Розробка виховного заходу до днів пам'яті Т.Г. Шевченка "Я хочу, щоб моя свічечка горіла найясніше"

Мета. Ознайомити дітей з життєвим та творчим шляхом Т.Г. Шевченка та епоху, в яку він жив. Довести, що Шевченко - народний художник, поет, пісняр. Розвивати пізнавальний інтерес, навички виразного та емоційного читання. Виховувати почуття глибокої шани та поваги до народного співця, любов до рідної землі.

 

Матеріал. Український рушник, портрет Т.Г. Шевченка, ілюстрації до його творів, скатертина, ікона, свічка, головні убори-циліндри, збірник творів «Кобзар», ілюстрації дитячих років Шевченка, баян, напис «Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше».

До прикрашеної кімнати під наспівну мелодію на слова Т. Шевченка заходять діти і стають півколом.

Ведуча. Доброго дня. шановні гості, доброго дня любі діти!

•        Чи знаєте, хто це дивиться на нас з портрета?
•       Що ви знаєте про цю людину?
•       Чому портрети Шевченка є майже в кожній класній кімнаті нашої

школи?

•       Чим же він заслужив таку пошану українських дітей і всього українського народу? Чому його так поважають і люблять? Чому пам'ятають?
•        Сьогодні ми з вами повернемося у ті далекі старі часи, коли жив

Т.Г. Шевченко, дізнаємося про те, як раніше жили люди. Як звичайний сільський хлопчина з кріпацької сім'ї став таким відомим художником і поетом. Як боровся проти панів, як мріяв про те, щоб люди були вільними і освіченими, щоб кожна сім'я мала свій клаптик землі.

Щовесни, коли тануть сніги,\

 І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

 Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Сьогодні ми його отут згадаєм.

 Хай прозвучать його палкі слова.

Нехай на святі тут, і з нами

Він в нашім класі справді побува.

Нехай подивиться, як ми його шануєм

 Як залюбки вірші його вчимо.

 Як ми його всі любимо сердечно.

І пам'ять поміж люди несемо.

Благословляємо той день прекрасний,

Коли з'явився ти на білий світ.

Ти будеш жити - доки України,

Ти будеш з нами ще багато літ.

Ведуча дитина.

Давним-давно, у ті далекі важкі часи жили люди: бідні і багаті. Багатіями були пани: ліниві, жадібні, жорстокі. Бідними: селяни – кріпаки, добрі і працьовиті люди. Пани примушували кріпаків працювати на себе. Кожного дня, окрім неділі, багатії зганяли селян до себе на роботу, панщину, в поле та доглядати за худобою. Тобто, виконувати всю брудну і важку роботу.

Дитина. 

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні,

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві…

Ведуча дитина.

У ті далекі часи, у бідній сільській кріпацькій хаті у сім'ї Шевченків народився  хлопчик на ім'я Тарасик. (Ілюстрація)

Дитина.

В похилій хаті, край села,

Над ставом тихим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Ведуча дитина.

 

У сім'ї було шестеро дітей, Тарасик був найменшим. А ще мати Катерина, батько Григорій та дід Іван. Усього сім'я налічувала 9 чоловік.             

Піклувалася про Тарасика добра сестра Катерина. Радісним для хлопчика був день неділя, коли вся сім'я збиралася разом, бо на панщину в цей день  людей не гнали. Тоді Тарасик не відходив від діда Івана: дуже цікаво було слухати хлопчику розповіді про славних запорозьких козаків. А як співав дід!  Що й казати! А ще у неділю під хатою у Шевченків збиралося чимало селян. Тоді дід Іван виносив велику церковну книгу і читав, а ще грав на кобзі. Неділя була у них, як свято.  Ілюстрація.             

Дуже бідно жила сім'я Шевченків. І щоб нагодувати всіх треба було багато  працювати, аби не померти з голоду. З раннього ранку і до пізнього вечора і працювала Тарасикова мама. Жінки, які мали малесеньких дітей, теж були вимушені йти на панщину. І матерям нічого не залишалося, як брати дитину  в поле.

Пізніше Шевченко писатиме:

Дитина.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася, не спочивать.

Пішла в снопи,пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку, під снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила і ніби сном

Над сином сидя задрімала.

 

І сниться їй той син Іван:

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий.

На вольній бачиться, бой сам

Уже не панський, а на волі

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть.

 

А діточки обід несуть

І усміхнулася небога…

Проснулася - нема нічого.

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила.

Та щоб дожать до ланового

Ще копу дожинать пішла.

Ведуча дитина.

Ріс Тарасик розумною і допитливою дитиною. Усе хотів знати.

Інсценізація.

До кімнати входить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на стіл. До неї підходить хлопчик і сідає поруч.

Тарасик.

- Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 Мати.

 -Так, синочку, правда.

 Тарасик.

 -А чому так багато зірок на небі?

Мати.

-А це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка згасне, зірочка  падає. Бачив?

Тарасик.

- Бачив, матусю, бачив…

Матусечко, а чому одні зірочки ясні,

великі, а інші ледь видно?

 Мати.

 -Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічечка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарасик.

- Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила най- ясніше.

Мати.

 - Старайся, мій хлопчику … (гладить по голівці, поправляє волосся.)

Дитина.

 Як гірко, як нестерпно жаль,

 Що долі нам нема з тобою.

Ми вбогі, змучені раби.

 Не знаєм радісної днини.

 Нам вік приходиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Дитина.

Промовиш слово і - нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди - з краю вкрай

Лютує рабство ненависне.

Дитина.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами вмитій,

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Дитина.

Ну хто замінить вам мене.

Рожеві квіти нещасливі.

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Ведуча дитина.

Дивлячись на своїх дітей батько помітив, що його Тарас росте особливою дитиною. У сім років Тарас почав вчитися грамоті. Першим учителем хлопця був його батько, Григорій Іванович. Весь час хлопчик хоче знайти ті стовпи, що небо підпирають. А хлопчика цікавило все…

Звучить журлива мелодія. Інсценізація.

 

 

1-й чумак.

 -Гей, хлопче, чи далеко до села?

 Тарас.

 - Ні. Вже недалеко. Село он там, за переліском.

2-й чумак.

 - А куди ти оце проти ночі сам мандруєш?

 Тарас.

 -Іду ті стовпи шукати, що небо підпирають.

(чумаки сміються)

1-й чумак.

 -Ой далеко тобі, хлопче, йти. За все життя не дійдеш. Ось

Підростеш, врозумієш, тоді й підеш в таку далеку дорогу.

 2-й чумак.

 -Сідай на воза. Ми тебе додому підвеземо.

Виходить мати.

Мати.

 -Ой, де ж це мій синок запропастився?

 Чи не бачили хлопчика такого малого, люди добрі? Синочка мого!

 1-й чумак.

 -Чи не він ото дрімає у нас на возі?

 Мати.

 - Ой, Тарасику, де ж ти був?

Тарас.

 -Мамо! Я ходив стовпи шукати ті, що небо тримають. Кажуть, дуже далеко вони. Підросту - тоді піду.

Ведуча дитина.

Минав час. Хлопчик ріс. Та з голови Тараса не йшла думка про те, чому одні люди не працюють, а мають усе, а інші гнуть спини на панщині і не мають нічого. Він бачив, якою змореною і знесиленою приходила з поля мати, як важко працював батько, в яких злиднях жили всі люди.

Зненавидів Тарас багатіїв. Згодом став замисленим, ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах. За це його в сім’ї призвали  «малим приблудою».

Ведуча дитина.

Коли Тарасові виповнилося 9 років - померла його мама, знесилена тяжкою працею. Батько одружився на іншій жінці. Тож в сім’ю прийшла мачуха, яка незлюбила хлопчика, не дбала про нього, а іноді й била.

Малого Тараса згодом віддали до дяка в науку. Та ніякої науки хлопчик не отримав. Він бачив тільки п’яного дяка та його знущання.(Ілюстрація)

Ведуча дитина.

Одного разу дяк прийшов п’яний і спитав:

•              Хто з вас ходив у комору і взяв гроші?
•             Ніхто не ходив.- Відповіли учні.

Тоді дяк вирішив дати кожному з дітей по тридцять різок. І щоб це зробив самеТарас. Тарас відмовився. Діти розбіглися.

-То ви були п’яні і забули, куди гроші поклали.Дяк розлючений став ловити хлопчика. Та не впіймав його. А коли дяк спав, Тарас малював.  Аж побачив у кутку на сундуці різки, якими вчитель часто бив його товаришів. Тоді хлопчик узяв одну різку і так відшмагав п’яного дяка, що той кричав так, ніби його кинули у вогонь. Потім Тарас узяв торбу, закинув її на плече та й пішов між люди, аби його науки навчили.

Довго згадували цей вчинок його товариші, та вчитися з ними Тарасові не довелося.

Дитина.

Давно те діялось. Ще в школі

Таки в учителя –дяка

Гарненько вкраду п’ятака.

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге та й куплю

Паперу аркуш.

І зроблю маленьку книжечку.

Хрестами кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду,

Або «Три царіє со дари».

Та сам собі у бур’яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.    

                       (Ілюстрація)

Ведуча дитина

Змалку у Тараса виявився хист до малювання. Це було не звичайне дитяче захоплення. Він малював де тільки міг: на стіні, на аркуші, на дверях, на звичайній дерев’яній дошці. А малював вугіллям, крейдою, олівцем.

Прагнення навчитися малювати водило хлопчика від села до села у пошуках вчителя. Був Тарас і за наймита: рубав дрова, носив воду, терпів знущання свого хазяїна.

Згодом його батько тяжко захворів. Помираючи, розпорядився майном.

- Одному синові залишаю конюшню, другому - весь реманент. Трьом дочкам  Катерині, Марії та Ярині - материну скриню і все,що в скрині є.

- Тарас! Де Тарас? Підійди до мене: тобі, Тарасе, нічого з майна не лишаю. З тебе буде або щось велике - тоді не треба майна, або буде велике ледащо, то майно тобі не допоможе.

Ведуча дитина.

Батько Григорій ніби пророкував Тарасові долю. Так і зостався хлопець круглою сиротою.

Згодом Тарас іде в найми пасти ягнят. У вільний від роботи час читає і малює. Але дуже хочеться хлопчику знайти людину, яка б навчила його малярству. Найближчою його подругою була сільська дівчина Оксана.

Інсценізація

Оксана.

- Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе! Давай я сльози витру. Не сумуй ,Тарасику. Адже, кажуть, найкраще всіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш.От виростеш і будеш маляром!

 Еге ж?

Тарас.

 - Еге ж, маляром.

 Оксана.

- І ти розмалюєш нашу хату?!

Тарас.

 Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.  Ні! Я не ледащо! Я буду - таки маляром!

Оксана.

 - Авжеж, будеш! А що ти ледащо - то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий! Вони ж питочки хочуть…

Ведуча дитина.

Та замість того, щоб пасти овець, Тарас залізав у бур’яни і малював на клаптях паперу всякі малюнки. А череда так і розбігалася на всі боки. Не на пастуха Тарас родився. Його тягло до малярства.

Згодом один сільський маляр погодився  навчити Тараса малювати, але наказав принести дозвіл на науку від пана. А тому панові та дуже сподобався Тарас. От він взяв його до себе козачком. Звали того пана Енгельгард.

Ведуча дитина.

Одного разу пан з панею поїхали на бал. А хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платова. Та був спійманий і жорстоко побитий. Але Енгельгард все ж таки хотів мати власного художника ,то і віддав хлопця на чотири роки до художника Ширяєва на навчання.

 (Ілюстрація.)

Саме тоді і почав писати свої вірші Тарас Шевченко.

Дуже любив Тарас своє село, його мальовничу природу. Довго дивився на сонце, як воно сходить і заходить, слухав тьохкання соловейка, спостерігав за стрімкою річечкою, за цвітінням садів. І це його дуже звеселяло.Тарас пише нові вірші.

Дитина.

Встала й весна,

Чорну землю сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила.

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічає.

Дитина.

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

 

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх.

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Дитина.

Дивлюсь, аж світає,

Край неба палає.

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі поволі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

Ведуча дитина.

А вірш «Зацвіла в долині» згодом став піснею. 

Діти виконують пісню «Зацвіла в долині».

Зацвіла в долині

 Червона калина.

 Ніби засміялась

 Дівчина – дитина.

 

Любо-любо стало,

 Пташечка зраділа.

 Пташечка зраділа

 І защебетала.

Дитина.

Тече вода з - під явора,

Яром на долину.

 Пишається над водою

 Червона калина.

 

Пишається калинонька,

Явір молодіє.

 А кругом їх верболози

 Й лози зеленіють.

 

Тече вода із-за гаю

 Та попід горою.

 Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

А качечка випливає

 З качуром за ними.

 Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Ведуча дитина.

Дивлячись на життя селян-кріпаків Шевченко пише вірші про їх тяжку долю. Він не може змиритися з тою неправдою, яка панувала не тільки в селі, а й на всій Україні.

Пізніше він здобуває вищу освіту, знайомиться з талановитими художниками Сошенком, Брюловим, Жуковським. Друзі вирішили визволити його з кріпацтва. Вони продали портрет Брюлова і за 2500 карбованців викупили Тараса у поміщика.

                     Інсценізація

(Іде сумний Тарас. Назустріч йому товариші в циліндрах)

1-й товариш.

-Все, Тарасе. Портрет Брюлова ми продали, великі гроші вторгували.

2-й товариш.

- Викупили тебе в пана. Тепер ти вільний!

Тарас. (зраділо)

- Значить я тепер можу вчитися! Як я вам вдячний!

Я стану художником! Змалюю всю Україну, всі її куточки, вбогі та такі прекрасні та рідні!...

Ведуча дитина.

Недовго довелося Тарасові вільно писати свої твори. Його було заарештовано і заслано в далекі степи. Десять довгих років на засланні без права писати й малювати. Та незважаючи на заборону, поет продовжував писати й малювати. Крадькома він писав вірші у «захалявні книжечки», які ховав за халяву чобота.Астворив Шевченко понад 400 малюнків, виконаних олівцем.

Дуже любив Тарас свою мальовничу Україну, її працьовитих людей, вражаючу красу рідного краю. Саме на засланні, у в’язниці, він пише вірш «Зоре моя вечірняя», який пізніше стає піснею.

Діти виконують пісню.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою.

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

 

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

 

Як широка сокорина

Віти розпустила.

А над самою водою

Верба похилилась.

Дитина.

Сонце заходить, гори чорніють.

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть.

А я дивлюся і серцем лину

В темний садочок на Україні.

 Лину я лину, думу гадаю.

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Дитина.

Не гріє сонце на чужині.

А дома надто вже пекло.

Мені невесело було.

Й на нашій славній Україні

Ніхто любив мене, вітав,

І я хилився ні до кого,

Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав.

Ведуча дитина.

Після довгих років неволі Шевченка випустили з в’язниці. Було йому вже 44 роки. Він став хворим, слабким, змученим. Три роки боровся зі своєю важкою недугою, яка на засланні підкосила його здоров’я.

10 березня 1861 року перестало битися серце сина України Тараса Шевченка. Прожив лише 47 років. Із них 24 був кріпаком, 10 у неволі. 3 під наглядом царської поліції… і тільки 9 років  вільною людиною…

Народ виконав його заповіт. Поховали Шевченка за його заповітом на Чернечій горі, біля міста Канева, над Дніпром. 

Звучить запис «Заповіту».

(Показ на карті України місця поховання)  

Ведуча дитина.

- А тепер, уявіть: просто зараз до нас на свої іменини зайшов Тарас Григорович.  Про що б ви йому розповіли?

Я б розповів про рідну Україну,

І він зрадів би, що вона жива.

Що недаремно він про неї мріяв,

Їй найщиріші присвятив слова.

Я б розказала, що Вкраїна незалежна.

На ноги, хоч повільно, та стає.

І хоч буває всім нам дуже важко,

Та все ж майбутнє в України є!

 

Ми віримо, що все лихе минеться,

І ми позбудемось усіх-усіх незгод.

Бо недаремно вибрав Президента,

Із вірою в майбутнє, наш народ.

Ведуча.

І справдилося Шевченкове слово. Україна скинула ярмо панства і неволі. З великою шаною і любов’ю буде згадувати український народ великого поета, художника, борця за волю народу  Т.Г. Шевченка.

Всі присутні виконують Гімн України.