати
Знана у світах.
Краю, мій краю,
Земле нащадків.
Бога благаю
За твоє щастя.
За свою долю –
Зоряну днину.
Богу молюся
За Україну!
ФЛЕШ-МОБ із стрічками під пісню Петриненко «Боже - Україну збережи!».
ВРУЧЕННЯ ОБЕРІГУ – ПІДКОВИ та БРОШУРИ.
Підсумок виховного заходу.
Використані джерела
про публікацію авторської розробки
Додати розробку