Виховна година "Тарас Шевченко-великий син України"

                           Комунальний заклад

«Харківська санаторна школа №11»

Харківської обласної ради

Виховний захід для учнів 4 класу

«ТАРАС  ГРИГОРОВИЧ  ШЕВЧЕНКО –

ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ»

(до дня народження

Тараса Григоровича Шевченка)

                                                          Підготувала:

вихователь вищої категорії

                                                                               Шувалова Тетяна Іванівна

Харків 2022

Тема:  «Тарас Григорович Шевченко – Великий син України»

     Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.

/ імпровізована  хата,  сидить дід, онучка, а біля них стоїть портрет Тараса Шевченка, грає пісня на слова вірша Т.Г.Шевченка./

    Вихователь:   

Тарас Шевченко

Іде весна, іде ясна, 
Мов квітка розвилася, 
І спогад нам несе вона 
Про віщого Тараса.

Що більше сотні тому літ 
Умер в чужій країні, 
Та славний він на цілий світ, 
Його всі знають нині.

Сповнить Тараса Заповіт 
Ніхто з нас не забуде! 
І хоч минула сотня літ, 
Він завжди з нами буде!

     Вихователь:

По всій нашій милій Україні  проходять Шевченківські дні з нагоди дня його народження. І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.

(Виходять дід з онукою в національному одязі)

     Дід.  Так. Ось послухай з чого все почалось.

(виходить учень і розповідає вірш.)

Не на шовкових пелюшках.

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона –

За сина – кріпака молилась.

(на дошці висить малюнок с. Моринці)

     Вихователь:    9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар.  Батьки дали йому ім’я Тарас. 

(Виходить учень і розповідає вірш)

Портрет Тараса Шевченка

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

(змінюються малюнки, слайди)

     Вихователь: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро. Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.

(виходить учень і розповідає вірш)

Ти взяла мене, маленького, за руку

І в школу   хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти сказала

     Вихователь:вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Там матір добрую мою

Ще молодую -  у могилу

Нужда та праця положила

     Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

     Учень:

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

     Ведуча: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він  ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.

     Учень:

І золотої й дорогої

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

І ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі.

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

     Вихователь: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.

     Учень:

Хоче  малювати, прагне він до знань

Та за це багато, зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші  про людську біду

     Учень: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко  виправдав їхні надії.

     Учень:                                І виріс я на чужині...

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені  заїхать  в  Україну,

У  те  найкращеє  село…

У  те,  де  мати  повивала

Мене  малого  і  вночі

На  свічку  богу  заробляла;

Поклони  тяжкії  б'ючи,

Пречистій  ставила,  молила,

Щоб  доля  добрая  любила

Її  дитину…  Добре,  мамо,

Що  ти  зарані  спать  лягла,

А  то  б  ти  бога  прокляла

За  мій  талан

     Вихователь: ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів  «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.

     Учень:                                Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть

А я дивлюся… І серцем лину

В темний садочок на Україну

     Дід: Ось послухай деякі вірші, люба онучка:

Світає, край неба палає

Світає, край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє.

Степи, лани мріють;

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились;

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою.

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому почину,

І краю немає!

     Учень:

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

     Учень:

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих

     Вихователь:Так,  у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу. Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу.  За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде

Мені в снігу на чужині! –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру

     Дід: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухай, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета. 

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...

Вихователь:Туга за  рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.

І виріс я на чужині...

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені  заїхать  в  Україну,

У  те  найкращеє  село…

У  те,  де  мати  повивала

Мене  малого  і  вночі

На  свічку  богу  заробляла;

Поклони  тяжкії  б'ючи,

Пречистій  ставила,  молила,

Щоб  доля  добрая  любила

Її  дитину…  Добре,  мамо,

Що  ти  зарані  спать  лягла,

А  то  б  ти  бога  прокляла

За  мій  талан...

     Вихователь: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

     Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Поси́жу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.

     Вихователь: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня  життя поета обірвалось.

     Учень:

Коли на раду тиху, на розмову

Коли ми зійдемося знову

На цій зубоженій землі?

Ніколи, братья, ніколи

З Дніпра у купі не п’ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю

Повіруєм ще трохи в волю,

І потім жити почнемо.

Межи людьми, як люди.

     Вихователь: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

     У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту». (Звучить пісня «Заповіт»)

     Вихователь: Все йде,  все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.