Виховна година Моє рідне село

Моє рідне село

 

Мета: розширити знання учнів про рідне село, його мешканців. Виховувати стійке почуття національної свідомості і високої духовності, любов до рідного краю, почуття гордості за своїх земляків. Розвивати творчі здібності школярів.

Місце проведення: класна кімната.

Обладнання: вишиті рушники, виставка дитячих малюнків про рідне село Новоолександрівку,фотографії краєвидів села, хліб і сіль на вишитому рушнику.

Хід заняття

І. Вчитель.

(На фоні музики «Гріє душу село, моє рідне село).

Село моє рідне, у тихім розмаї 

Я пісню веселу про тебе співаю.

Лежить моє тихе село серед лісу

Немов би сховалось, як пташка в калині.

В зелених деревах хатини біленькі

Собі виглядають такі чепурненькі.

Ведучий. Доброго дня, наші маленькі друзі, шановні гості!

Ви сьогодні усі дуже гарні, усміхнені. Але давайте перегорнемо кілька сторінок назад із вашого ще зовсім маленького життя. Коли ви народилися, то першим побачили обличчя матері. Відчули ніжність погляду і тепло її рук. Для вас у перші хвилини, в ті перші дні оце і було всім життям, всім

світом. Іншого не існувало.

Ведуча. Але і цей материнський образ поки що не чіткий.

Проходять тижні, місяці, і починає сприйматися найрідніша людина в окремих рисах, розрізняються інтонації материнського голосу, запам’ятовується материнська постава.

Ведучий. Іде час, навколо материнського світу починає виростати інший світ, який стає близький нам, перетворюються на дорогоцінні частинки «я», яке постійно утверджується. 

Ведуча. Що ж це за світ? Він – наша кімната, найближча сільська вулиця, сусідські діти, які стають друзями, автомобілі, що мчать кудись дорогою повз наш двір за межі нашого дитячого сприйняття.

Ведучий. Але і тут, де ми з вами живемо світ виявляється з кожним днем багатшим, ніж учора. Ми пізнаємо у нашому куточку магазин, будинок культури, навколишні поля з тракторами, комбайнами, працьовитими людьми. На стінах кімнати затримують нашу увагу фотографії, і ми

дізнаємося, що у наших бабусь і дідусів були свої мами і тата.

 

Ведуча. «Вчора» зникає все далі і далі, закриваючи простір далеких часів. Ми мріємо про майбутнє, а завтрашній день теж іде від нас. Та ось настає священний час, коли все це (велике і маленьке) що ми усвідомлюємо і що нас оточує, що є для нас минулим і майбутнім, зливається в одне коротке, але горде слово - Батьківщина!

 

Учень. Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів, 

Привітав його і запитав:

Учень. -Всі народи бачиш із висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі? 

Учень. Сонце усміхнулося здаля:

-Правда, все я бачу з висоти, 

Всі народи рівні, а земля

Там найкраща, де вродився ти!

Учень. Виростай дитино й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Учень. Є багато країн на землі,

В них – озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина! 

Учень. Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у Рідному Краю.

Учень. Є багато пташок голосних,

Любі, милі нам співи пташині.

Та завжди наймилішими з них

 

Будуть ті, що у Рідній Країні. 

Ведуча. А як ви розумієте зміст речення «Моя маленька батьківщина»?

Учні.

- Це рідна хата, подвір’я і садок. 

- Криниця біля хати.

- Кущ калини біля криниці.

- Квітничок із мальвами і жоржинами.

- Це тато і мама, братики й сестрички, вся родина.

Ведучий. А що означає любити Батьківщину? 

Учень. Любити Батьківщину - означає любити рідну хату, батьків, бабусь і дідусів, знати свій родовід, традиції і звичаї українського народу, свого села, не кривдити менших, допомогти пташині у скрутну хвилину, любити українську пісню, мову солов’їну , бажати доброго дня друзям, всім односельчанам і всім, усім людям.

Ведуча. Наше село – найрідніша маленька батьківщина, бо як каже народна мудрість: «В гостях  добре, а вдома краще.»

Учень. Село… Село… Для мене миле слово.

Якоїсь сповнене незнаної краси.

І чуєш, ніби тиха колискова,

Бринять краплиночки сріблястої роси.

Учень. У гаї дзвінко соловей співає, 

Шумлять діброви і бринять жита.

Чути, як зозуля десь рахує 

Комусь веселії і довгії літа. 

Учень. Багато гарних сіл на світі .

Але мені миліш за все

Новоолександрівка моя

Така чарівна тут земля!

Учень. 

У цім селі я народився, 

У нім живуть мої батьки,

Куди не глянь – дерева й квіти,

І в їх вінку блищать ставки.

Учень. Моє село – земля мого коріння,

З тобою ми зріднились недарма.

Порогу отчого благословення

Ріднішого й дорожчого нема!

Учень. Вийде рідне село на жнива й сінокіс,

Заспіває село на весіллях дзвінких.

На просторах живих вітерцем повело.

Пахне хлібом село.

Учень. Моє село – це квітів дивні чари,

Що зблискують росою на світанку.

Усе тут рідне, навіть в небі хмари.

Тут частка мого серця до останку.

Учень. Де усе дороге, Україно?

У веселім моєму селі.

У маленькій, цій дружній родині,

Де спокійно і добре мені, 

Наче в ясному й мирному сні.

Учень. Село моє – краплиночка на карті,

У світі невідоме, та дарма.

Ну а чого б без нього були б варті 

Ми з вами, кожен зокрема?

Учень. Пливуть літа, мов птиці в небі синім,

Давно дитинство сонечком зайшло.

Моє село, село на Україні

Казковим буйним цвітом розцвіло.

 

Ведуча. Чи знаєте, діти, чому наше село має таку величну назву – Новоолександрівка? З давніх-давен наша земля була проміжною між лісом і степом, зоною, де кочували різні люди. В дані часи монголо-татарська навала смерчем проносилась по наших землях і вважалася ця земля диким

полем. Вабили око безмежні просторі степи, розкішні випаси для худоби, багаті улови риби на річці Орель, чудові умови для розведення бджіл. Згодом, в другій половині ХІХ століття, почалося масове заселення території. Хутір Очеретуватий, так раніше називалося наше село, був заснований

у 1885 році (131 рік) на схилах балки Очеретуватої, від якої пішла назва хутора. За переказами наших прабабусь та прадідів першими на наших землях поселились на наших землях сім’ї Євенків,Коваленок, Євченків, Бондаренків.

Жили люди спочатку в землянках, хліб випікали в печах, які були побудовані прямо на вулицях, на крутих схилах. Потім почали будувати невеликі глиняні хати.

Ішли роки. В мальовничих місцях селилися нові люди, хутір ріс. Хазяйнували великими сім’ями, розводили худобу, волів, коней, купували необхідне сільськогосподарське майно – плуги, сівалки, молотарки.

У 1905 році була збудована церква. Правив тоді пан Сулейман. От саме в той час хутір і став називатися селом, бо доки не було церкви, був такий звичай, місцевість селом не називали. Саме тоді і на місцевих зборах вирішили перейменувати хутір Очеретуватий на село Новоолександрівка. Та зі зміною назви села порядки в ньому не змінилися, хто мав багато землі,

той мав і права. В нього і працювали безземельні селяни за мізерну плату. Та недовго прийшлося терпіти пригнічення панів над своїми працівниками. Після громадянської війни життя селян з кожним роком ставало все краще і краще. Та грізні роки 41-43 принесли немало біди та горя. Село

було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. На території діяло багато партизанських загонів. У березні 1942 року сім’ї партизанів були жорстоко розстріляні, а в 1943 році село спаленим, розореним, повним сліз і горя, в якому майже 100 сімей залишилися без житла, нарешті

визволили від німецько-фашистських загарбників.

Сучасний портрет села зовсім відрізняється від тих років. Жителі села, як колись так і зараз, займаються землеробством, сіють жито,пшеницю, ячмінь, кукурудзу, садять картоплю, вирощують овочеві культури. На даний час багато жителів виявили бажання працювати індивідуально, а тому і отримали у власність земельні паї.

Ведучий. Дуже цікава біографія у нашого села. Її творили живі люди, жителі Новоолександрівки.

В селі нараховується близько 620 дворів. Щороку народжується 8-10 немовлят. Найстарішим

жителем села є ____________________________________________, наймолодшим

_____________________________________________.

Учень. Люблю я у рідному краю

Пропахлі вітром колоски –

Таке чіпке безмежне поле,

І мамин хліб, і ті стежки

Якими вранці йду до школи.

І перші проліски в гаю,

І щедре сонечко в блакиті.

Люблю Вкраїну я свою:

Вона найкраща в цілім світі.

Учень. Горджуся родом хліборобів,

 

Майстрами хліба і землі,

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі…

Ось дар священний їх – хлібина -

Лежить у мене на столі, 

Неначе пісня голубина,

неначе сонце на крилі.

Ведуча. Великі масиви на околицях села були під вигонами, а це давало змогу займатися

скотарством. Розводили в Новоолександрівці велику рогату худобу, дехто (особливо заможні

люди) мав коня, були в господарствах вівці, кози, свійська птиця. На даний час село розбудувалося, живності збільшилося, особливо свиней, корів, птиці. А скільки сільськогосподарської техніки – не перелічити.

Гуркотом моторів і шумом коліс,

іржанням, меканням, ґелґотанням

будить рідне село і зорю, і росу.

Я любов до землі все життя пронесу.

Все, що бачиш навкруг, що в мені проросло

То ж бо рідне, єдине село.

Ведучий. Окрасою нашого села є два чудових ставки, які розділяють село немовби на дві половини. Коли поглянеш вранці на став, то бачиш як скидається риба, хлюпочуться качки та стоять зачаровані чаплі. Ставок утворився у 1900 році. Був дуже великим. Хотіли повністю забезпечити Сахновщину водою, та пан Сулима, який жив там де Яцина, не дозволив. У 1941 році  ставок спустили і збудували велику греблю. На биках вивозили мул, цих людей називали грабарями. Після того, як збудували греблю, ставок водою наповнився сам. Не було жодної очеретини, був чистий, немов скло. У 1946 році шляховики будували дороги, встановили трубу і проклали шлях, як ми зараз називаємо, на Гужівку. Історію нашого ставка розповів нам дідусь

Моня Григорій Олексійович, якому вже виповнилося 88 років. Зараз кожен житель має змогу у спеку піти освіжитись і відпочити на став, порибалити, чи просто подихати свіжим ароматом ставу.

Учень. Ти, мій ставе малиновий,

Чую я твій аромат.

Де б не був я, де б не йшов я,

Завітать завжди до тебе рад.

Учень. Став – багатство, слава краю.

 

Він могутній, він живий,

Він посуху заступає

Лан широкий, осяйний.

Ведуча. Чільне місце займали у житті колишніх жителів села різні види ремесел. Зокрема, були кузнеці, плотники, швачки. У селі було відділення швейпрому, де працювала прабабуся нашої учениці Янова Валентина. Тож надамо їй слово.

Учень. Я люблю свою хату

І подвір’я, й садок

Де і сонця багато

І в жару – холодок.

Учень. Тихо й затишно. Квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо 

Бджоли в цвіті гудуть.

Учень. Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг.

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Учень. І ряденця строкаті,

І рушники на стіні, -

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

Ведуча. Школа, немов чарівний дзвін, скликає дітей за парти. З року в рік її стіни залишають близько 10 випускників. А на зміну їм приходять першокласники. Ведуть школярів у Країну Знань

19 вчителів, 9 із них вихідці із села. Нашій школі понад 100 років. У центрі села, серед зелених каштанів і беріз стоїть приміщення школи, немов би райський куточок серед села. Історія школи розпочала свій відлік ще з 1907 року, коли в селі була побудована церковно-приходська, а пізніше

земська школа. За час її існування путівку у доросле життя одержали 2600 вихованців.

З 1 вересня 1966 року гостинно відчинило двері нове приміщення школи. У 1978 році школа була реорганізована в неповну середню, а 1987 – знову стала повною середньою і до сьогоднішнього часу. Зараз у школі навчається 78 учнів. Сьогодні школа виховує майбутню еліту незалежної України. Школа із вдячністю пам’ятає творців її історії. Надамо слово Мукомел Ніні Григорівні.

Учень. Є школа - найкраща за всі на землі,

Одна у селі і у мене єдина.

Над нею у вирій летять журавлі,

За ними - дитинства щасливі години.

Учень. Від дзвоника до дзвоника – 

Найкращі відкриття.

Цей дзвоник, ніби сонечко,

Веде нас у життя.

Учень. Школа, школа – наша берегиня,

Найрідніша стежка до мети.

Там, де двір широкий,

Там, де небо синє,

Час веселим дзвоником летить.

Учень. Вузенька стежечка до рідної школи

Мене над ставками щоранку веде.

І я цю дорогу, цю стежку ніколи,

Повік не забуду й не зраджу ніде.

 

Учень. Спасибі тобі, моя рідна школо!

І дай тобі, Боже, на тисячу літ!

Ти юність моя у цвіті бузковім!

Ти стежка моя, що прямує у світ.

Ведуча. Чудова весняна погода 9 Травня, ніби на замовлення – додає святкового настрою новоолександрівцям у цей вікопомний день. Головними героями свята є ветерани, на жаль цього року пішов з життя останній ветеран нашого села. Їм присвячуються щирі слова синівської вдячності і шани за ратний подвиг, за те, що звільнили світ від коричневої чуми.

 

Ведучий. У віках залишається світла пам’ять про тих, хто поліг на полях війни. Це потрібно насамперед нам, живим, щоб знати ціну миру, за яку герої ішли на смерть, щоб створити добробут Батьківщини. Біля школи височить пам’ятник, який увіковічнює пам’ять тим, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Неспокійно і зараз на нашій землі. Наші земляки також

воюють на сході нашої держави, зберігаючи нам мир і спокій. Загинуло там багато дітей, батьків братів та коханих. Тож давайте сьогодні хвилиною мовчання вшануємо їх пам’ять.

Учень. Ми землю любимо свою,

Красиву і величну,

Яку в жорстокому бою

Нам зберегли навічно.

Хай пам’ять нас веде

В роки далекі, грізні.

Учень. Вічна слава солдату-герою

І солдатові без нагород –

Хто загинув хоробро у бою,

Захищаючи рідний народ.

Ведуча. Ось і підходить до кінця наш урок.

Шануймося, браття, як сонце шанує село,

Як неба росиця шанує землі материнство,

Як пісня тужлива шанує забуте село,

Як старість шанує дзвінке світлооке дитинство.

Шануйтеся, браття, синівством звіряймо свій шлях.

Ведучий. Лиш той, хто шанує – не згине за обрієм часу

І той, хто достойно несе крізь негоди цю чашу,

Знайде пошанівок і в помислах, і у віках

Шануймося, браття, не зрадьмо батьківський поріг.

Ведуча. 

Бо той, хто зневажить начала святий оберіг,

Той буде забутим любов’ю і сином, і Богом.

Шануймося, браття, будімо оглухлі серця,

 

Іуд не вродимо у нашім освяченім храмі,

Хто нас пошанує за Пастора і за Отця,

Хай стане любов України навіки над ними.

Ведичий. Всім сонячних ранків і радості в хату,

Друзів багато не тільки на свято. 

Миру в родинах, плоду на вітах,

Щастя, здоров’я на многії літа! 

Ведуча. Ось на цьому слові бувайте здорові.

Пісня про Україну.