Виховна година "Рушник, що вміє розмовляти".

 

Тема.  Рушник , що вміє розмовляти.

Мета: ознайомити учнів із найдавнішим видом рукотворних мистецтв- народною вишивкою, красою, яка віддзеркалює наш внутрішній світ, нашу особистість; простежити тісне переплетення мотивів вишивки і поетичного слова; спонукати до вивчення і залучення до різних видів народної творчості; виховувати у молоді шанобливе ставлення до традицій і творчих надбань українського народу

Обладнання: макет української хати, тиночок з квітами , гілочки дерев, хрещатий барвінок, вишитий вузенький  рушник, яким потрібно зробити доріжку у світ від хати(ця композиція стоїть на столі); на дошці написана тема, яка обвита різними рушниками, тематичні плакати, вислови про рушник, на стільчику лежить шиття(клаптик тканини заправлена в п’яльця з фрагментом вишивки); на парті лежить хліб-сіль на вишитому рушнику

Музичне оформлення : магнітофон, «Пісня про рушник», «Два кольори»

Хід уроку

Вчитель.

 Ти стоїш , небагата й непишна,

Виглядаючи з саду в луг.

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Ти приймала і щастя і лихо,

Поважала мій труд і піт.

Із-під сірої стріхи

Ти дивилася жадібно в світ.

Відчинила ти лагідно двері

Для нового життя і добра,

Друзів кликала до вечері,

Рідна хата моя стара.

 

Так В.Симоненко згадував про свою хату- традиційне українське житло. Недарма порівнюють її із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція – справжній солом’яно-глиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть. Хата не тільки служила житлом для сімї хлібороба, але й була місцем, де удосконалювалось народне мистецтво вишивки. Саме у домашньому затишку український подільський ниткопис починав господарювати на рушниках, жіночих та чоловічих сорочках , поясах. Ці рукотворні дива несуть у собі надзвичайну історичну цінну інформацію про побут, господарство, вірування, звичаї та обряди наших предків. Це справді полотняна книга віків.

 

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним гожим словом вшанувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

 

Рушник – символ великої любові й незрадливості.

Ти вишивала рушники на долю,

Червоний хрестик, чорний – як життя.

Надії, згадки, радощі і болі

В піснях лягали на твоє шиття. З.Кучерява.

Ось жіночі руки ніжно беруть біле полотно і стібок за стібком вимережують долю. І кожному , хто покидав рідну домівку, обов’язково мати давала оберіг на щастя – вишитий рушник.

А мати вишивала рушники

Думками й українськими піснями,

І слалися дорогами нитки,

І йшли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починається і доля,

І зустріч, і прощання, і розлуки,

І житні колоски на тому полі,

Де сонце гладить материні руки.

Приходять і тепер в безодні ночі

Ті рушники, волошками розшиті,

І дивляться з них материні очі,

І чорнобривці, росами умиті.

А мати вишивала рушники

Піснями й калинами край дороги.

Ішли у даль життєвії стежки,

Неначе журавлі в осінню пору.

Учениця. Українські рушники-це дійсно думи, безмежні пісні, заспівані розмаїтими засобами ткання, вишивання, вибійки та малярства. Рушники з глибокої давнини служили символом духовної краси і моральних чеснот кожної людини і супроводжували наших предків від народження до смерті.

Учень. Рушники використовувалися для побутових і обрядових цілей: рушниками прикрашали ікони, виставлені на покуті, з рушниками зустрічали гостей; намітка – головний убір заміжньої жінки- також являла собою довгий , іноді до восьми метрів, рушник.

Учениця. Якщо нашій пісні пощастило деякою мірою в тому, що її збирали і досліджували видатні вчені, патріоти-ентузіасти, починаючи з кінця ХУІІІ століття, то рушникові  так не пощастило.

Доля рушника була набагато гірша, коли не зовсім сумна.

Учень. Дослідженням і збиранням рушників ніхто по-справжньому , по-науковому не займався, якщо зважати на деякі епізодичні статті з цього приводу та невеличкі збірки рушників ентузіастів – любителів і вчених – етнографів – знавців народного мистецтва, таких як Яворницький, Щербаківський, Біляшівський.

Учениця. Для нашої національної культури та її розвитку це велика втрата, бо зараз , якби ми і захотіли зібрати з усієї України справжні самобутні рушники і дослідити їх, то це нам здебільшого вже не вдалося б , бо багато зразків зникло з побуту, а багато переродилося і втратило свій самобутній характер.

Учитель. Хата без рушників, як казали в народі , що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі , відтак і господині. По тому , скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку , її дочок. Ніщо так не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, як ці вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, оцінювалися справжніми пошанувачами.

З дитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов’ї

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в’юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий

Кохання, і пісні, і молоду зорю…(Тетяна Пишнюк)

Як ви вже зрозуміли зараз ми з вами поговоримо про символи на рушниках ,про кольори

Учень. Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, проте кожен регіон мав свої відмінності за формою, способом виготовлення, оздобленням, кольоровою гамою. На Поділлі були традиційними геометричні рушники з малюнками жіночих фігурок, пташок, тварин.

Учениця. Кожен район України має свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраві барвисті відтінки, то на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважали рослинні орнаменти червоного, чорного та синього кольорів. А от для корінного Полісся здебільшого характерний червоний та чорний.

Учень. Рушники, які часто розвішували над вікнами і дверима, мали оберігати оселю від усього нечистого, що могло до неї потрапити, тому і орнамент, і візерунки відігравали роль оберегів, символічних позначень дуже важливих для людини предметів і явищ.

Учениця.1 Ромб з крапкою посередині означав засіяну ниву

2Вазон чи квітка – дерево життя,

3Розети- сонячне благословення,

4Людська фігурка, немов з дитячого малюнка – знак берегині, богині хатнього вогнища,

5Виноград- символ добробуту, щасливого одруження; він розкриває нам радість і красу створення сімї. Сад, виноград- це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. На Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.

6Барвінок- символ немеркнучого життя,

7Яблуко- символ кохання.

8Птахи- то символ людської душі. На родинних рушниках , де вишите розлоге Дерево життя, птахів вишивали фантастичними. Розташовували їх при корені, середині стовбура на віттях з обох боків дерева. Це свідчило про міцність та незнищенність роду.

1Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують, якщо їх вишили не парно, але… все це ще попереду, бо «соловей щебече, собі пару кличе…» цих пташок найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує продовження роду.

2Пави – птахи дуже поважні, бо завжди розсідаються на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення- вінець чи вінок.

3Пава- це жар-птиця. Що несе в собі сонячну енергію, розвиток, вона – птах сімейного щастя.

 4Соколи, голуби, півні символізують шлюбну пару. Характерною ознакою весільного рушника є розміщення птахів один од одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять біля основи дерева – символу нової сімї.

5Ластівка- вірна супутниця людської оселі. Ця пташка завжди несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пори для створення сімї та зміцнення господарства.

6Червоні і чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба, наша споконвічна доля.

Учень. Серед поширених мотивів на рушниках – образ дерева життя, який являє собою своєрідну модель роду людського як організацію світу у просторі і часі. Тут ми зустрічаємо магічне число. Дерево починає рости із землі, потім поступово вгорі розгалужується на три гілки.

Учениця. Є й інший варіант, коли дерево проростає із зернини – це символ жіночого начала, яка несе ідею життя і родючості.

Учень. Цікава деталь: коли починали ткати весільні рушники, чоловікам заборонялось заходити до хати. Працювали тільки в середу, п’ятницю або суботу, так звані жіночі дні.

Учитель. Коли питаєш вишивали?...

Вночі, при світлі каганця,

Пісень все більш сумних співали,

Що аж заходились серця,

Немовби від трутного зілля…

Оцей – весь вік при образах,

А той , веселий, до весілля-

Не сором людям показать..

Уважно слухаю.

Боюся порушить розповідь її.

Красиві рушники, бабусю,

Я краще вишию свої.

Народна творчість багата на прислів’я, приказки, пісні , поезії про рушник. Давайте зараз ми їх пригадаємо у такий спосіб .Вашій увазі будуть представлені початки, або закінчення прислів’я а вам доповнити або початок, або кінець.

Ну що ж почнемо.

………………………………………., що сімя без дітей.

Рушник на кілочку--……………………………………….

……………………………………………золотії перстенечки міняли.

Не лінуйся , дівонько, рушники вишивати , …………………………..

 

Учитель. Він причаївся на бильці мойого ліжка-

Вишиваний із країв пташками та вишнями.

Увесь білий, а впоперек – червона стрічка,

Наче сонця схід над криницею…

Вишивала бабуся його молодою

Тягнула голкою радість і біль,

І вплітався рушник цей в щербату долю,

А на ньому –хліб і сіль…

Учень. Хліб і рушник –одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності як українського , так і інших сусідніх народів.

Учениця. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Рушник пройшов крізь віки; він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею; він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.

Учень. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними , в кращому розумінні цього слова, хизувалися- гостям і сусідам неодмінно показували посаг , виготовлений дівчиною на виданні.

Учениця.Колись було, що дівчинці тільки 10 років сповнилося, а мати для неї починала посаг готувати-хустки, намисто, барвисті тканини, а на рушники сама полотно ткала. Довгими зимовими вечорами особливо любовно вишивала дівчина сватальні або плечові рушники, які сватам треба було подавати. Вони були з тонкого полотна.

У коморі сволок-

На ньому рушників сорок.

Біжіте, принесіте,

Боярів прикрасіте!

Сорок. Серед них були вишиті і не вишиті. Одні для роботи, а інші-для урочистостей.

Учитель. Моя бабуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає,

І спів птахів, і щебет пташенят.

Навік з’єдналось чорне і червоне-

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу – малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

(Пісня А.Гросу «Ой рушник –рушничок»)

Учитель.Ми розучилися бачити в рушниках своєрідний літопис життя. Так поступово і переривається цей ниткопис. Гірка доля в наших рушників… Як білі птиці з червоно-чорними позначками на крилах відлетіли вони в незнаний вирій, розгубились десь, розійшлися по людях і родичах, а то й зникли в крутоверті сучасності. Переплелось у тих рушниках, як у пісні два кольори.(фрагмент пісні «Два кольори») Рушники почали помирати на хрестах по кладовищах. Молоде покоління, гадаючи , що рушник непотріб, виносили їх на цвинтар, пов’язували ними хрести. Під дощем, вітром снігом умирали рушники – символи.

Рушничок на стіні-давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов’ї.

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло,

Хай цей символ сусідить ся вічно

 В нашій хаті на мир , на добро.

Діти, зараз ми попрацюємо в парах і створимо свій рушничок , зі своїми символами.(діти отримують рушники(біле полотно завдовжки 50см.)та набір символів, які вишивали на  них). Склавши рушничок ви маєте пояснити , чому саме ці символи присутні на рушнику.

Ось він- цей витвір мистецтва. Наш український рушник, який пройшов крізь віки, символізуючи чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.

Доріжки білі ненька вишивала

А заполоч блакитну з хвилі брала,

З клубочка свого серця жар- червону,

Із пасма ночі та із смутку – чорну…

П’ять ниточок на голку,

П’ять – під голку,

Ой білий шовку, непокірний шовку!

Швидкі роки ковзнули п’ятірнею

За матір’ю ласкавою моєю.

Та в’ю із хмелю радощі зелені,

Бо вірю я у вишивання нені.

Хто сам малюнок долі вибирає,

Той пустоцвіту у житті не має. (М.Павленко.)