Виховна година. Шахтарський вогник « І є професія одна у мене, яку кажу я з гордістю: шахтар!»

Тема:  Виховна година. Шахтарський вогник « І є професія одна у мене, яку кажу я з гордістю: шахтар!»

Мета:

• ознайомити учнів з історією навчального закладу Луганської області– Золотівського професійного ліцею, який готує шахтарів – представників найпочеснішої професії  Донбасу;
• розповісти про подвиг земляка Ігоря Ігнатьєва, який ціною свого  життя врятував шахту й гірників;
• виховувати почуття порядності, чесності, взаємодопомоги, відповідальності, дисципліни, поважне ставлення до праці шахтарів, активну громадянську позицію.

Обладнання: Засоби ІКТ, електронна презентація, виставка з фото шахтарів -випускників ЗПЛ, вислови про гірників, про шахтарську працю. 

Хід заходу

Епіграф                                                                        Живи і пам’ятай!..

                                                                                      Ігор Ігнатьєв

Звучить музика «Марш Шахтеров»

Слайди (1,2)

Ведучий 1: У центрі Донецького краю, на найвищому місці Донбасу, серед безкраїх степів, що шепочуть степовою ковилою, серед синіх ставків і горбатих териконів Луганщини розташоване невеличке шахтарське містечко Золоте. Золоте – тому що саме тут, на шахті «Карбоніт», з початку XX століття видобувають чорне золото. (Слайд 3)

 

Ведучий 2: Вже майже 90 років Золотівський професійний ліцей - один з найстаріших професійно – технічних закладів України – дає путівку в доросле, самостійне життя представникам найпочеснішої професії для чоловіків нашого регіону – шахтарів.

Ведучий 1:  Шахтарська праця – нелегка, ризикована й небезпечна. Тільки сильні духом чоловіки спроможні пов’язати своє життя з видобутком чорного золота на гора. Життя шахтарів – це доля сміливих, працьовитих і терплячих,  відповідальних, з міцним характером і сталевими нервами. Шахтарі – це сильні духом люди, які йдуть на поєдинок з підземними надрами. Шахтарі – це справжні чоловіки, люди мужньої й важкої професії, які йдуть щозміни, неначе в бій, щоб вугілля, джерело світла й тепла, служило людям своєю енергією. Це справжні герої нашого часу.

Ведучий 2: Ця професія потребує максимальної витримки й самовіддачі, а часто – відваги й справжньої самовідданості. Сьогодні ми поговоримо про подвиг. Здається, що може статися, щоб дії гірника можна було назвати подвигом?

Ведучий 1:  Йдучи вулицями мого міста, мимоволі звертаєш увагу на їх назви. Перед очима перегортаються сторінки історії, постають знайомі імена: Шевченко, Коцюбинський, Леся Українка, Макаренко, Франко, Даль, Менделєєв…

Та одна з центральних вулиць нашого невеликого містечка Золоте, що носила колись назву Рабочая, носить ім’я Ігоря Ігнатьєва. (Слайд 4)

 

Ведуча 2: «… змінити назву вулиці Робітнича на вулицю імені Ігоря Ігнатьєва.» (Рішення Золотівської міської ради народних депутатів).

По цій вулиці я ходжу до Золотівського професійного ліцею, в якому я навчаюсь. Про людину, ім'ям якої названо вулицю, я спитала свого дідуся: "Хто такий Ігор Ігнатьєв?" І дідусь відповів: "Ігор Ігнатьєв - ШАХТАР!!!"

"А чому ім'я саме цього шахтаря носить вулиця? - спитала я. - Адже ми живемо в шахтарському краї, де майже всі шахтарі. І ти, дідусю, теж працюєш на шахті сорок років, і твої тато й мама працювали на шахті." І дідусь мені розповів, що вся наша родина, як і багато інших родин, пов'язана з видобуванням вугілля. Наша сім'я налічує загальний гірничий стаж майже триста років. Мій дідусь Гончаров Федір Ігнатович за сумлінну працю нагороджений орденом Леніна.

Ведучий 1 : «Та знай, онуко, що праця шахтаря завжди пов’язана з ризиком для життя. А в житті трапляються різні обставини і зустрічаються різні люди. Одні дбають лише про себе. Іншим не байдужа доля підприємства, на якому вони працюють, і доля інших людей. І вулицю Робітничу назвали ім’ям Ігоря Ігнатьєва в нашому краї, в нашому рідному місті в пам'ять про його подвиг», - пояснив він мені. «Яка подія  сталася в наш мирний час, щоб її назвали подвигом?» - я ніяк не могла  зрозуміти. І дідусь порадив мені звернутися до міського краєзнавчого  музею, якщо я хочу більше дізнатися про цю людину.

Ведуча 2: І ось я в музеї. З великого фото на мене дивляться розумні очі молодої людини. (Слайд 5)

І здавалось, що ці очі вмовляли: «Затримайся на хвилину, сучаснице… Подумай… Послухай…»

 Герою нашого часу було трохи більше, ніж мені сьогодні. І вже ніколи не буде більше.

 Ведучий 1:…Яким був Ігор Ігнатьєв? Хто виховав у цього хлопця таку велетенську силу духу? Хто дав йому сил не здригнутися, не відступити перед небезпекою, врятувати життя іншим людям, ризикуючи своїм власним?

 …Кажуть, що родина – колиска гуманізму, патріотизму, милосердя. А колискою для маленького Ігоря була проста сім'я звичайного шахтаря.

 Ігор Васильович Ігнатьєв народився 4 квітня 1960 року у місті Золоте Луганської області в шахтарській сім’ї Василя Сергійовича та Катерини Семенівни, які працювали на шахті «Радуга». Він був найменшим у сім’ї, мав сестру Тамару і двох братів -  Віктора та Олександра. Зараз від великої сім’ї  майже нікого не залишилося. Батько помер, коли Ігор ще ходив до дев’ятого класу, сестра трагічно загинула, кілька років тому помер брат Віктор. Матір забрав до себе Олександр, який мешкав у Волгограді. Їх обох теж вже немає в живих. Сім’я Ігнатьєвих жила в селищі Карбоніт (нині місто Золоте) по вулиці Олега Кошового.

 Ведуча 2: Ігор ще малим чув від дорослих, коли вони збиралися після роботи на їх подвір’ї та вели розмови про шахту, слова «лава», «уклін», «штрек», «ніша», «зумпф», «прохідна».

Шахтеры, забои, рекорды,  

Работа – всему голова,

Большая рабочая гордость –

Вот это слова так слова.

 

Он их изучал не по книжкам.

Он с ними с пеленок знаком.

Спросили: «Кем будешь, парнишка?»

-А кем еще? – Горняком.

 

Ведучий 1: 1967 року Ігор пішов до школи №5. Він навчався добре, відвідував факультативи, брав участь у міських предметних олімпіадах. Як свідчить характеристика з особової справи Ігоря Ігнатьєва, це був «правдивий і чесний комсомолець, чутливий і доброзичливий товариш. Він вмів дорожити честю колективу. В класі був лідером».

Ведуча 2: Я зустрілася з однокласником Ігоря Ігнатьєва Маркевичем Геннадієм  Анатолійовичем. Ось що він мені розповів:

«Ігор був моїм кращим другом. Були ми звичайними дітьми: і побешкетувати могли, і в карти грали, палили на перерві у шкільному саду. Часто збиралися з друзями, Ігор брав до рук гітару, ми із задоволенням співали.

Ведучий 1:  Грали у шкільній збірній з волейболу та баскетболу, влітку цілими днями пропадали на футбольному полі. Взимку – лижі, ковзани, хокей. Ігор був дуже гарним організатором, ініціатором всіх справ та починань, веселим і життєрадісним хлопцем. Можливо, якби він залишився жити, наше життя теж склалося б інакше. Серед шкільних предметів Ігор найбільше любив історію.

Та доля розпорядилася інакше.» (Слайд 6)

 

Ведуча 2:  В 1977 році після закінчення середньої школи №5 він вступив до Комунарського гірничо-металургійного інституту (нині ДонДТУ). (Слайд 7)

Одразу ж одружився з дівчиною, з якою разом навчався і зустрічався ще зі шкільної парти, - Синицею Іриною. В 1979 році народився син Альошка.

Ведучий 1:  Після закінчення інституту при розподілі попросився направити його на шахту «Гірська», що знаходилася поблизу його домівки. Ігоря призначили гірничим майстром на прохідницьку дільницю. Та відпрацював він всього один місяць.

Ведуча 2:  Молодий інженер Ігор Ігнатьєв загинув на трудовому посту. Ціною власного життя він врятував товаришів і саму шахту. В офіційному документі про його подвиг сказано коротко: «Гірничий майстер Ігнатьєв І.В., знаходячись в аварійній ситуації, виявив мужність і витримку: вивів людей з тупикової частини виробки через осередок пожежі, не дивлячись на те, що залишився без засобів індивідуального захисту, вжив заходи по обмеженню поширення метану, чим попередив вибух» (З газети «Ленінським шляхом», 1983р, 12 лютого).

Ведучий 1:  Що ж трапилося того рокового дня на шахті «Гірська»? За що 22-річний Ігор Ігнатьєв заплатив власним життям? Щоб відповісти на це запитання, я спробувала знайти свідків та учасників тих подій, зустрітися з ними, записати їх спогади. На моє прохання відгукнулися Левин Володимир Семенович, що мешкає в м. Золоте-1; двоюрідний брат Ірини, дружини Ігоря Ігнатьєва, Синиця Юрій Дмитрович, начальник дільниці профілактичної служби, що й зараз працює на шахті «Гірська»; Романенко Олександр Васильович, шахта «Гірська»,  водовідлив;  Маланчук  Петро Тарасович (був пожежником, ВГРЧ), мешкає у Луганську.

Ведуча 2: Звичайно, пройшло вже досить багато часу, та події осіннього дня 19 листопода 1982 року запам’яталися багатьом. За їх свідченнями я спробувала відновити події майже тридцятирічної давності.

…Одержавши наряд від начальника дільниці, гірничий майстер І. Ігнатьєв повів шахтарів у вибій на 800-метрову глибину. Їх завданням було готувати розріз північної лави. Робота протікала як завжди. Та раптом приблизно об 11.30 у ніші з електроапаратурою почувся тріск, спалахнуло полум’я:  від короткого замикання загорілася обмотка центрального електрокабеля. Шахтарі не могли погасити  пожежі, тому що обладнання знаходилося під напругою.

Ведучий 1: Дізнавшись про пожежу, гірничий майстер Ігнатьєв спробував передати телефон диспетчеру, та зв’язку вже не було. Шахтарі зібралися біля свого майстра, повністю йому довіряючи й чекаючи вказівки: що робити?

Зібравши всю ланку, Ігнатьєв повів гірників до вогню. Ніша розподільного пункту була охоплена полум’ям, з шумом горіла вентиляційна труба, по штреку валив густий чорний дим. Вирішено було долати небезпечну зону, використавши засоби індивідуального захисту – саморятівники. Та раптом виявилося, що в учня–прохідника О. Іскри – немає саморятівника: він, поспішаючи, залишив його у палаючій ніші. І тут гірничий майстер зробив вчинок, який оцінювали і зараз оцінюють по-різному, мовляв, іншого виходу в нього не було, він відповідав за життя людей… А І.Ігнатьєв віддав Іскрі свій саморятівник зі словами: «Коли пройдете, передайте гірничорятувальникам, щоб поспішали…» Це були останні слова, які почули від нього товариші.

Ведуча 2: Гірники пішли прориватися крізь полум’я, а Ігор Ігнатьєв залишився один в палаючій лаві. Звичайно, він згадував свою  сім’ю, молоду дружину Ірину, трирічного сина Альошку, і… чекав. Ні, не просто чекав, а всіма силами боровся за життя. Він продовжував заміри рівня метану й наносив їх на спеціальну дошку. Останній був зроблений о 13.30, через дві години після початку пожежі. Концентрація метану перевищувала всі допустимі норми. Якщо потік газу підійде до відкритого вогню, станеться вибух. Тоді Ігор зробив вчинок, за який йому й досі вдячні працівники шахти «Гірська»: він дістався до зрошувального ставу і з останніх сил відкрив воду. Поширення пожежі вдалося локалізувати. Та густий їдкий дим, що заповнив лаву, не дав змогу дістатися допомозі – взводам військових гірничорятувальних частин, що прибули на шахту о 12.40. Можливо, діяли вони не дуже рішуче. Та до місця пожежі прибули лише через вісім годин, коли пожежа була в стадії затихання.

Ведучий 1: На руці знайденого гірничого майстра знайшли годинника, який показував 19.50, а поруч на стіні два «листи у вічність» - написи, зроблені Ігорем в останні хвилини життя: «Ира и Алёша, прощайте!»

(Слайд 8)

 

Ведуча 2: А на дошці заміру метану залишив запис: « Искра, живи и помни своего горного мастера!»

«В этих словах – еще одно доказательство величия духа. Ни слов отчаяния, ни жалобы, ни упрека. Кристальной чистоты слова, обращенные по сути ко всем тем, кто будет жить и помнить» (З газети «Комсомольская правда»).

Ведучий 1: Вчинок Ігоря Ігнатьєва не залишив нікого байдужим. Всі захоплювалися його героїзмом, співчували сім’ї героя. Загиблого шахтаря було нагороджено Орденом Червоного Прапора. Посмертно…

Після загибелі Ігоря Ігнатьєва на шахті в комітеті комсомолу був створений куточок пам’яті  героя, де зберігалися його особисті речі. Дошку із написом передали дружині. З роками експонати десь поділися, та пам'ять про вчинок Ігоря Ігнатьєва живе в серцях тих, кому він врятував життя.

Ведуча 2:  Однокласники Маркевич Г.А., Сєдін М.О., Ткаченко О.О. щороку в день загибелі Ігоря Ігнатьєва відвідують його могилу, покладають квіти. Для них це стало своєрідним ритуалом.

Святая память вековым набатом

И день, и ночь гудит у нас в крови.

В нас каждый нерв кричит и каждый атом:

Живи и помни.  Помни и живи.

 Поет м. Первомайська Станіслав Михайлов склав поему «Живи и помни» про мужність і героїзм простого хлопця із шахтарського містечка, рядки з якої я згадую вище. (Слайд 9)

 

Сьогодні, весняного дня, коли Ігор Ігнатьєв мав святкувати своє 68-річчя,  згадую добрим словом героя. Вічна йому пам'ять…

Ведучий 1: …І ось я вранці поспішаю до свого ліцею затишною вулицею і чую жіночий голос: «Ігорьочку! Ходи-но сюди до мене скоріш!» Повертаюсь і бачу, що малюк зупинився і намагається  прочитати назву вулиці, а потім питає:               «Мамо, а хто такий Ігор Ігнатьєв?!..»

Викладач: Пам’ятаймо тих, хто і в мирний час ризикує своїм життям заради інших. І в мирний час є місце подвигу. Будьте, шановні учні, не тільки кваліфікованими спеціалістами, а й чесними, порядними, відповідальними людьми, адже на виробництві ваша безпека, безпека ваших товаришів  залежить від вас самих. Дякую за увагу.