Комунальний заклад
«Харківська санаторна школа №11»
Харківської обласної ради
Виховний захід для учнів 4 класу
«ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО –
ВЕЛИКИЙ СИН УКРАЇНИ»
(до дня народження
Тараса Григоровича Шевченка)
Підготувала:
вихователь вищої категорії
Шувалова Тетяна Іванівна
Харків 2022
Тема: «Тарас Григорович Шевченко – Великий син України»
Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка.
/ імпровізована хата, сидить дід, онучка, а біля них стоїть портрет Тараса Шевченка, грає пісня на слова вірша Т.Г.Шевченка./
Вихователь:
Тарас Шевченко
Іде весна, іде ясна,
Мов квітка розвилася,
І спогад нам несе вона
Про віщого Тараса.
Що більше сотні тому літ
Умер в чужій країні,
Та славний він на цілий світ,
Його всі знають нині.
Сповнить Тараса Заповіт
Ніхто з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!
Вихователь:
По всій нашій милій Україні проходять Шевченківські дні з нагоди дня його народження. І ми сьогодні зробимо уявну подорож Шевченківськими дорогами.
(Виходять дід з онукою в національному одязі)
Дід. Так. Ось послухай з чого все почалось.
(виходить учень і розповідає вірш.)
Не на шовкових пелюшках.
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
Нещасна мати сповила.
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона –
За сина – кріпака молилась.
(на дошці висить малюнок с. Моринці)
Вихователь: 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас.
(Виходить учень і розповідає вірш)
Портрет Тараса Шевченка
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,
А виріс – великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
(змінюються малюнки, слайди)
Вихователь: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро. Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.
(виходить учень і розповідає вірш)
Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, - ти сказала
Вихователь:вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.
Там матір добрую мою
Ще молодую - у могилу
Нужда та праця положила
Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.
Учень:
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.
Ведуча: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.
Учень:
І золотої й дорогої
Моєї долі молодої,
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
І ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі.
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я.
Вихователь: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.
Учень:
Хоче малювати, прагне він до знань
Та за це багато, зазнає знущань.
Нишком він малює статуї в саду,
Вночі пише вірші про людську біду
Учень: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко виправдав їхні надії.
Учень: І виріс я на чужині...
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину… Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан
Вихователь: ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.
Учень: Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люди, що одпочинуть
А я дивлюся… І серцем лину
В темний садочок на Україну
Дід: Ось послухай деякі вірші, люба онучка:
Світає, край неба палає
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Учень:
Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
Учень:
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих
Вихователь:Так, у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу. Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу. За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні
Чи хто згадає, чи забуде
Мені в снігу на чужині! –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру
Дід: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухай, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета.
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...
Вихователь:Туга за рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.
І виріс я на чужині...
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину… Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан...
Вихователь: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насажу.
Поси́жу я і похожу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати,
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.
Вихователь: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня життя поета обірвалось.
Учень:
Коли на раду тиху, на розмову
Коли ми зійдемося знову
На цій зубоженій землі?
Ніколи, братья, ніколи
З Дніпра у купі не п’ємо!
Розійдемось, рознесемо
В степи, в ліси свою недолю
Повіруєм ще трохи в волю,
І потім жити почнемо.
Межи людьми, як люди.
Вихователь: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.
У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту». (Звучить пісня «Заповіт»)
Вихователь: Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.
Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.