ЗБІРКА ТВОРІВ ПРО ВВІЧЛИВІСТЬ

Твори із цього розділу розкажуть про слова ввічливості, правила поведінки у громадських місцях та громадському транспорті, про хороші манери і тих, хто ними володіє. Героями творів стануть і ті діти, дорослі, тварини, які забули правила хорошого тону.

Прислів'я та приказки

Ласкаве слово —  що весняний день.

«Будь ласка» не кланяється, а «спасибі» спини не гне. Ввічливе слово  — цілюще повітря.

Від теплого слова й лід розмерзає.

Шабля ранить голову, а слово  — душу.

Удар забувається, слово пам´ятається.

Дурний язик голові не приятель.

Ласкаве слово — що весняний день.

 Який привіт, такий отвіт.

 Поводься з людьми так, як би ти хотів, щоб по­водилися з тобою.

 Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.

 Ніщо не дається так дешево і ніщо не ціну­ється так дорого, як ввічливість.

Ввічливість нічого не коштує, але приносить багато.

 

 

 

 

 

 

Вірші, оповідання, казки

Добрий день

Сонце землю освітило, 
Вже до ліжка мама йде.
— Добрий день, матусю мила.
— Добрий день.
Все усміхнене навколо 
Від заквітчаних вишень.
— Добрий день, садок і поле.
— Добрий день.
Праця радісна повсюди — 
Ти прислухайся лишень.
— Добрий день, хороші люди.
— Добрий день.
Любо жить нам і зростати 
В краї щастя і пісень.
— Добрий день, 
Вітчизно-мати.
— Добрий день.

Вадим Крищенко

                      Здрастуй, сонечко!

Я всміхаюсь сонечку:
— Здрастуй, золоте!
Я всміхаюсь квітоньці -
Хай вона цвіте!
Я всміхаюсь дощику:
 — Лийся, мов з відра!
Друзям усміхаюся —
Зичу їм добра!

Марія Познанська

Некультурні хазяї

У неділю із гостей 
Хлопчики вертались, 
А дружок у них пита:
— Як вам гостювалось?

—  Та нічого, все як слід...
Тільки, бачиш, друже,
В тому домі хазяї 
Некультурні дуже.

Некультурні  хазяї, 
Грубі, нехороші,—
З нас при вході не зняли 
Шапки і калоші.

Навіть з наших кожушин 
Снігу не струсили... 
То ми так, як увійшли, 
І до столу сіли.

Грицько Бойко
 

                                         Ввічливі діти

Сонце рано-рано встало
І умилося в росі.
Землю радо привітало,
— «Добрий день!» — сказало всім.

Як прокинетесь, малята,
Умиватися ідіть.
Привітайте маму, тата,
«Добрий день!» їм говоріть.

Ці слова усім потрібні:
Людям, квітам, всій землі.
То ж, сонечко подібні
Будьте, діточки малі!

Надія Красоткіна

                                 Рідна мова
Сію дитині
В серденьку ласку.
Сійся-родися,
Ніжне "будь ласка",
Вдячне "спасибі",
"Вибач" тремтливе, -
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
"Доброго ранку!",
"Світлої днини!" —
Щедро даруй ти
Людям дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.

Варвара Гринько

Звідки у грибів брилі

Гриб-тато вчив синочків, 
Бешкетників-грибочків, 
Щоб старших поважали, 
Дарма, що ще малі,- 
При зустрічі з бабусями, 
При зустрічі з дідусями. 

Щоб чемно їх вітали, 
Знімаючи брилі.
Не слухали синочки! 
То спали в холодочку, 
То день і ніч похмурі 
Блукали по землі. 
При зустрічі з бабусями, 
При зустрічі з дідусями 
Лінилися грибочки 
Скидать свої брилі.
Коли ж великі стали, 
Брилі поприростали  —
І вже самі грибочки їх зняти не могли. 
А все тому, як бачите, 
Що виросли ледачими, 
Тому, що ще з дитинства 
Неввічливі були.

Петро Ребро

 

                           Чемний кіт

Якось містом кіт гуляв.

З усіма вітався:  — Няв! —

І у відповідь взаємно

З ним усі вітались чемно.

Ось поважний слон іде.

Поклонився: — Добрий день! —

Зебра, модниця смугаста,

Усміхнулась мило:  — Здрастуй! —

Бегемот йому услід

Крикнув радісно:  — Привіт! —

А з малим телям корова

Запитала:  — Як здоров’я? —

Пролітали мимо ґави.

Поцікавились:  — Як справи?

Переходив лев дорогу.

Поздоровкався до нього.

Сірий ослик висловухий

Зняв поштиво капелюха.

Я про чемного кота

Розповів тобі до речі.

Ну й дитина золота!

Бач, які манери ґречні!

Василь Верховинець

                                     Барани
Як по схилу по крутому
Чорний йшов баран додому
Й на мосточку над потоком
Білого стрів ненароком.

Тут баран промовив білий:
— Світ тепер мені немилий!
Адже вдвох нам не пройти -
Тож назад вертайся ти.

Й чорний мекнув: — Ме-ке-ке!
Ти здурів? Це що таке?!
Щоб то я звернув з дороги?
Хай тобі одсохнуть ноги!

Покрутив один рогами,
Другий вперся тут ногами...
— Як рогами не крути,
А удвох нам не пройти!..
Сонце з неба — аж пече.
А внизу потік тече.
Барани ж два бились, бились
Та в потоці й утопились.

Сергій Михалков

Івасева поправка

Івась із вулиці прибіг,
Не упізнать хлопчини:
В багнюці з голови до ніг,
В подертій сорочині.

Розбитий ніс увесь набряк,
Щока розпухла ліва,
Під оком вискочив синяк,
Немов доспіла слива.

Матуся в крик: — Ой синку мій!
Що сталося з тобою?
— Та це Миколка і Корній,—
Махнув хлопчак рукою.

— Та що ж ти думаєш собі?
Чого до них подався?
Хіба ж не казано тобі,
Щоб з ними ти не грався?

Але у відповідь Івась
Повів очима злими:
— Та де ж я, мамо, з ними гравсь,
Коли я бився з ними?.

Євген Бандуренко
 

 Важко бути людиною

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:

— А ми ж не подякували жінці за воду.

Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

— Що ж... — каже Роман, — це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?

— Варто, — наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?

Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

— Ви як хочете, — каже Марійка, — а я повернуся й подякую...

— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.., — Адже ми так потомилися...

— Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися...

Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.

— Важко бути людиною... — сказав він.

Василь Сухомлинський

 

 

 

 

Образливе слово

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала Мати й зітхнула.

— Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

Василь Сухомлинський

 

Навіщо кажуть спасибі

Дрімучим лісом ішло двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити.

Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, напилися.

Дідусь сказав:

— Спасибі тобі, струмочку. Хлопчик усміхнувся.

— Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь.

— Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові спасибі? Він же не жива істота: не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

— Це так. Якби води напився вовк, він міг би й не дякувати.

Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина говорить спасибі? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме був час подумати: дорога через ліс ще довга.

Василь Сухомлинський

 

Сідайте, будь ласка

«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус.

Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці».

«До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька.

— Сідайте, будь ласка,— враз підхопився Сергійко.

— Велике тобі спасибі,— сказала тітонька й опустилася на звільнене місце.

На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.

—  Сідайте, бабуню,— підвелася тітонька.

— Дякую,— сказала бабуся й, полегшено зітхнувши, сіла.

А Сергійкові стало так приємно, ніби це він поступився бабусі місцем.

Тим часом автобус поїхав далі.

Сергійко мав уже виходити, як до салону, міцно тримаючись за мамину руку, увійшла зовсім маленька дівчинка.

— Ходи сюди та сідай, моє ластів'ятко,— сказала бабуся.

А дівчинка ще й говорити не вміє. Блимає оченятами й мовчки усміхається.

— Спасибі вам, бабусю! — сказала за дівчинку її мама.

Сергійкові здалося, що це і йому подякували.

Вийшов він з автобуса. Помахав усім пасажирам рукою. А автобус: «Гур-гур-гур! На все тобі краще, Сергійку!»

Валентин Струтинський

Ґречний кролик

(Мексиканська народна казка)

Жив-був Кролик, дуже скромний і ввічливий. Одного дня, вдосталь наївшись капусти на селянському городі, він зібрався додому, але раптом помітив Лисицю. Вона поверталася в ліс. їй не вдалося вкрасти курку із селянського двору, і вона була дуже сердита і голодна.

У Кролика затремтіло серце. Бігти, але куди? І Кролик про­жогом кинувся до печери. Він не знав, що там чигала на нього інша грізна небезпека — у печері оселилася змія. Кролик, проте, був добре вихованим і знав, що без дозволу в чужий будинок ходити не можна. «Потрібно поздоровкатися,— подумав він,— але з ким? З печерою, звичайно!»

І, сівши на задні лапки, Кролик ввічливо сказав:

— Здрастуйте, добра печеро! Дозвольте мені, будь ласка, увійти.

Як же зраділа Змія, почувши голос Кролика! Вона дуже любила кроляче м'ясо.

— Заходьте, заходьте! — відповіла вона, бажаючи обдурити Кролика.

Але Кролик по голосу прекрасно зрозумів, з ким має справу.

— Пробачте, що я потурбував вас,— сказав він.— Я зовсім забув, що мене чекає Кролиця! До побачення! — і кинувся що! духу бігти геть.

Прискакав Кролик у свою нору і подумав про те, що ввічли­вість ніколи ще нікому не зашкодила. Змія ж згорнулася в клубок^; і пробурчала:

— Краще б я йому не відповідала! Ох уже ці ґречні кролики! Потрібно ж було йому просити дозволу увійти!