Виховна година "Людина починається з добра"

.

Тема.  Людина починається з добра.

Мета: інформування учнів про моральні цінності, виховання почуттів
співпереживання, жалю, милосердя, співчуття, формування
свідомого ставлення до людських чеснот, показ величі та краси
добра, виховання справжньої людської радості – творення добра
для інших.

Епіграф

Добро спішіть творити, люди,

Воно, як сонце, серце зігріва,

В добрі нам всім зручніше буде,

Без нього затишку нема.

Живіть, добро звершайте!

Та нагород за це не вимагайте! Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

Учитель. Діти, ми будемо знайомитися з цією темою для того, щоб ви в житті, в будь-якій ситуації знали, як себе поводити, щоб пам’ятали лише ті добрі справи, які були зроблені для вас, щоб ви стали справжніми людьми. А сьогодні я розповім вам про серце людини.

     Жило на світі серце. Воно завжди було радісним, щасливим, добрим, чуйним, сміливим... Та одного разу трапилась така пригода…

Катруся. Я дуже ввічлива і тихенька дівчинка!

Тільки не знаю, чого це на мене так сердяться в школі?

Та я ж не чіпаю нікого ніколи,

Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,

А з цього виходить одне тільки лихо!

Оце я сказала - така в мене звичка,

Що в Галі, як мишачий хвостик косичка.

Що в Каті спідничка - неначе з рогожі,

Та ще й черевики на човники схожі.

Що в Тані волосся нечесане досі,

Що очі в Мар'янки маленькі та косі,

Що в зошиті Лесі самі тільки плями:

Напевне, бруднющими пише руками.

 Я ж правду кажу їм... І що тут такого?

 Та я ж не чіпаю ніколи нікого.

 Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,

І чом вони сердяться всі, невідомо!

Та й не винна я, що не вони, а я… я… я… найкраща в світі!

Дідусь. Дівчинко! Ати впевнена, що правду кажеш?

Катруся. Я завжди правду кажу. У мене цієї правди стільки набралось... Хочете, й вам розповім.

Падав дощик з лимонаду,

 І надворі стало сухо...

 У сусідки вчора з печі

 Раптом азбука упала,

З'їла м'ясо, з'їла сало,

А тим часом до вечері!

Два ведмеді – шусть у двері!

У ставку пірнала качка

 Та й втонула неборачка.

Правда, правда!

Так і сталось!

Сто пожежних тут зібралось,

Воду решетом носили,

Наловили риби сили!

Дідусь. Що ти кажеш? В'януть вуха!

Катруся. Хто не вірить, хай не слуха! Та й як мені можна не вірити? Я ж найрозумніша, найправдивіша дитина в усьому світі!

1 дівчинка. Катрусю, пішли, поженемо гусей до річки!

 Катруся. Ще спіткнуся, я боюся!

Пожену гусей на річку-

 Замочу свою спідничку.

 А вона у мене найновіша!

2 дівчинка. То пішли хоч до кринички,

 Принесем мерщій водички!

Катруся. Доки воду донесу –

Загублю свою красу.

1 дівчинка. Що ж, прощай!

Коли так, то вибачай!

Нехороша в тебе вдача:

Чепурна ти, а ледача.

2 дівчинка. Недарма про тебе слава,

Що пишається, як пава.

Та один у пави хист:

Розпускати вміє хвіст.

Катруся. І чого я їм не люба?

І чого напали всі?

Ну й нехай я буду пава!

Тільки б гарна та яскрава!

Щоб як я розкину пір'я.

Аж горіло все подвір'я.

Дідусь. Не хвались, дитино, нехай тебе інші похвалять.

 Катруся. Та я! Та я! Я - одна така. Я - найкраща. Тільки я!

 Дідусь. Ой - ой – ой! Чи не забагато ти «якаєш»? Будь обережною!

Учитель. Після слів Катрусі на серці почали з'являтися плями: образа, неправда.

- Діти, як ви гадаєте, чому сваряться дівчатка? (Катруся образила дівчаток, ранила словом. Їм боляче).

- Яке може бути слово? (Слово може бути ніжне, ласкаве, добре, тепле, холодне, зле, мудре, лагідне).

- Які ви знаєте прислів'я про слово?

Прислів’я  про слово

Удар забувається, а слово пам'ятається.
Слово не стріла, а глибше ранить.
Наймогутніша зброя — слово.
Гірше болить від язика, як від ножа.
Тисячу раз пожалієш, що сказав, а раз, що змовчав.
Словами — наче листом стеле, а ділами — наче голками коле.
Їж пиріг з грибами, держи язик за зубами.
Слово — не полова, язик — не помело.
Вода все змиє, крім лихого слова.

Учитель. Що ми порадимо Катрусі?

Хлопчик. Будь лагідною, ввічливою! Не ображай однокласників! Нехай же думки твої завжди будуть чистими і ясними, а слова добрими і розумними.

Учитель. Катрусю, а ну ж попроси у дівчаток пробачення. Помирися з дівчатками.

Катруся. Ну, добре! Я більше так не буду.

Мирись - мирись і більше не сварись.

Учитель. А це хто до нас завітав?

Баба Яга. Я Баба Яга - Кістяна нога!

 Кого хочеш я провчу, в своїй ступі розтовчу!

Наймиліший мені звук –

Цюк - цюк - цюк,

Цюк - цюк - цюк!

Темний ліс - це мій дім.

Не дозволю ходити у нім.

Там добро я заховала,

 Щоб людина ніколи

Його більше не мала.

 Учитель. Яке серце має Баба Яга?  (Зле).

- На серці з'явилася ще одна пляма - злість.

Дівчинка.

Сьогодні Маринка

 Уроків не знала.

Домашнє завдання

 В Галинки списала.

Зі школи додому

 Вернулись дівчатка,

І тут повторилось

Усе в них спочатку.

 Удома Маринка

 Отак міркувала:

  - Сьогодні в Галинки

  Уроки списала.

 Чого ж я завдання

  Робити спішу?

 І завтра в Галинки

 Уроки спишу.

 Галинка ж удома

 Отак міркувала:

 -Сьогодні Маринка

 У мене списала.

Чого ж я завдання

 Робити спішу?

Його у Маринки

Я завтра спишу.

А ранком у школі

 Зустрілися двоє.

 Спочатку дівчатка

 Зраділи обоє.

Та стала Маринка

 Галинку питати:

  - Чи можна іще раз

У тебе списати?

 Галинка у сльози:

  - От бачиш, яка ти,

  Я думала в тебе,

  Сьогодні списати..!

  До дошки учителька

  Їх запросила

  І порівну двійку

  На двох розділила.

Учитель. На серці з'явилася ще одна пляма: лінь.

Хлопчик.

Два хлопчики маленьких

За іграшку новеньку,

Почали сперечатися,

Хто першим буде гратися.

Сварилися годину

Хлоп’ята за машину.

А потім як зчепилися,

То не на жарт побилися.

Андрій штовхнув Сергійка,

Сергій вкусив Андрійка.

Попадали в болото

Й боролися в нім доти,

Аж поки пес кудлатий

Не став на них гарчати.

Страшенно він сердитий,

Коли сваряться діти.

Заклякли з переляку
Маленькі розбишаки.

Бо навіть і дорослих

Лякають зуби гострі.

І припинили бійку

Сергійко і Андрійко.

Так іноді гарчання,

Слугує вихованню!

Учитель. На серці з’явилася нова пляма: скупість. Подивіться, яким стало серце. Воно покрилося плямами. А ви хочете мати таке серце?

 Дівчинка. А я маю співуче серце. І хочу, щоб від моїх пісень всім було весело.

                             (Пісня «Весела пісенька»)

 Хлопчик. Я маю щедре серце.

Ще всі навколо міцно сплять.

 Та пекар вставати встиг.

 Аби духмяним калачем

Ти смакувати зміг.

Наш кухар, ніби боровик,

Надів біленьку шапку.

Готує нам він холодник

І запікає бабку.

Смачний у кухаря пиріг,

Чудова каша манна.

Він дбає про здоров’я всіх-

Йому й подяка наша!

Хлопчики. Ми маємо сміливе серце.

Ми веселі моряки,

Мандрувати мастаки,

Дуже любим ми пригоди.

Не боїмся непогоди.

А щоб вдало мандрувати,

Треба м’язи розвивати!

(Танець «Яблучко»)

Дівчинка. Я маю поетичне серце.

Твори добро

Ти усміхнися небу,
усім, хто біля тебе:
і братику й сестричці,
і сонечку й травичці.
Люби усіх довкола,
удома та у школі,
і ця любов із неба
повернеться до тебе.

Прощай дрібні образи
і помирись одразу.
Хто вміє всім прощати,
сильнішим здатен стати.
Твори добро, дитино,
і у твоїй родині
воно знайде домівку
віднині і довіку.

Дівчинка. А я хочу мат и старанне серце,  як у Наталочки з пісеньки.

(Пісня «Наталочка - читалочка»)

 Вчитель. Я розповім вам про любляче серце.

                   Легенда «Материнська любов – найсвятіша»

      У матері був єдиний син — дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула. По краплинці збирала росу для вмивання, иайтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син — ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси, Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа.  Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні».
   Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини, Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо... А не послухаю—піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить серце».
   Пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське... Потім у вогонь покладеш...»
    Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в груди матері, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову до грудей.
   Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими.
То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов — найсвятіша!

Хлопчик.

 Не говори про доброту,

 Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

 Що обіймає тепле слово.

 В цім почутті таке основне,

 Яке з глибин душі росте.

 Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте слово доброти.

Учитель. Виженемо, діти, зло з наших сердець. І щоб воно ніколи не поселялося в наших душах. Хай зло залишиться тільки на папері й не живе серед нас.

     Ось і зацвіло наше серце правдою, любов’ю, добром, щедрістю, чуйністю. Нехай же кожен із вас має таке серце. І щоб на ньому ніколи не з’являлися плями.