Виховна година " З Україною в серці"

Полтавський фаховий коледж мистецтв імені М.В. Лисенка

Розробка виховної

години для студенів ІІ курсу

на тему «З Україною в серці»

( за творчістю письменників ІІ половини ХХ століття

 Олеся Гончара та Василя Стуса)

викладачки Ольги Шмиголь

Полтава - 2026

Мета: вчити студентів любові до рідного краю, стійкості в переконаннях, порядності; ознайомити здобувачів фахової передвищої освіти з життєвим шляхом письменників, творчістю, світоглядними переконаннями Олеся Гончара та Василя Стуса

Обладнання: портрет Олеся Гончара, альбом із світлинами письменника, друковані видання творів Олеся Гончара, портрет Василя Стуса, друковані видання творів В. Стуса

Хід виховної години:

Куратор групи 

   Україна   – країна, яка кожного підкорювала красою ланів, чарівністю лісів, казковістю гір. Однак нині наша земля стікає кров’ю, бо багато українців убито кремлівськими людоловами, чимало міст і селищ зруйновано російськими окупантами, захоплено значну кількість територій. Та наша держава змушує поважати себе у світі, бо  демонструє велику мужність, жертовність у боротьбі з російською навалою. Протягом  тривалого часу український народ бився за волю, і він продовжує боротися за свою свободу, за бажання жити національною ідеєю у вільній державі, за право зберігати й шанувати свою культуру, звичаї. Так, нас віками прагнуть знищити, не сприймаючи права українців, як і будь – якого нарду, на визначення свого майбутнього. Однак завжди на захист української ідентичності, рідного слова ставали мужні люди, які щиро боролися за переконання, які хотіли захистити права українців. У нашій історії чимало постатей, що надихають на боротьбу, що є провідниками нації дорогою до вільного життя в українській державі. Сьогодні поговоримо з вами про період ІІ половини ХХ століття, коли Україна перебувала в лещатах СРСР. І зробимо це, спираючись на життєві шляхи Олеся Гончара та Василя Стуса, великих синів нашого народу.

Історик 

   Огляд подій у «хрущовську відлигу»  та « період застою»:

   1. Політика радянської влади щодо України;

   2. «Шістдесятництво – соціокультурний рух;

    3. Боротьба керівників СРСР із волелюбними українцями у 60 – 80-х роках.

Студент 1

   Олесь Гончар – людина, яка прагнула гармонійного життя у вільній Україні. Гончар неодноразово робив свій вибір у складних життєвих ситуаціях. Він чесно, з високо піднятою головою працював. Олесь  Терентійович – людина незрадлива, він був совісним і мужнім. А народився письменник 3 квітня 1918 року на Полтавщині, де після смерті матері жив у дідуся. Друкувати свої твори почав ще в шкільні роки. Після семирічки Олесь працював у газеті та писав про негативні процеси в Україні, про наслідки колективізації. Під час навчання в Харківському університеті він побачив, яке лихо людям приносить Друга світова війна. Гончар не залишився в тилу, а пішов добровольцем на фронт. Олесь воював у складі студентського батальйону, був у полоні, потім знову воював. За мужність воїн нагороджений орденами та медалями. Звичайно, про події Другої світової  Гончар написав багато романів ( наприклад, «Прапороносці», «Людина і зброя»). Фронтові враження, спогади стали темою новел «Модри Камень», «За мить щастя» та інших. Нелегко було друкуватися, адже існувала жорстока цензура. І у деяких творах Олеся Гончара зустрічається «радянщина», але читач бачить усю любов автора до України, бо герої  у Гончара  - мужні, вони й героїчно боронять рідну землю, і закохуються, вони і вірні друзі, і справжні особистості. Гончар оспівує не правителів, а простих українців. Коли читаєш твори Олеся Терентійовича, персонажами захоплюєшся, співчуваєш їм, страждаєш разом із героями й радієш разом  із ними.

Студент 2

   У  60- х роках Гончар переймається проблемою збереження історичної пам’яті, духовності, повернення в літературу імен репресованих, підіймає екологічні питання. 1968 року виходить у світ роман «Собор». Та влада намагається знищити роман. Він стає забороненим. Чому? Бо автор критикує бюрократів, кар’єристів, партократів. Собор – символ духовності, вимірювач усіх людських цінностей. У центрі роману – доля української нації, адже нищаться національні святині, генетична пам'ять народу, історія, нашу мову витісняють суржиком чи російською мовою, а владу в країні мають такі бездушні й фальшиві люди, як персонаж роману Володька Лобода.

Студент 3

   Гончар виступає за збереження української мови, він її популяризує, справедливо вважаючи мову ознакою цивілізованої нації, яка формує менталітет народу. Радянському керівництву  це не подобається, тож у 60 – 70 – х роках під тиском комуністичної влади відбувається спад діяльності Гончара, особливо публіцистичної. Письменнику часто відмовляють у публікації статей, не дають розповідати про проблеми українців. У другій половині 80-х років у суспільстві розпочався процес пробудження національної свідомості. Олесь Терентійович виступає на сторінках періодичних видань, його промови по радіо сприймаються як голос українців, які готові боротися за свободу, які хочуть жити в суверенній державі. Гончар приєднується до суспільного руху за незалежну Україну. Він звинуватив владу у приховуванні страшних подій, що сталися на ЧАЕС, у нерозголошенні відомостей про наслідки глобальної катастрофи. А ще Гончар підтримав студентів у час протистояння владі – багатоденного голодування на Хрещатику восени 1990. Олесь Гончар видає книгу «Чим живемо». У ній він розмірковує над проблемою відродження української нації. Про Гончара говорили «Совість нації». Шкода, що народ на шляху розвитку втратив такого державника, бо Гончар помер у липні 1995 року.

Куратор групи

   Герої творів Олеся Гончара – сміливі, відкриті та сильні. І ми, читачі, впевнені, що автор, громадський і політичний діяч Гончар саме такий. Він мужній, талановитий, порядний, люблячий Україну патріот. Гончар не терпів партократів, бездуховних людей, тих, кому байдуже до долі України. Він мріяв про вільну державу – й хоч і недовго, але встиг пожити у вільній країні.

Студент 4

Читання напам’ять поезії Олеся Гончара «Україні»

Історик

Інформація на теми:

1. Дисиденти в радянській Україні;

2. Правозахисні організації

Студент 5

   Василь Стус народився 6 січня 1938 р. у Вінницькій області. 1940 родина переїздить у Донецьк. Після навчання в педагогічному інституті Василь працював вчителем на Кіровоградщині, потім служив у армії, знову вчителював, викладаючи українську мову в Горлівці. Працював літературним редактором однієї газети. Перша поетична збірка Стуса – «Круговерть». Василь вступає до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві. Під час навчання знайомиться з багатьма шістдесятниками, входить до Клубу творчої молоді.

Студент 6

   Стус був волелюбною людиною, справедливою, він виступав за свободу слова, за захист прав українців. В Україні прокотилася хвиля арештів творчої прогресивної молоді. 4 вересня 1965 на прем’єрі стрічки С. Параджанова «Тіні забутих предків» Василь висловив свій протест проти дій радянської влади. І ось радянське керівництво перейшло до дій: Стуса виключають із аспірантури, починаються проблеми із працевлаштуванням. Так, комуністична влада волелюбства не пробачила. 1968 Василь став підписантом листа Брежнєву. У листі інтелігенція вимагала від влади припинити арешти й утиски інакомислячих громадян. Також Стус відправляв листи до Спілки письменників, у яких критикував радянську систему, бо вона знищувала права й свободи людей. А в грудні 1970 року на похороні художниці Алли Горської, яка була знайдена вбитою у своїй квартирі,  Василь Семенович прямо звинуватив владу у знищенні жінки. На прощанні з художницею були присутні агенти КДБ, які все фіксували. Також ще владу роздратувало те, що 1970 в брюссельському видавництві вийшла збірка поезій Василя Стуса «Зимові дерева».

Студент 7

   У січні 1972 Стуса арештовано й засуджено на 5 років ув’язнення й 3 роки заслання. Василь написав відмову від радянського громадянства, оголошував голодування. Після звільнення недовго довелося бути на волі. Василь приєднується до Української  Гельсінської групи. І знову арешт. Вирок – 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Стус не мирився зі свавіллям табірної адміністрації. Його карали: він сидів рік у камері – одиначці, письменнику знизили норми харчування. А у серпні 1985 Василя Стуса покарали карцером. Правозахисник, поет, патріот України, людина совісті та честі Василь Семенович Стус помер у ніч із 3 на 4 вересня. Нелюди заборонили дружині поховати чоловіка в Україні. Лише 1989 рідні змогли привести прах Василя в Україну.

Студент 8

   Табірні наглядачі знищили рукописи з віршами Василя Семеновича. Він і мертвий був для влади небезпечним. Небезпечний проникливими віршами, які сильно й завзято говорять про справедливу й безкомпромісну позицію митця, Людини, що йшла проти радянської системи, фальшивої та, безсумнівно, жорстокої.

Читання напам’ять поезії В. Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я»

Студент 9

Читання напам’ять віршів В. Стуса «О земле втрачена, явися», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе»

Куратор групи

   Так, народ України проходить шлях до справжньої волі нелегко. На нашій дорозі роками стояла російська репресивна машина, яка ніколи не вважала українців нацією, яка заперечувала й заперечує зараз те, що ми – інший народ зі своєю мовою та культурою, що ми рівні серед рівних у світовій спільноті, що творимо майбутнє, своє майбутнє. Ми не хочемо схиляти голови перед партократами, іншими народами, вождями. І такими ж сильними духом, людьми совісті та честі були Олесь Гончар і Василь Стус. Пишаємося цими славними українцями, як беззаперечно пишаємося нашими відважними воїнами, що нині боронять Україну від російських окупантів. Українському народу важко, але ми поборемо ворога – і Україна повстане з попелу, як чарівний птах Фенікс. Віримо в краще майбутнє, підтримуємо наших Героїв!