Тема: «Замордовані голодом»(До дня пам’яті жертв Голодомору)

Мета: ознайомити учнів із страшними подіями 1932-1933 року, показати причини і наслідки голодомору; виховувати співчуття, людяність, патріотизм, усвідомлення себе частинкою української історії.

Обладнання: свічки, ваза з колосками, рушник, аудіозапис, мультимедійна дошка

Тип уроку: урок-реквієм

Хід заходу

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми і мети заходу

Епіграф до уроку

Пекельні цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов проклятий оживе

Рік тридцять третій.

Голод…голод…

ІІІ. Слово вчителя

Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей та вичерпного поіменного списку жертв. За підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.  Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис. осіб.  

5 фактів про Голодомор:

1. Голодомор в Україні тривав 17 місяців – з квітня 1932 року до листопада 1933 року. За різними даними, загинуло від 4 до 7 млн людей, хоча деякі історики вказують про 10-11 млн загиблих.

2. Навесні 1933 року, кажуть історики, в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня.

3. У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

4. За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення та розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

5. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

(звучить музика «Реквієм за мрією»)

Учениця читає вірш:

Свічка-пам’ять

Знов прокинулись ранки холодні.
Дощ хрестами в сніжинках застиг.
Поминаючи мертвих сьогодні,
Ми рятуєм майбутнє живих.

День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Без притулку у храмі Господнім,
Поміж хвилями Лети-ріки
Стогнуть душі, бо в серці народнім
Проросли забуття колючки.

Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…

Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою захисти.

Вчитель: Діти, давайте запалимо свічки та вшануємо пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання.

(триває хвилина мовчання, діти тримають у руках свічки)
Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.

Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.

Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.

Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

Ви бачите на столі колоски. Колоски – це печальний символ Голодомору. "Закон про п'ять колосків з'явився він у 1932 році. Тоді Сталін підписав закон, який передбачав мінімум 10 років в'язниці, максимум – розстріл, за крадіжку з колгоспів. Прозвали його "Закон про п'ять колосків" за те, що навіть кілька зібраних без дозволу колосків приводили до розстрілу.

Багато хто, виживав, поїдаючи мертвих тварин: котів, собак, птахів, щурів, навіть деяких жуків. Крім цього, люди харчувалися рослинами: кропива, листя деяких дерев і навіть їх кора. Були зареєстровані досить часті випадки канібалізму.

За весь час голодомору загинуло приблизно 3 – 3,5 мільйонів людей. А взимку люди гинули особливо часто: 24 людини у хвилину. З них було понад 80 відсотків українців, трохи менше 5 відсотків росіян, а інші: євреї, поляки, білоруси, болгари. Але точних даних немає, тому що всі документи були відразу ж знищені. Історики, говорячи про втрати, розходяться в цифрах від 2 мільйонів до 10.

Голодомор 1932-1933: коли він був визнаний геноцидом?

Це сталося в 2006 році. Тоді Верховна Рада України офіційно назвала голодом 32-33 років геноцидом українського народу. Цю ініціативу підтримало понад 20 країн по всьому світу.

(перегляд відеоролика «Ти приніс мені яблуко?»)

Вчитель: Тяжко говорити про ті страшні часи. Але письменники, долаючи біль і розпач, бралися до пера, щоб розповісти читачам про страшний Голодомор. Багато віршів, оповідань, новел написано на цю болючу тему. Хочу вам зачитати мініатюру Віталія Савчука «Микитка»

Микитка

Як же ж тільки гарно! Як же ж тільки тепло і радісно! Микитка стояв біля широкого жовтого пшеничного поля і усміхався сонечку. Його огортали промінці і теплий подих літнього погоднього вітерця. Навколо кружляли різнобарвні метелики, пролітали джмелі і безліч маленьких і великих комашок. Десь із гаю долетіла кулеметною чергою сорочина скоромовка, на відгук їй озвалася зозуля. Микитка почав рахувати її кування, а раптом справдиться і він проживе так багато років.

Вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять… тридцять шість… сорок вісім…

Та раптом його вихватила з ліку якась стурбованість. Ой, лишенько! Що ж це він стоїть тут марнує час! Сонечко он вже як високо, за півдня перевалює, матінка в полі чекає харчі, а він тут… Микитка миттю зривається з місця і чимдужч біжить по польовій дорозі до іншого поля, де мама, з іншими жінками жнуть ниву. Від його швидкого, босоногого бігу слідом здіймається курява, гарячий пил клубочиться деякий час над шляхом, а потім сідає на траву, дорогу, квіти. Та Микитка вже далеко. Ось ще трошки, перебігти через маленьку, в’юнку річечку, що вже майже висохла на цей час, подолати пригорок і там буде поле.

Злетів стрімко до берега, з розгону по мілині, та так що бризки розлетілися на декілька метрів і вбік і в гору, та падаючи вниз поцілували сонячний промінчик, та й утворили маленьку райдугу.

Раптом щось сірпнуло малого Микитку за ногу! Втративши рівновагу хлопча з усього духу впало на землю! Від удару Микита задихнувся. Він лежав на землі і намагався вхопити бодай ковток повітря, як рибина на березі відкривав і закривав рота, та все марно! В грудях пекло, в очах йшли кола… з торбинки, що випала з рук Микитки вилетіли харчі…буханець хліба відкотився від хлопця і впав у болото на березі, жбанець з молоком випав і молоко потекло тонкою цівкою по землі до берега, та почало змішуватись з водою, утворюючи мутний, сивий потічок, що підхоплювала течія і несла десь далі, і далі…

Від повного безсилля і болю в Микитки з оченят покотилися сльози. Мама! Як же ж вона тепер буде?! Голодна!... Не доніс!...

В сірій, холодній хатині на ліжку, закутаний в якісь лахміття, лежав хлопчик.

Змарніле, висохле обличчя було бліде і майже прозоре. Нестрижена, солом’яна чуприна майже закривала очі і ніс. На чолі виступили краплинки поту і окремі пасма прилипли до нього. Лежав майже нерухомо. Наче спав, та раптом дитина зробила декілька судомних ковтків ротом. Наче хотів ковтнути повітря і затих.

З куточків очей викотились сльозинки… ще теплі… ледь мутнуваті, як оте молоко розбавлене річковою водою…

Не доніс…

Вчитель:

Які почуття викликав у вас прослуханий твір?

(відповіді учнів)

Пропоную вам переглянути відеоролик «Який на смак хліб, що його їли в Голодомор?»

Вчитель: Ви щасливі діти, які маєте що їсти, у що вдягнутися. Батьки виконують ваші забаганки. Прилавки в магазинах ломляться від різноманіття продуктів на будь-який вибір і смак. Вам важко уявити, як це не мати в хаті хліба, як ділити крихітку хліба.

Савчук Віталій  Мініатюра «Скоринка»

Певно це правильно, - не вірити у прикмети? Ганна сама себе запитувала подумки, і відразу ж сама собі відповідала – правда! Ось з ранку прокинулася нині, а голова така важка, сон такий предурний наснився, що чоло вкрите було краплинами поту. Та врешті все вдалося. І до міста дісталася швидко, осінній морозець скував болото на шляху і не довелося плестися як корова на льоду, і вдало обміняла деякі залишки одягу на цілих пів торбинки дерті і невеликий камінчик солі. Та найбільше її тішило те, що вдалося здобути скоринку майже справжнього хліба! Нічого що він був кольором як сіра земля, нічого що черствий, як каменюка, але від нього пахло житом!!! Не половою, не смердючою прілою дертею, не насінням бур’янів, а ЖИТОМ!!! Дивно, думала собі Ганна, що пам’ятаю я той запах… 

Вечоріло. До хати лишалося ще зовсім небагато. Через село хвилин десять йти, а може зрізати ярком? Так швидше буде. Певно Катруся вже зачекалася на неї. Додому, як швидше. Ганна повернула праворуч у яр біля села, дарма що ледве пересувала ноги і в голові паморочилося від духу, що йшов зі згортку захованому в пазусі. Мало не рачки вилізла на той бік яру, обтрусила змерзлі руки від зів’ялої, як її колишня краса, трави і рушила додому. 

На подвір’я дісталася майже по темному. Відчинила двері і з порогу загукала: 

- Донечко! Катруся! Йди дитино сюди! Мама тобі їстоньки принесла! Зараз тільки роздягнуся і ми щось з тобою зготуємо. 

Але у відповідь було тихо. Оглядаючи кімнату Ганна не відразу помітила доньку. Та сиділа на лаві біля вікна і поклавши голівку на рученята, дивилася у вікно. 

- Катю, доня!? 

Неначе блискавка вдарила у голову жінці. Ледве пересуваючи від ляку ноги, Ганна повільно наблизилася до дитини. Вона стояла і не могла простягти до дитячого гострокутного плеча руки. Від жаху тіло жінки трусило наче в пропасниці. Очами йшли кола, у вухах бемкало так потужно, наче вона стояла біля самого великого церковного дзвона! Врешті Ганна не витримала і впала на коліна позаду дитини. ЇЇ руки вчепилися у холодне дитяче тіло. Ганна завмерла. Тільки стиха скиміла від безсилля, та з очей котилися гіркі, пекучі сльози… 

Через два дні їх знайшов сусіда. Вони так і сиділи, - Катя на лаві, а Ганна долі охопивши дочку за тільце. На столі миші доїдали останні крихти черствої житньої скоринки… 

Учениця читає вірш:

Пам'ять серця

Зворушує мелодія скорботи.
В уяві 33-ій постає.
Незримий відчуваю дотик
Трагедії, що всі думки снує.

Щаслива, бо не бачила я лиха,
Не бачила, як просто на очах
Від голоду вмирає тихо-тихо
Дитя мале у мами на руках.

А смерть-сновида знов людей чатує,
Тенета розставляє смертні скрізь.
Нещадний голод селами лютує,
Вмивається в гіркому морі сліз.
Давно не чути голосу людського,
Ні кішки, ні собак нема ніде.
Горобчики цвірінькають довкола,
Та око зголодніле їх знайде…

- У чому винні Ви, старенька мати?
- Чому голодне стихло немовля?
Хто відповідь правдиву зможе дати?
Лиш пам'ять серця з болем промовля:

- Могли б вони ще жити і творити,
Вітчизну прославляти у віках.
Та голод неможливо припинити,
Якщо він «запланований в верхах».

Ніде нехай такого більш не буде!
Хай день новий життя несе нове.
Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!
В достатку Україна хай живе!

ІV. Підведення підсумків

Дорогі діти, я бажаю, щоб ви ніколи не стали свідками таких страшних подій як Голодомор. Щоб у ваших оселях завжди був достаток. Я хочу, щоб ви цінували те, що маєте, і пам’ятали про ті страшні події в історії нашого народу 1932-1933 років. Нехай Голодомор ніколи більше не повториться. Миру нам і злагоди в країні.